«А москаль північний - то наш ворог вічний..»

Ще сьогодні в окремих селах Прикарпаття можна почути колядку «А москаль північний то наш ворог вічний, знищив нашу Україну, та все далі нищить…». Автором слів є Михайло Дяченко «Марко Боєслав» - поет, публіцист, ідеолог українського збройного підпілля ОУН-УПА, Лицар Срібного Хреста Заслуги. Він загинув у 42 роки 23 лютого 1952 р.

Його поезія, статті написані 70 років тому є пророчими. Боротися, бути сильними і ніколи не вірити Росії, яка, поки існує життя на землі, буде ворогом України, намагаючись лестощами, підкупом, пропагандою, зброєю підкорити собі український народ. Російсько-українська війна на сході України яскраве тому підтвердження.

Дитинство і юність 

Народився Михайло 25 березня 1910 р. в с. Боднарів на Калущині в родині селян.
В 10 років став круглим сиротою. При підтримці брата Миколи, студента-філософа, закінчив Станіславівську українську гімназію, згодом правничий факультет Львівського університету (де вступив до лав ОУН). Життя двічі випробовували його польськими тюрмами. Несподіваного удару завдали односельчани, сильно побивши його в 1937 р. Пропольськи налаштованій частині селян не сподобалася діяльність Михайла, який активно залучав молодь до громадського життя в «Просвіті», «Пласті», спортивному товаристві «Сокіл»..Зрозуміло, що польська поліція слідкувала за активним українцем. Місцевий поліцай в своєму рапорті писав про нього: «…поважний, інтелігентний, добрий організатор, бистрого розуму, мовчазний, надзвичайно гречний, … вмілий конспіратор».

Слово як зброя

Під час німецької окупації (листопад 1941 – вересень 1944) поет проживав у рідному селі Боднарові, куди він переїхав із сім’єю в кінці листопада 1941 року із Холмщини. М. Дяченко в цей період працював у тимчасово відновленому „Сільському господарі” в Станиславові, керував роботою сільської читальні „Просвіти”.

В підпілля М. Дяченко перейшов восени 1944 р., після невдалої спроби емігрувати за кордон разом з дружиною Марією та сином Святославом. Наступні чотири роки Дяченко працює в референтурі пропаганди Станіславського обласного проводу ОУН. За його участі готувалися до друку газета «Шлях перемоги» , журнал «Чорний ліс» та інші підпільні видання ОУН, де він публікував свої статті та вірші під псевдонімами «Гомін» та «Марко Боєслав».

Його заслугою, поряд з іншими, є налагодження випуску підпільної друкованої продукції ОУН і УПА чималими накладами, забезпечення її поширення в населених пунктах, контроль за стилістикою та змістом різних видань, якістю їх виготовлення. Михайло редагував твори інших підпільних авторів, проводив вишколи, навчаючи молодих підпільників вмінню володіти словом та пером. У Карпатському крайовому проводі він був одним із найбільш здібних авторів. Його доробок - 11 збірок поезій, та понад 40 статей, поем та оповідань на різноманітні теми. В 1950-1952 рр. М. Дяченко, перебуваючи на посаді крайового референта пропаганди Карпатського краю, виявив себе як ідеолог та досвідчений політик українського визвольного руху.

З-під його пера виходять статті ідейно-політичного спрямування: «В чому наша сила», «За здорову душу української дитини», «За соборний моноліт», присвячені проблемі протистояння українського визвольного підпілля радянській окупаційній владі. В січні 1950 року аналізуючи радянську пресу в статті «Чому почуття меншовартості», звертаючись до радянських українських істориків. журналістів, письменників, Боєслав написав: « Скажіть, Ви, українські історики,…Що ж ви нікчемні раби, виписуєте на таких … наших діячів,як Мазепа, Дорошенко, Полуботок, Петлюра? Чому називаєте їх зрадниками? Кого вони зрадили? Чи боротися за волю України – це по вашому зраджувати?...Чому, ви, українські інтелігенти, б'єте поклони перед Москвою?... Чи може правдивий українець ставити Пушкіна вище Шевченка?... Чому ваше відважне слово не потрясе московсько-большевицьку тиранію? Боїтеся смерті? Чи можна жити тоді, коли знасилувані ваша українська душа, ваша національна совість, ваша людська гідність….Чому ви, українці, так легковажите собі українську мову? … В українських містах майже не чути української мови, … вона знаходиться в такій погорді на своїй рідній землі…».

Дяченко вважав Росію вічним ворогом України. Ще сьогодні в окремих селах Прикарпаття можна почути колядку написану Боєславом «А москаль північний то наш ворог вічний, знищив нашу Україну, та все далі нищить…».

Загибель Боєслава

Востаннє Марка Боєслава бачили у жовтні 1951 року за селом Завадка біля Калуша. У короткій розмові з племінницею він повідомив, що його загін рушає до Чехословаччини. Очевидно їм не вдалося перетнути радянсько–чехословацький кордон і, повернувшись на Прикарпаття, вони невеликими групами осіли в лісах. Для розшуку Марка Боєслава сформували 13 оперативно-чекїстських груп. До них прикріпили 64 оперативних працівників і 530 офіцерів і солдатів військ МГБ. Операцією керував відряджений із МГБ СССР полковник Ніколай Кузнєцов. 23 лютого 1952 року в урочищі Хубена біля с. Дзвиняч Станіславської області чекісти випадково натрапили на бункер з відчинений люком. Криївку оточили. Підпільники відстрілювалися, кидали гранати, палили документи. Потім застрелились, не бажаючи здаватися живими. Із бункера було витягнуто тіла семи вбитих підпільників, в одному з них був упізнаний відомий поет Михайло Дяченко.

За даними МҐБ УРСР, 22 лютого 1952 р. в бункері разом з М. Дяченком загинули:

— керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович

— «Орест» («Деркач»), 1927 р. народження, уродженець с. Зелена Надвірнянського району, підпільник від 1944 р.

— Янишевський Михайло Іванович — «Вихор» («Яструб», «Мисько»), 1927 р. народження, уродженець с.Жураки Солотвинського району, підпільник від 1944 р.

— Драгомерецький Михайло Федорович — «Захар», 1930 р. народження, уродженець с. Боднарів Калуського району, учасник охорони М.Дяченка.

— Фесюк Михайло Петрович — «Чумак», 1928 р. народження, уродженець с. Жураки Солотвинського району, підпільник від1949 р.

— Свідрук Марта Іванівна — «Марійка», 1928 р. народження, уродженка м. Надвірної, сестра члена СБ Солотвинського районового проводу ОУН Свідрука Мирона Івановича — «Вільшенка», убитого 19 лютого 1952 р. — «Сміливий», уродженець с.Підпечери Станіславівського району, охоронець М.Дяченка.

Зліва Михайло Дяченко, в центрі – Ярослав Богдан, справа – Омелян Кочій. Архів СБУ

Вивезені тіла повстанців знайдено після падіння СРСР.

Під час ексгумації останки М. Дяченка впізнали за срібною коронкою зуба, вставленою Михайлові ще в юності. 1992 року героїв урочисто перепоховали в Солотвині.

Пам'ять

Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби, уже традиційно кожного року, 23 лютого вшановує пам'ять поета, запрошуючи іванофранківців на вечір присвячений поетичній творчості Марка Боєслава. За поданням відомого прикарпатського письменника, лауреата Шевченківської премії Степана Пушика Михайла Дяченка посмертно прийняли до Національної спілки письменників України – першим із учасників визвольних змагань. В рідному селі Боднарові споруджено пам’ятник поету, в Калуші одну з вулиць названо іменем братів Дяченків.

Підготувала Оксана Романів, заступник директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери