Будні мера – у стилі екшн: Один день з Русланом Марцінківим

news-image: Будні мера – у стилі екшн: Один день з Русланом Марцінківим
Кого народ заслуговує, того й обслуговує. Безперечно, франківчан цікавить, як живуть і, особливо, як працюють місцеві владці.

«Західний кур’єр» розповів про один робочий будень міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа. Загалом, ми провели з мером 12 годин.  Протягом усього робочого дня Марцінків – активний, бадьорий та в доброму настрої.  

Туалет помити, зупинку засклити, вокзал «прикрасити»…

П’ятниця, 25 січня. Морозний січневий ранок. Вечірній снігопад затято встеляє білим покривалом місто. Світає. На вулицях міста гаснуть останні ліхтарі. Поодинокі авто пробивають шлях по засніжених вулицях Івано-Франківська.

7.00. Мер у компанії 14 помічників починає робочий день з традиційної уже інспекції округ Івано-Франківська, яку освятили «Чорна п’ятниця». Сьогодні голова на ревізії у районі обласної лікарні на Пасічній. Перше, що впадає йому в очі, брудний туалет на маршрутній зупинці. «Олеже Васильовичу, ну ти тільки поглянь на це..., – звертається він до начальника управління транспорту і зв’язку Олега Ганчака. – Негайно зробіть тут порядок. Як водії мають сюди заходити?». –  «Буде зроблено, шеф», – ніяково відповідає той, набираючи чийсь номер у мобільному.

Через кілька метрів Руслан Романович знову «скубає» пана Олега: «Чому нова зупинка не засклена? Протяг, та й сніг залітає...». – «Візьму до уваги», – відповідає головний транспортник міста.

Наступний «пункт призначення» – Позитрон, район колись «Золотої ниви». Тут делегація з шести чиновників на чолі з мером сідають у нещодавно впроваджений комунальний автобус  №41. Дорогою Руслан Романович активно спілкується з пасажирами, пильно оглядаючи салон новенького вагона. Панянки висловлюють йому подяку за цей рейс, кокетливо усміхаючись до змерзлого очільника.

Виходимо на вокзалі. Мер радиться з помічниками, що робити з МАФами на Привокзальній площі, адже вони «псують імідж міста». «Треба принаймні оновити їх, щоб були в одному стилі…», – роздумує він. Через засніжений сквер на Грюнвальдській, оцінивши роботу з його оновлення, топчемо розгрузлими тротуарами до «білого дому».
Як «на батарейках»…

8.15. Приходимо у приймальню. Двері зачинені – дівчата не сподівалися, що голова так швидко впорається. А він дійсно швидкий. Скажу по правді, мені протягом цього дня не раз доводилось бігти, наздоганяючи його. Помічники тільки усміхаються, кажуть, що уже звикли до нестримного темпу та швидкої ходи мера. «Він у нас, як «на батарейках». Завжди енергійний та непосидючий. І дуже непередбачуваний. Нині вам точно скучно не буде», – запевняють мене. А ще кажуть, що він балакучий, людяний і дуже відповідальний, чого вимагає і від підлеглих.

Гріємось кавою. Це перша і остання на цей день у пана Руслана. «Раніше я випивав і до восьми горняток кави за день. Але відколи заробив собі гастрит, обмежуюсь тільки одною, і то з молоком». Звертаю увагу, що на столі стоять таблетки та сироп від кашлю. На питання, чи все в порядку у нього зі здоров’ям, зізнається, що на днях переніс «на ногах» бронхіт, бо лягати у ліжко немає можливості.

На столі – кілька стосів документів. Зазвичай кожен робочий день починається саме з підписування паперів, а їх буває й до сотні. Другий етап – перегляд електронних документів та розподіл їх спеціалістам різних відділів. За змістом в основному – це прохання «про виділення коштів». «Всі щось просять. Ось, наприклад, лист від міського відділу поліції, просять до 3-ї річниці створення (31 січня) виділити їм 49  тис. грн. На пилосос, миючі засоби, годинник з компасом, фотоапарат, карти Івано-Франківська тощо. Направляю до начальника фінвідділу Вікторії Сусаніної для опрацювання».

А ось лист від Асоціації міст України, яка запрошує 4 лютого у Київ на конференцію. Голова дає розпорядження, щоб забронювали квитки на поїзд. Це улюблений вид транспорту Марцінківа для відряджень по Україні. «Машиною їздимо лише влітку, а літаком взагалі рідко користуюсь. У поїзді комфортно, можна з людьми поспілкуватись чи книгу почитати». І це, і інше пан Руслан любить. Протягом цього дня я звернула увагу, що де б ми не були, він вітається до всіх, питає, як справи, зупиняється на кілька хвилин біля кожного, хто б це не був. А щодо книг, то це улюблене заняття мера, але, на жаль, на читання зараз катастрофічно часу не вистачає. «У мене більше тисячі книг. В основному читаю історичні твори. Нещодавно прочитав «Літописи УПА». Художню літературу читаю менше. Улюблені автори – Ернест Хемінгуей та Іван Багряний. Із сучасних – Оксана Забужко та Тарас Прохасько».

Із телевізором дружить рідше, дивиться тільки футбол та новини. Всю іншу інформацію отримує з айфона-7. Каже, що забрав його у дружини, бо вона звикла до «Самсунга», тому віддала «сьомий» чоловікові. «Взагалі, я не люблю дорогих забавок. Телефон має бути функціональним і таким, щоб не випадав з кишені».

Плазма, картини, ікони і два вазони…

Поки голова міста підписує документи, а це в нього зайняло майже годину, я розглядаю кабінет та розпитую про житейське.

Апартаменти міського голови  – великі та просторі. Ремонту тут ніхто не пам’ятає, стіни оббиті дерев’яними панелями у радянському стилі максималізму. Робочий стіл, заставлений папками та паперами, зі шпонованої плити, трохи вже потертий, залишився від попередників. Комп’ютер, монітор з відеооглядом приймальної, два телефони (один ще радянський  – червоний). Між паперами – фігурка Бразької Матері Божої з Ісусом на руках – подарунок з Португалії. На паркетній підлозі – червона «турецька» доріжка, по якій ступала нога керівників не одного покоління. Трохи зблідла та поникла. Є ще два вазони – папороть та китайська роза. На стінах – десяток ікон та картин. І всі вони унікальні – вишиті нитками чи бісером, мальовані на дереві, подаровані та освячені. Єдине, що змінив Руслан Марцінків у своїх робочих покоях, –  це вікна та санвузол.

Золотисті металеві гачки, які раніше тримали масивні фіранки з китицями, нині розчаровано поглядають на кремові офісні жалюзі. Придбали також великий (мабуть, дюймів 60) плазмовий телевізор, якому судилось транслювати переважно сесії, рідше – футбол. А ще шкіряне коричневе крісло на коліщатках, адже попередник своє забрав. «Приходжу я у кабінет, а крісла нема», – пригадує з іронією Марцінків.

Портрета Президента України немає, натомість два невеликі зображення Тараса Шевченка на дереві, символіка Івано-Франківська (прапор, хоругви, герб), величезний календар та дорожня карта міста. Сам мер зізнається, що його апартаменти не є затишними, але «головне не кабінет, а хто у ньому працює».

Не надає великого значення голова міста і своєму зовнішньому іміджу. Каже, що одяг йому підбирає в основному дружина. Дуже не любить строгі класичні костюми, але посада змушує їх носити. Сьогодні Руслан Марцінків – у демократичному синьому костюмі, клітчата біло-синя сорочка та темно-синій галстук з дрібним червоним горошком. Загорнений у синтепонову темно-синю куртку з капюшоном. Барсетки чи ділового клатча я не побачила. Із прикрас – срібний ланцюжок з хрестиком, обручка та золотий значок партії «Свобода». Парфуми та косметика – це взагалі не його тема. Тут теж довіряє смакам дружини. Гардероб оновлює у звичайних магазинах Івано-Франківська. Зізнається, що мав тільки один фірмовий костюм, коли працював у ВРУ.

За кордоном буває часто, але, окрім книг, нічого не везе звідти. Тільки раз ризикнув у Франції придбати дружині та синові парфуми.

«Так, мій син Святослав уже кавалер. Цього року закінчує школу. Уже й на дівчат задивляється. Ходить у спортзал, навіть почав вчитись грати на гітарі. Романтик… (сміється)». Після закінчення школи Святослав планує  вступати в Івано-Франківський медичний університет. Хоче стати лікарем, як дідусь Роман, хоча і математика йому дається добре. А також сім’я Марцінківих зараз в очікуванні щасливої події – появи на світ донечки. «Тепер буде у нашої мами помічниця», – радіє голова Івано-Франківська.

9.15. Пан Руслан бачить на моніторі, що у приймальну зайшов його тато. Виходить на 5 хв. Каже, що батько приїхав на симпозіум лікарів до Івано-Франківська і зайшов привітатись.

На мобільний мера приходить нагадування. «О, треба привітати з днем народження. Я відправляю СМС-вітання всім, хто є у списку номерів. А до близьких – дзвоню». Потім переглядає прогноз погоди і нервує, побачивши снігопади у місті. Дзвонить до Віталія Голутяка (директора КП «Електроавтотранс») і питає, чи розчистили дороги. «Нема біди страшної. Всі тролейбуси вишли у рейс», – трохи заспокоюється.

9.35. Руслан Романович «добиває» останній документ з електронного списку. Заходить депутат міської ради від «Батьківщини» Василь Ревчук. Дякує за комунальний маршрут №41 та просить вирішити питання з виділенням земельних ділянок для учасників АТО. Голова кличе першого заступника Миколу Вітенка і доручає вивчити це питання.

9.55. Заходить директор КП «Міськсвітло» Віктор Синишин для погодження відрядження. Мер розпитує, яка ситуація з освітленням садків та шкіл, відрядження погоджує, але просить не затягувати роботу.

10.00. Підписують угоду про співпрацю з ІТ кластером. «Тепер представник від міської ради увійде до організації та братиме участь в обговореннях. Це важливо, адже інформаційна галузь може принести багато корисного для розвитку міста. Маємо вже напрацьовану низку проектів. Зокрема, плануємо організувати навчання для дітей з малозабезпечених сімей. Та й загалом працюємо над тим, щоб залучити максимум спеціалістів ІТ-галузі саме до Івано-Франківська! Це різноманітні проморолики, створення ресурсу, де буде розміщена інформація про галузевий ринок у місті», – коментує Руслан Марцінків.

10.15. Заходить керівник Прикарпатського еко-енергетичного кластеру Людмила Шейко, щоб уточнити ситуацію з фінансуванням кількох проектів. Голова дає згоду на фінансування (35 тис. грн.) форуму з енергоефективності ОСББ, який має відбутись у лютому. Людмила скаржиться, що їй не дуже комфортно співпрацювати з чиновниками міськради, які неодноразово блокували її проекти, звинувачуючи у лобіюванні. Йдеться про проект «зелена» карта, на який з міського бюджету мають виділити 100 тис. грн. «Я втомилась боротись з бюрократією, вони постійно ставлять палиці в колеса». На що мер спокійно відповідає: «Не звертай уваги, це просто людська заздрість». Домовляються найближчим часом підписати угоду про співпрацю.

10.40. Керівник патронатної служби Вікторія Дротянко заносить на підписи новий стос паперів. Серед них і подяка від вдячного франівчанина Михайла Скриніка, якому мер посприяв у вирішенні питання з боргами від «Теплокомуненерго». Голова з неприхованою усмішкою перечитує і каже: «Приємно, що люди цінять твій труд». Проте всім не вгодиш. Серед мешканців Івано-Франківська є багато таких, хто не задоволений роботою нинішнього мера. Проте пан Руслан каже, що критику сприймає по-філософськи: «Навіть якщо ти підеш по воді, все одно знайдуться такі, які скажуть, що ти не вмієш плавати».

10.50. Просить дівчат з приймальні зробити білий чай з малиною, бо «щось морозить».  Дзвінок на мобільний. Після чого Марцінків набирає Віталія Бурка (директор КП «Муніципальна дорожня компанія») і просить, щоб почистили тротуар у селі Вовчинець. Залишає невипитий чай і біжить на перший поверх на прес-конференцію.

11.00. Прес-конференція про впровадження відеонагляду у 15 школах Івано-Франківська охоронною фірмою «Рубіж». Голова міста говорить, що подібна співпраця влади міста і учасників бойових дій – перша в Україні. «Запускаємо важливий для міста пілотний проект. У 15 школах міста охороною спокою дітей буде займатися охоронна фірма учасників АТО «Рубіж», – зазначив Марцінків.

«В школах буде відеоспостереження, патрулювання двічі в день, профілактичні бесіди і «тривожна кнопка» на випадок небезпеки. Це дуже актуально, оскільки є багато звернень від батьків з проханнями встановити в школах відеоспостереження та забезпечити охороною, – зауважив мер Івано-Франківська. – Переконаний, що від такої співпраці виграють всі. Дітвора буде відчувати себе захищеною. А хлопці після війни на сході відчуватимуть себе потрібними тут, в мирному місті».

12.00. Їдемо в район Позитрону в «Муніципальний фізкультурно-оздоровчий центр» на офіційне відкриття 2-го футбольного турніру пам’яті полеглих захисників Донецького аеропорту. Дорогою мер знову дзвонить  до Бурка, чому на Симоненка не розчистили «кашу» з дороги. На його «сьомий» приходить повідомлення, і він з радістю показує нам фото помитого туалету на Пасічній: «Не дарма ми туди ходили…».

Позмагатись за Кубок до Івано-Франківська завітали команди «Десант» та «Леви» зі Львова, команда «Тернопіль АТО». Компанію цим трьом колективам склали господарі майданчика – команда «Прикарпаття АТО». Марцінків подякував воякам-спортсменам за те, що захищали країну: «Добре, що футбол об’єднав вас і дає наснаги жити гідно на мирній землі».

Любить рибу, гори, баньку…

13.00. Вертаємось у «білий дім». Дорогою зустрічаємо снігоприбиральну машину на Симоненка.

Маємо півгодини, щоб пообідати. Помічниця приносить у кабінет дві тарілки картопляного пюре з рибою та куркою на вибір. Руслан Романович вибирає рибу, каже, що це його улюблена страва. Їсть поспіхом – без ножа, рибу оббирає пальцями: «Так смачніше (сміється)». Зазвичай так і проходять його робочі обіди. Ходити кудись у ресторан чи їдальню немає часу. У їжі неперебірливий, старається не вживати гострого та смаженого, бо має проблеми зі шлунком. Завершує трапезу чаєм, який планував випити ще дві години тому.

Переглядає фото на сторінці ФБ з ранкової інспекції і сміється: «Якийсь я тут захмурений. Та й у вазі набрав зайвого. З таким напруженим графіком часу на спорт не залишається. Маю вдома бігову доріжку, але щось вона мені не дуже помагає».

14.00-16.00. Планова зустріч з юридичними особами. На сьогодні записалось 12 представників фірм та організацій. І тут почалось випробовування для мізків. Відвідувачі просили грошей, роботи, допомоги у судових справах, розібратись з боргами від комунальників, ремонту у дворі, поміняти трубу, покласти бруківку, вирішити проблемні питання з будівництвом, підвищити зарплату тощо. Не обійшлось і без курйозів. «Під шумок» на прийом прийшли і справжні «борці з бюрократією» та «чиновницьким свавіллям», які вчили очільника, як правильно працювати, розказували історію свого життя та походження, як «у Сибір батька відправили», як «воювали з москалями», показували купу документів, фотографій, довідок, атестати та грамоти, нагороди та ордени… Плакали, сварилися і навіть анекдоти розказували… І всіх Руслан Марцінків уважно слухав, намагався вникнути у суть справи і знайти якесь рішення. «Часто люди зловживають моїм довір’ям і приходять з недоречними питаннями, які не у моїй компетенції, або навіть просто виговоритись. І нічого не поробиш… Демократія!».

17.00. Їдемо на «Промприлад», де проходять змагання та квест між вчителями інформатики та гуртків «IF Fest», організовані міським департаментом освіти. На фесті представлено 8 різних локацій, де фахівці проводили майстер-класи для дітей. Вихованці міського центру технічної творчості створили пристрій моніторингу якості повітря, що функціонує на зупинках громадського транспорту. Ще одна група юних айтішників працює над сигналом, який дає змогу визначити місцезнаходження людини, що загубилася в горах. Нова технологія дає сферичний сигнал, що є унікальним і ефективнішим від мобільного чи GPS. А от Микитинецька школа похизувалася 3D-принтером. Руслан Марцінків разом із головним освітянином Ігорем Максимчуком з цікавістю розглядають роботи юних винахідників та вручають нагороди переможцям.

О 19.00. голова міста з великим кошиком синьо-жовтих квітів їде на панахиду у Будинок смутку на прощання зі зв’язковою ОУН Стефою Костюк.

Мріє про крісло міністра

Офіційні заходи закінчились. Та о котрій годині потрапить додому, ще не знає. Каже, що швидше як 22.00 не повертається. Де-факто, нема і вихідних у мера. Мусить відвідувати всі урочисті заходи, яких по неділях чимало. Інколи вдається «викроїти» суботу, тоді Руслан Романович тікає від міста подалі на природу. «Тільки у горах я можу відпочити сповна, відновити душевну рівновагу, перезавантажитись…». Обирає не Буковель, а місця тихі і красиві – у Яремчі чи Осмолоді. На лижах теж не катається, любить просто пройтись гірськими схилами, подихати «смерековим» повітрям, попаритись у баньці та поласувати гірською фореллю.

У своїх неповних 40 років Руслан Марцінків встиг побувати і секретарем міськради, і депутатом ВРУ, і мером. І за всі ці труди міський очільник нині заробляє приблизно 23 тис. грн. в місяць.

«Ким бачите себе в майбутньому?» – запитую. – «Я хотів би спробувати себе у ролі міністра комунального господарства. У Кабінеті Міністрів мене ще не було (іронізує)». Проте пост голови Івано-Франківська покидати не збирається і майже впевнений у довірі мешканців на наступних виборах. Каже, що роботи у місті ще багато. Розповідає, що йому імпонують німецькі міста – культурою, чистотою, дисципліною. Проте там зовсім інший менталітет. «А для нас хорошим прикладом розвитку може стати Краків та Люблін, які мають схожу інфраструктуру. Нам би такі субвенції, як отримали вони свого часу від ЄС...». Секретів успіху Руслан Марцінків немає, каже, що просто старається робити свою роботу добре.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 06.02.2019 06:06