"Бути мамою підлітка - це стрес на рівні участі в бойових діях"

news-image: "Бути мамою підлітка - це стрес на рівні участі в бойових діях"
Підліткові самогубства, булінг у школі, непорозуміння з батьками та інші проблеми перехідного віку з'являються у медіапросторі дедалі частіше. Але те, через що доводиться проходити власне батькам підлітків, обговорюють мало.

Коли я була тинейджером в лихі 90-ті, в культовому тоді журналі "Ровесник" з'явилася рубрика "Курс виживання для підлітків", пише BBC Україна.

У ній брутальний американський рокер Ді Снайдер з гумором описував усі жахіття дорослішання.

І хоча життя підлітка перших пострадянських років помітно відрізнялося від його однолітків за океаном, основний меседж був близьким і зрозумілим.

З того часу минула чверть століття, моє покоління стало тими самими married with children, про кого Oasis співали в 94-му.

Ми опинилися з іншого боку, несподівано дізнавшись, що бути батьками підлітків не менш моторошно і тривожно.

Життєвий досвід, поява нового класу психологів і психотерапевтів та безліч інформації в інтернеті ніяк не рятують від тотального відчуття безпорадності.

До того ж, якщо про труднощі перших років материнства нарешті заговорили (післяпологова депресія, материнське вигорання та батьківство без прикрас - теми багатьох постів у соцмережах), те, що переживають батьки підлітків, обговорюють мало.

Ми не пишемо про це у Facebook, по-перше, тому що наші дорослі діти його читають, а по-друге, тому, що не вміємо так відверто говорити про свої тривоги, як це роблять міленіали.

Поки наші батьки виживали на зламі історичних епох, ми дорослішали самі, без психологів, серіалів і соцмереж, ми звикли самотужки розв'язувати проблеми і давати раду емоціям.

Але зізнаюся, ніколи ще за всі роки материнства мені не було так складно, як на його сімнадцятому році.

Одне нещодавнє дослідження показало, що батьки дітей з проблемною поведінкою зазнають стресу, який можна порівняти з участю у бойових діях.

Але й тим родинам, кому пощастило уникнути серйозних ускладнень перехідного віку, також доводиться переживати неабияку кризу.

Все це, однак, приходить поступово.

Батьківський розум рідко коли встигає за змінами, які так швидко відбуваються в дитині, а тому вони щоразу застають нас зненацька.

Їхні перші незалежні кроки милують і змушують нас пишатися.

Перші зароблені гроші, перші самостійні поїздки, перші побачення, перше несміливе прохання зробити тату чи щось собі проколоти та несподіваний вибір одягу, музики, хобі.

Ви починаєте пригадувати себе підлітком і раптом розумієте, що ви тепер у тому ж віці, що й ваші батьки тоді.

Спочатку ця думка шокує - невже ми настільки дорослі, потім вона змушує усвідомити, що на ваших очах виросло інше покоління і воно не схоже на вас.

Вони спілкуються в Instagram, а не в під'їздах, слухають хіп-хоп, а не британський рок, їхні джинси завужені в іншому місці, а про кохання, вірність і зраду вони дізнаються з Netflix, а не романів Майн Ріда.

Саме в цей момент ми також вперше ловимо себе на думці, що тепер по-іншому придивляємось до своїх дітей.

Якщо раніше беззаперечним прикладом для них були ми, тепер у нас самих виникає бажання в чомусь їх наслідувати або принаймні не відставати.

Кому ж хочеться усвідомлювати себе представником покоління, чиї часи поступово минають?

Гірка іронія полягає в тому, що саме тоді, коли ми найбільше прагнемо бути з нашими дітьми друзями, коли ми можемо поділитися з ними досвідом, а вони вже достатньо дорослі, щоб зрозуміти, вони починають віддалятися.

Територія їхньої незалежності розширюється, а двері поступово зачиняються.

Тепер про їхні справи ви дізнаєтесь рівно стільки, скільки вони самі захочуть розповісти, і досить часто ця розповідь вкладатиметься у два слова - "все норм".

Психологи кажуть, що це - неминучий етап відокремлення, сепарації і що гостріше він відбувається, то краще для всіх. Усе норм.

Ви, звісно, й самі це добре розумієте.

Ви знаєте, що повинні дозволити їм помилятися і набивати ґулі.

Так само, як ви відпускали руку, коли вони вчилися ходити, коли видиралися на найвищу сходинку драбини на майданчику або не виконували домашнє завдання.

Так само ви маєте відпускати їх і тепер, але вам страшно, адже йдеться про геть інші "синці" і "ґулі".

Вам доведеться змиритися з тим, що ваша дитина прийматиме "нерозумні" рішення, що вона закохуватиметься не в тих людей і що вона, напевно, попробує всі ті речі, які й не снилися вам у найстрашнішому кошмарі.

Ваша головна помилка в тому, що ви водночас переоцінюєте і недооцінюєте зрілість свого підлітка.

З одного боку, ви бачите перед собою цілком дорослу людину, на позір, таку, як ви, і природно очікуєте, що й мислить вона так само, як ви.

Перед вами довершена Tesla 3, але всередині - наївність і недосвідченість першого двигуна Даймлера.

З іншого боку, ви дуже погано уявляєте реальний досвід вашої дитини.

Коли ви нарешті наважитеся поговорити з донькою чи сином про безпечний секс та небезпечні речовини, шанси великі, що вони вже давно це все спробували.

Відпустити - це також усвідомити, що ваша дитина пізнає розчарування дорослого життя і що ви не зможете та й не повинні її від них захищати.

Проте ви можете бути з нею поруч, не стільки фізично, скільки емоційно.

Ви можете зробити так, щоби підліток відчував вашу незриму присутність (не плутати з контролем) і знав, що якщо раптом він наважиться розповісти вам трохи більше, ніж зазвичай, ви його по-справжньому почуєте.

А ще потрібно навчитися приборкувати свою тривогу.

До біса складне завдання, коли з усіх боків на вас валиться статистика підліткових самогубств і залежностей та коли ви подивилися бодай один сучасний серіал про тинейджерів.

Вам буде важко добирати слова - вони всі лунають якось фальшиво та відгонять нудними дорослими нотаціями. Але оптимізм можна вселяти й самим лише голосом.

Він має звучати як голос хорошого лікаря - випромінювати силу досвіду, гумор і надію.

І хоч як банально це звучить, варто потурбуватися й про себе. Коли підліток бачить поруч щасливих і оптимістично налаштованих "предків", йому стає незрівнянно легше.

Так, вони нестерпні, нахабні, зухвалі. Але в них також - безперечна обіцянка завтрашнього дня, майбутнього, яке вже поруч із вами.

Тож щоразу, коли їхня інакшість дратуватиме і засмучуватиме вас своєю незрозумілістю, подумайте про те, що перед вами людина, яка житиме у геть іншому світі.

Вона, напевно, буде свідком катастрофічних змін клімату і демографії та інтеграції штучного інтелекту в повсякденне життя. Тож чи варто обтісувати її на свій лад?

Можливо, все, що ви можете зробити, це лише уважно слухати і дивитись.

А також усвідомлювати, що все, що відбувається між вами, це - нормальний етап дорослішання. Насамперед, і вашого власного.

І що страх та невпевненість є невіддільною частиною переходу в новий статус - статус батьків дорослої людини.

Дисклеймер. У блозі викладено особисту думку автора, його поради не можуть замінити консультацію психолога чи будь-якого іншого спеціаліста. Якщо у вас виникають питання, пов'язані зі здоров'ям або безпекою ваших дітей, завжди консультуйтеся з лікарем.

 


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 02.12.2019 19:35




загрузка...