Чи крадуть дітей на Прикарпатті, та що робити, аби цього не сталося


Минулого тижня Івано-Франківськ збурив один випадок: жінка написала у соцмережі, що хтось намагався викрасти її сина. Мами злякалися за дітей, а випадкові перехожі почали телефонувати у поліцію, коли бачили щось підозріле. Невже все аж так серйозно?

Шукають білий бус

Франківчанка Аліна Долинська 27 жовт­ня написала у Facebook, що за її 11-річним сином, коли той близько восьмої вечора повертався з тренування, їхав білий бус. За її словами, у приватному секторі в районі Молодіжної-Миру-Вовчинецької хлопець налякався, поїхав на самокаті швидше, упав і розбив телефон. Бус зупинився, звідти вийшов чоловік і почав наближатись до дитини. Хлопчик закричав. Крики почула звичайна перехожа, вона відігнала невідомого чоловіка і привела хлопця додому, пише Репортер.

«Наразі вже все добре. Хочу подякувати жінці, яка проходила повз та почула крики про допомогу, яка і врятувала мого сина від цих виродків», – написала Аліна Долинська. – Ми зазвичай самі виходимо йому на зустріч або приходимо під клуб, а сьогодні він каже: «Я сам швиденько на самокаті, бо ти з собакою довго йдеш». Тепер точно знаю, що самого нікуди не пущу».

Також у мережі виклав повідомлення про інцидент тренер хлопця з джиу-джитсу Віталій Стасів. Він написав, що у дитини стрес, побиті руки й розбитий телефон.

Мати хлопця повідомила, що звернулася в поліцію. Наступного дня працівники ювенальної превенції пройшлися з нею та сином вчорашнім маршрутом, переглянули камери відеоспостереження. Від додаткових коментарів Аліна Долинська відмовилася.

У поліції кажуть, поки що не знайшли ані білого мікроавтобуса, ані жінки-рятівниці, хоч і продивилися камери, і відтворили маршрут.

«Звісно, продовжуватимемо шукати, – говорить Алла Бойчук, начальник відділу ювенальної превенції Івано-Франківщини. – Але ще вагаємося, чи слова дитини відповідають дійсності. Хлопчик справді впав і розбив мобільний телефон. Можливо, боявся покарання і придумав історію. Ми не виключаємо, що коли хлопчик упав, хтось міг зупинитися на автомобілі і захотів допомогти. За словами дитини, цей чоловік нічого не робив, навіть не говорив».

У будь-якому разі висновки робити рано – розслідуватимуть ще мінімум місяць.

Паніка шкодить слідству

За словами Алли Бойчук, останнім часом повідомлень про спроби викрадення дітей почастішало. Почалося із серпня цього року, коли до поліції звернулася жінка з Рожнятівського району. Вона подзвонила і сказала, що її дитину намагалися викрасти. Працівники превенції тоді також не змогли знайти автівку, яка нібито переслідувала хлопчика.

«На камері видно, як дитина заходить у магазин, купує чіпси, спілкується з продавцем, але немає ніяких підозрілих осіб, – розповідає Бойчук. – Наші психологи опитали дитину в центрі психологічної допомоги і виявилося, що вона перебуває під впливом мами, дивиться на її реакцію, коли відповідає на запитання. Залишати дитину наодинці з психологом мати відмовилася. Тому ми не можемо повністю враховувати ці свідчення, хоч і долучили їх до матеріалів справи. Зараз ще не встановили і не спростували, чи дитину справді намагалися викрасти».

Пізніше поліція отримала повідомлення від жінки з Брошніва-Осади, що невідомі люди на джипі спробували викрасти її сина. За словами Алли Бойчук, хлопчик розповідав, що кремезні чоловіки намагалися затягнути в авто його друга, але він «відбив товариша від нападників і втік». Після допиту превенції зателефонувала мама і сказала, що син зізнався у тому, що вигадав історію.

«Виявилося, хлопчик просто хотів похвалитися, що зробив героїчний вчинок. Він намагався привернути увагу дівчинки, яка йому подобається, і батька, який, послухавши історію сина, сказав, що той – герой, – розповідає Алла Бойчук. – Вчора небайдужа громадянка зателефонувала і сказала, що бачила, як чоловік викрадав дитину. Насправді, пара, яка розлучилася, не могла поділити сина під час сварки на вулиці».

Незважаючи на масову паніку, у поліції кажуть, справжнє викрадення за останні роки на Прикарпатті трапилося лише один раз. У 2015 році у Городенківському районі двоє чоловіків вкрали 16-річну Юлію Тацюк і тримали її в підвалі. Тоді дівчину оголосили у розшук, були свідки. Юля втекла з полону через 21 день.

Але хоч багато історій про викрадення – дитяча фантазія, у ювенальній превенції кажуть: добре, що є небайдужі, які телефонують і хвилюються.

Головне – кричати

Як не банально це звучить, але дбати, щоб дитину не викрали, мають в першу чергу батьки. Потрібно пояснити дітям правила поведінки на вулиці. Поліція та батьки наголошують: у разі чого – кричати, привертати до себе увагу.

«Моїй дочці Софії вісім років, але вона сама повертається зі школи додому, бо ми з чоловіком на роботі, сама ходить у танцювальну школу, а звідти її вже забираю я, – розказує Ольга Волошин. – Її дорога недалека, але я завжди нагадую про обережність. Кажу, що не можна говорити з незнайомими людьми, підходити до машин. Коли донька сама вдома, наказую, нікому не відкривати двері. І постійно телефоную Софії, щоб знати, де вона».

«Ми з мамою кажемо моєму братові Максиму, щоб ні до кого в машину не сідав, дорогу нікому не показував, – каже студентка Христина Павлище. – Краще нехай іде через двір, ніж попри трасу, де машина може зупинитися, викрасти його, а ніхто й не побачить. Ще є спосіб, який я використовую сама: якщо до мене починають чіплятися з машини, то починаю комусь телефонувати, розповідати, де я зараз. Тоді вони лякаються».

У темну пору доби батькам треба проводити дітей додому, каже Алла Бойчук. Також важливо завжди телефонувати і перевіряти.

«Якщо дитина ходить на гуртки, треба тримати контакт з тренерами і викладачами, з друзями сина чи доньки, – говорить Алла Бойчук. – Коли дитина зникає, то це не завжди значить, що її викрали. Буває – загралася з друзями. Але чим швидше до нас надходить повідомлення, тим швидше ми можемо почати шукати».

Також за кожним навчальним закладом закріплений працівник ювенальної превенції, який зустрічається з учнями і розказує правила поведінки на вулиці. Буває, батьки самі приводять дітей, якщо відчувають, що втратили з ними зв’язок, каже Алла Бойчук. Тоді працівники превенції розмовляють з дітьми, намагаються більше дізнатися про їхнє коло спілкування, і, якщо потрібно, направляють до психологів чи психіатрів.