Дивитись вгору, аби на голову разом зі снігом не злетіла частина історії Франківська


З настанням зими починаєш частіше дивитися вгору, аби на голову разом зі снігом не злетіла частина історії міста.

В період снігопадів тема аварійного житлового фонду набуває гостріших акцентів, адже потенційна кількість людей, які наражаються на небезпеку, збільшується, пише Галицький Кореспондент.

Загалом в таких екстремальних житлових умовах офіційно мешкають десятки містян, не бажаючи покидати небезпечні оселі. Неофіційно їх значно більше, адже дані про аварійний фонд міста не оновлюються з 2011 року.

Житлова реформа звільнила владу від відповідальності за житло мешканців, в т. ч. історичне та аварійне, натомість переклавши її на їхні плечі. Тепер клопотати про визнання аварійності будинку повинні самі жильці, за власний кошт проводячи недешеву експертну оцінку.

 До реформи

Здавалося, до реформи з питанням аварійності було простіше. Адже за житло містян відповідали комунальні установи. Планові перевірки на аварійність, згідно з правилами, мали проходити двічі на рік: до і після опалювального сезону. Який не який офіційний перелік аварійних будинків міста було сформовано.

У списку таких адрес занесено 10 будівель: багатоквартирні будинки на вул. Бельведерській, 4; Лепкого, 42А; пл. Ринок, 5; Франка, 7 (три квартири); Шевченка 13А/7; приватний будинок на вул. Глібова, 8; дві квартири на вул. Софіївській, 16; квартира на вул. Войцюка, 10 та нежитловий будинок на вул. Січових Стрільців, 18. Процес реконструкції останнього майже завершено. Закцентуємо, що станом на 2018 рік перелік цих адрес не змінився.

За правилами, якщо будинок визнається аварійним, людей у негайному порядку мають тимчасово відселити в комунальний готель «Бандерштат». Після чого їм мали б запропонувати альтернативне житло. З десяти зазначених адрес таким варіантом чомусь скористалися лише мешканці з трьох будинків. Інші від обміну з владою відмовилися. Більша частина з них продовжують проживати в аварійних помешканнях.

Директор департаменту житлово-комунальної політики та благоустрою Михайло Смушак розповідає, що були випадки, коли мешканці свідомо відмовлялися від відселення: «По Глібова – маленький приватний будинок, завалюється, та люди відмовляються з’їжджати звідти. По багатоквартирних будинках – у кожного окрема історія. Наприклад, площа Ринок, 5 – одні погодилися на альтернативні квартири, інші пішли в суд, бо були не задоволені тим, що пропонувало місто».

Головний комунальник міста акцентує на тому, що свого часу люди зловживали статусом аварійного дому і прописували у квартири багато людей, аби запропонована альтернативна площа була більшою. Через це починалася судова тяганина.

На сьогодні доля пам’ятки на площі Ринок, 5, на відміну від інших аварійних будівель, визначена. Забудовнику, який забажав реконструювати об’єкт, видано містобудівні умови і обмеження. Згідно з проектом, він повинен відновити фасад пам’ятки. Як бонус підприємцю дозволили добудувати мансардне приміщення.

 Ходіння по лезу

З іншими багатоквартирними аварійними будинками ситуація складніша. В самому центрі міста близько 12-ти сімей щодня ходять, як по лезу ножа. В будинку на Бельведерській, 4 прогнила підлога, тріщини – у фасаді й частина зруйнованого приміщення – всередині двору. Роками люди намагаються привести забудовника, аби він відселив їх з аварійних квартир, та поки що компромісу між трьома сторонами не знайдено.

Пенсіонерка Надія Тацюк, яка проживає на другому поверсі цього будинку, каже, що страх за життя є, та виходу з ситуації не бачить. «Чиновники хочуть, аби ми самі реконструювали дім, а де взяти кошти? Ризикуємо, все тріщить», – бідкається вона. Жінка додає, що в її квартирі прописано п’ятеро людей, і в кожного вже є свої сім’ї. Під прогнилим дахом мешкають і маленькі діти.

Директор департаменту містобудування та архітектури Орест Кошик пояснює, що по Бельведерській жоден забудовник поки що не представив місту той проект, який буде його покращувати. Каже, що продовжують шукати варіанти.

Мешканці кількох квартир на другому поверсі в будинку на вул. Франка, 7 запевняють, що за незалежної України ніхто й не цікавився їхнім житлом. Будинок же набув аварійного статусу ще за Союзу.

У квартирі пенсіонерки Марії Мелінишин, крім неї, проживає ще онука з двома маленькими дітьми. «Зробили ремонт, та стіни потріскали. Підлога перекошена, у зливу тече з даху. Поки чоловік був живий, ще ходив до влади, а тепер ніхто цим питанням і не займається», – розповідає літня жінка. Пані Марія додає, що на папері в будинку начебто був капітальний ремонт, а по факту гроші просто списали.

Про те, що за останніх кілька років влада, по суті, не повинна слухати їхні «аварійні» проблеми, жильці таких помешкань знають, та про самостійну відповідальність думати бояться.

Якщо на Бельведерській і Франка поки що немає охочих забудовників взятися за реставрацію дому, то на Новгородській, 10 такий проект вже десять років бажає втілити місцевий підприємець Олег Заріцький, який свого часу підсилив місто ще однією туристичною родзинкою – проектом Бастіон. І хоча будинок не має статусу аварійного, руйнівний вигляд пам’ятки лякає жильців і відлякує від Бастіону, що розміщений поруч, туристів.

Житель однієї з квартир Олег Кісільов пояснює, що забудовник – остання надія мешканців переселитися з небезпечного будинку. Наразі тут проживає п’ять сімей. Начебто всі згідні з’їхати, проте влада ніяк не дає зелене світло Заріцькому відреставрувати будинок.

Сам забудовник каже, що на вимогу влади змінював проект реставрації кілька разів. Згідно з проектом, будинок на Новгородській, 10 мають відреставрувати, а поруч звести прибудову з такою ж поверховістю. За проектом, там передбачено готель.

«Київський архітектор Зотов розробив справді привабливий європейський проект, де збережеться стара будівля, а на місці звалища, що зараз поруч, постане нова. Чому влада досі вагається – логічної відповіді не знаходжу. В заручниках ситуації опинилися всі: люди, що чекають відселення, ми – бо не можемо до кінця завершити проект Бастіону. Може, влада чекає від мене якихось інших кроків – не знаю», – обурюється підприємець.

Вантаж, який не підняти

Проблема офіційного аварійного фонду у своїй невирішеності переступає десятиліття. А як бути з будинками, які потенційно можуть поповнити цей список? Скільки ще франківців наражають себе на небезпеку, проживаючи в аварійних будівлях чи просто проходячи повз них?

«Список аварійних будинків не поновлюється, бо про це ніхто не клопоче», – пояснює Михайло Смушак. Комунальник припускає, що аварійних будинків у місті є значно більше, але додає: «На підставі чого ми прийдемо до мешканців і заявимо, що ваш будинок аварійний? Має бути експертний висновок, за який теж повинен хтось платити».

Навіть якщо б міська влада прийняла рішення про відселення людей з небезпечного будинку, то сьогодні комунальної альтернативи приватним квадратним метрам не існує.

«В Україні досі діє житловий кодекс 1983 року. Більшість його пунктів морально застаріли. Починаючи від черг на житло і закінчуючи тим, що влада має відселяти людей з аварійного помешкання, надаючи нове. Якщо людина живе в аварійному будинку, то це проблема цієї людини, а не влади. Вона живе на свій страх і ризик. Якщо будинок дійсно почав валитися, влада повинна тимчасово відселити людей, і не більше. Окрім того, цією нормою дехто зловживає навмисне. Купують старе житло, доводять його до аварійного стану, потім, приписавши десять родичів, вимагають на всіх компенсацію», – говорить про протиріччя застарілого житлового кодексу Смушак.

Та поки зміни містяни усвідомили ще не повністю, влада в деяких випадках іде на поступки. Наприклад, в історії з будинком Єгеря на вул. Січових Стрільців, 16. Наразі будівля офіційно не визнана аварійною, та через нещасний випадок з падінням балкона, коли загинула пенсіонерка, гроші на експертну оцінку будинку виділили з міського бюджету. Наразі чекають офіційних висновків експерта, а далі вирішуватимуть долю пам’ятки.

Потенційна небезпека

Попри те, що комунальники більше не несуть відповідальності за стан будинків у приватній власності, скарги про поганий стан тих чи інших будівель до міськради надходять регулярно. Через це навіть сформували комісію з техногенно-екологічної небезпеки, яка мала б перевірити стан міських будівель і сформувати список потенційно небезпечних об’єктів.

Начальник управління з питань надзвичайних ситуацій Ігор Влізло, який опікується комісією, пояснює, що на початку грудня комісія мала б заслухати звіт начальника відділу охорони культурної спадщини Володимира Ідака.

«Попередньо був сформований перелік будинків, які підлягали обстеженню. На підставі цього Ідак мав залучити сертифікованих фахівців, що кваліфіковано оглянуть ці будівлі. По кожному будинку мав бути технічний акт. Питання стояло в тому, щоб зрозуміти скільки об’єктів вимагають негайного втручання і скільки це коштуватиме місту. Побачимо, що з цього зроблено», – коментує Влізло.

Начальник відділу охорони культурної спадщини Івано-Франківська щодо цього має свої пояснення. «Попередній перелік таких будинків склав, проте обстежував їх одноосібно, без залучення фахівців. Висновок такий: першочергово ремонтно-реставраційних робіт потребують будинки №8, 11, 16, 18, 30 по вулиці Незалежності, також будинок на Шевченка, 58; Січових Стрільців, 35 та Шашкевича, 1. У другу чергу потрібно ремонтувати будинки 4, 6, 10, 14 по вул. Січових Стрільців, будинок по вул. Шевченка, 7; Грушевського, 1; Гетьмана Мазепи, 11; Сотника Мартинця, 4», – розповів Володимир Ідак.

Архітектор думає, що до робіт з реставрації будинків потрібно залучати мешканців, в  ідеалі – у форматі співфінансування.

«Власник потенційно небезпечного житла має усвідомлювати свою відповідальність, в тому числі за те, що воно може завдати комусь шкоду. А в нас чомусь досі чекають, що хтось прийде і зробить за них. Окрім того, є закон, який говорить, що пам’ятку архітектури треба зберігати в належному стані. Там є пункт, в якому прописано, що доведення пам’ятки до руйнації може призвести до її вилучення у власника», – розтлумачує Ідак.

У департаменті заявляють, що в програмі охорони культурної спадщини на 2019-2021 роки планують закласти програму співфінансування аварійних робіт житлового-фонду міста.

Поки реформа експлуатації житлового фонду пускає своє коріння, проблема аварійного житла міста залишається невирішеною. Киваючи один на одного, чиновники самі не можуть зрозуміти, як вплинути на власників небезпечних об’єктів або на гуманних умовах домовитися з ними про співпрацю у збереженні історичного обличчя міста.