Філософія руху, або Вади фізичного виховання


Рухова активність та здоровий спосіб життя є невід’ємною частиною сильної нації, її філософії. На цьому акцентували учасники 30-го засідання івано-франківського інтелектуально-філософського клубу «Вершини».

Дуже важливо, щоби в дитячих садках та школах фізичну культуру викладали на належному рівні та змалечку прищеплювали любов до руху та спорту, а не навпаки. Тож ми намагалися з’ясувати, що потрібно змінити у викладанні цього предмета в сучасних українських школах, щоб діти не намагалися уникати уроку фізкультури різними способами, а почали його любити, пише газета Галичина.

Низька тривалість життя і малорухливий спосіб життя

«Філософія сильної нації: рухова активність та здоровий спосіб життя» — така тема 30-го засідання інтелектуально-філософського клубу «Вершини». Обговорення цієї надважливої теми відбулося за участі першого проректора Національного університету фізичного виховання і спорту України, професора Мирослава Дутчака. За словами голови «Громадського інституту аналітики», координатора інтелектуально-філософського клубу «Вершини» Віталія Перевізника, тема збереження здоров’я нації надзвичайно актуальна, адже теперішнє молоде покоління, на жаль, не є фізично здоровим, тому дуже важливо заохочувати його до активного способу життя. Гарний приклад тренування як розуму, так і тіла, на його думку, демонструє національна скаутська організація «Пласт». 

— Рухова активність та здоровий спосіб життя — це досить взаємопов’язані речі, адже, за твердженням науковців, здоровий спосіб життя більш як на 50% впливає на стан здоров’я людини, — наголошує перший проректор з науково-педагогічної роботи Національного університету фізичного виховання і спорту України Мирослав Дутчак. — Рівень впливу медицини на здоров’я становить 10%, ще 20% — це генетичні фактори і до 10% — навколишнє середовище. Таким чином, спосіб життя є визначальним, а рухова активність є тим системоутворювальним чинником, без якого не може бути здорового способу життя... 

Наскільки українці є здоровою нацією? М. Дутчак зауважує, що тут немає втішних новин, адже за тривалістю життя посідаємо одне з останніх місць серед європейських країн. На його думку, такий стан речей є наслідком багатьох чинників, зокрема відсутності традиції, культури активного способу життя та відпочинку. «Ця традиція у багатьох націях почала активно формуватися в 60-х роках минулого століття, — каже Мирослав Дутчак. — Фінляндія, Швеція, Данія переорієнтувалися. Сьогодні в цих країнах до рухової активності залучено 90% населення, в той же час в Україні, за різними підрахунками, — максимум 40%, з яких лише 3-6% осіб дорослого віку мають достатній рівень рухової активності».

Міф про важливі і неважливі предмети

Щодо викладання такого предмета, як фізична культура в школах, то, на думку В. Перевізника, його потрібно змінювати. Насамперед «забрати» обов’язковість цього предмета, але залишити секційні заняття, які збирали би учнів за інтересами. Крім того, він переконаний, що нормативи з фізкультури також потрібно скасувати: «Для людини, яка на третьому уроці скочила не на 1 м 80 см, а на 1 м 75 см, фізкультура стає прокляттям, а вона її ще вчора любила. Нормативи повинні бути лише у спорті». 

Я дуже добре пам’ятаю свої уроки фізичного виховання. Навіть не так. Пам’ятаю, як любила саме цей предмет, бігла на нього на всіх парах, мови про те, щоб його прогуляти, не було. і в принципі в моєму класі тих, хто не любив цього уроку, теж фактично не було. Звичайно, ми всі були різними, хтось добре бігав довгу дистанцію, хтось — коротку, одному давалися стрибки, другому — вправи на гнучкість... Але це, навпаки, додавало азарту. Мені, як і моїм однокласникам, ніколи на думку не спадало, що фізкультура — не обов’язковий предмет. Сьогодні ж дуже часто «важливі» інші предмети, а фізкультуру відсувають на задній план. Але найбільшим відкриттям для сучасних дітей може стати те, що заняття фізкультурою допоможуть їм у вивченні всіх інших дисциплін, адже здорове тіло сприяє інтелектуальному розвиткові. 

— У нас вважається, що традиція рухової активності, заняття фізичними вправами — це щось другорядне, не важливе. Важливіше знати математику, хіміюѕ Це важливо, не сперечаюся, але не менш важливо мати достатній рівень рухової активності і головне — сформувати інтерес до такої активності, — наголошує Мирослав Дутчак. — У Ванкувері (Канада) спілкувався з представниками четвертої хвилі еміграції, і вони кажуть, що українські діти, які вже виховувалися в умовах незалежної України, найбільшу проблему з адаптацією в канадських школах мають з фізичним вихованням. Вони відчувають себе неповноцінними, в той же час на математиці, хімії та інших предметах почуваються досить упевнено...

Уроки фізкультури — щодня

Директор Івано-Франківської школи-ліцею №23 ПНУ ім. В. Стефаника Микола Василик наголошує, що надзвичайно важливо привчати дітей до рухової активності вже з двох-трьох років. Також він зауважує, що сучасна школа більше приділяє уваги окремим видам спорту: футболу, баскетболу, волейболу тощо, забуваючи про рухову активність. Хоча за кордоном, навпаки: більше уваги приділяють руховій активності, а не окремим видам спорту. Сучасні українські школярі мають по три уроки фізвиховання на тиждень, а в американських школах такі заняття проводять щодня. Хоча є у нас і відчутний прогрес, адже раніше було лише по дві години. Зважаючи на те, що українська освіта переживає активну фазу реформування, є велика надія, що зміни не оминуть і фізкультуру. 

Сьогодні в школах області працює понад 1200 вчителів фізичного виховання. Методист лабораторії дисциплін естетичного циклу та фізичного виховання івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Андрій Шпільчак, мій співрозмовник, зауважує, що чинні навчальні програми дають змогу вчителеві ширше підходити безпосередньо до процесу фізичного виховання: «В навчальних програмах є обов’язкова (інваріантна) складова і варіативна (за бажанням). До інваріантної частини навчальної програми з фізичної культури належить загальна фізична підготовка та теоретичні знання з фізичної культури. Щодо варіативної складової, то сюди входить понад 30 видів спорту».

Якщо детальніше спинитися на видах спорту, заняття з яких пропонують в школах, то це здебільшого класичні: футбол, волейбол, баскетбол, гандбол... А. Шпільчак каже, що дуже важливо доповнювати цей перелік новими видами спорту, які захоплюють і цікавлять сучасних школярів. і, звичайно, проводити змагання з них. Адже спорт не стоїть на місці, розвивається, тому важливо не стояти осторонь цих змін, а брати їх до уваги і впроваджувати на практиці.

Не спортивні проблеми 

Серед найбільш проблемних питань предмета фізичної культури Андрій Шпільчак насамперед виокремлює здоров’я дітей. «Спілкуючись з вчителями бачу, що вони найбільше бояться за здоров’я учнів, — каже 

А. Шпільчак. — Не завжди самі батьки дуже серйозно звертають на це увагу. Батьки впевнені, що все буде добре, незалежно від того, пройшла їхня дитина медичний огляд чи ні. 2009 року було дуже багато летальних випадків на уроках фізкультури, кілька місяців тому в Донецькій області помер хлопчик під час уроку фізичного виховання. Медико-педагогічний контроль — на першому місці, дітей розподіляють на групи здоров’я: основну, спеціальну, підготовчу, кожна з яких має свої основні критерії».

Директор Івано-Франківської школи-ліцею №23 Микола Василик зауважує, що раніше батьки «тягнули» своїх дітей з вулиці додому, тепер навпаки — з хати на вулицю: «За моїми спостереженнями, з тисячі дітей спортом займається лише 200. Це дуже малий відсоток. Часто батьки роблять у лікарів фіктивні довідки. Дивишся на дитину — здорова, а в довідці пише: «звільнена від фізкультури». Самі батьки не усвідомлюють, що, навпаки, дитину потрібно привчати до рухової активності. Хоча є й позитивні тенденції. Наприклад, бачу, як біля озера бігає чи катається на велосипедах вся сім’я: тато, мама, діти». 

У вивченні будь-якого предмета важлива наступність. Фізичне виховання — не виняток. Тому неабияке значення має те, щоби впродовж усього навчання з 1-го по 11-й клас школярам викладали фізичну культуру на однаково високому рівні, адже системність має велике значення. «У дошкільних навчальних закладах є інструктори з фізичної культури, вихователі, які проводять рухову активність на високому рівні. А от у початковій школі вчитель фізичної культури може проводити заняття лише за письмової згоди вчителя початкових класів. Тобто вчителі початкових класів не завжди віддають уроки фаховим педагогам. Буває, іноді замість уроку фізичної культури проводять іншу роботу. Хоча варто відзначити, що надзвичайно велика кількість учителів, у тому числі й початкових класів добросовісно ставляться до уроків фізичної культури», — наголосив Андрій Шпільчак.

...У питаннях рухової активності й фізичного виховання важливо не перекладати все на школу та вчителів, адже все починається з домашнього виховання. Тому важливо, щоб самі батьки з найменшого віку прищеплювали своїм чадам любов до здорового та активного життя. Кажуть, що найкраще тут спрацьовує власний приклад.