Людина року: Як франківець присвятив Локомотиворемонтному заводу 40 років

На заводі він працює понад сорок років. Коли прийшов сюди був ще зеленим хлопцем. Але вже тоді, в далекому 1976 році, на Локомотиворемонтному заводі в Ярославі Сеничу побачили неабиякого фахівця.

Починав пан Ярослав слюсарем-ремонтником. Однак довго на цій посаді не затримався. Бо, як кажуть в народі, мав фах у руках, йдеться на сайті голови міста Руслана Марцінківа.

Почав виготовляти нову техніку – нетипові станки. Своїми руками робив верстати для гальмівних колодок на вагони і тепловози. Якось довелось створювати автобусний барабан для ливарного цеху на 12 тонн. Техніка, яку здається створили на високотехнологічному конвеєрі, виявляється справа рук людини. І пан Ярослав може освоїти навіть найважчі механізми.

З 88 року почав працювати фрезерувальником. У червні вийшов на пенсію, але завод не кидає. Зізнається, що розстатись з колективом буде дуже тяжко. Тут всі як одна родина, тай завод, як другий дім. Отак і тримались разом навіть в найскрутніші для підприємства часи. З теплом пан Ярослав відзивається про колег. Каже, у багатьох золоті руки, їх тримає завод, тут вони на своєму місці.

Трохи бідкається, що молодь на заводі не затримується. Всі лиш за статками і кращим життям женуться десь за кордон. А щоб просто стати і робити тут, на своєму місті – такого нема. Каже, не один студент і молодий спеціаліст коло нього працював, але ніхто не затримався. Бо робота тяжка, відповідальна.

Як кажуть, незамінних людей нема, але є важко замінні. І це ті робітники, які дрібними щоденними зусиллями творять величезну працю. Бо навіть 12-тонну техніка виходить з-під рук маленької людини.