Не волонтерство, а материнство: Заробітчанка з Коломиї з початку війни допомагає воїнам

Велике серце українських матерів не раз рятувало не тільки своїх дітей. Про унікальні випадки милосердя і жертовності колись напишуть історичні дослідження.

З нагоди Дня Матері, який відзначатимемо у неділю, історії про те, як материнство перетворює українських жінок на переконаних волонтерів, пише газета Вільний голос.

Коломиянка Марія Кенюк уже 18 років проживає в Італії. У Коломиї два десятиліття працювала на швейній фабриці, потім життєва стежка різко змінила свій напрямок. 
– Нема кращого міста на світі, як Коломия, – переконана пані Марія. – І найкраща дорога – це дорога додому. Мені досі сниться, як стою на рідному обійсті нижче Михайлівської церкви, центром Коломиї чмихає паровоз, я махаю рукою машиністові, а він мені у відповідь запускає гудок…

Пані Марія виховала і поклала на ноги сина Василя й доньку Ярославу, дочекалась трьох онуків, яким готова душу віддати. Але після того, як Україну назавжди змінив Майдан, світоглядні зміни відбулись у багатьох. Марія Кенюк – не виняток. Її син активно допомагав спочатку майданівцям, потім – захисникам України на східних кордонах. Мама пересилала з Італії на синове прохання різні речі для допомоги бійцям (продукти, біноклі, інші речі), а коли прочитала в інтернеті, що Коломийська спілка чорнобильців, яку очолює Віктор Познік, шукає доброчинців для придбання інвалідних візків для госпіталю, остаточно зрозуміла – волонтерство стало справою усього її життя.

Відтоді щомісяця два-три величезні пакунки прямують з італійського Монтекатіні-Терми до Коломиї. Оскільки пані Марія працює сімейним лікарем, має можливість придбати дефіцитні ліки, предмети догляду, на її посилки чекають не тільки в Коломиї.

За понад чотири роки більш як сто упакувань дорослих памперсів, кілограми ліків, антибіотики, антиастматичні препарати, одяг, інші речі отримали госпіталі в Києві, Краматорську, Сєвєродонецьку, Попасній, Клевані, Дніпропетровську, Ірпіні, Охматдит, онкоцентр. За сприяння коломийської спілки чорнобильців італійську допомогу отримують і коломияни. Віктор Познік охоче ділиться з потребуючими усіма доброчинними речами, тримає контакти з захисниками України, вивчає попит, організовує доставку посилок туди, де їх найбільше потребують. У різних куточках України люди вже знають, що до коломийських волонтерів можна звернутись, контактують через соціальні мережі, телефонують – пані Марія каже, що їй давно варто мати секретаря, бо щодня приймає чимало дзвінків. Ще нікому не відмовила, намагається дістати усе необхідне. Загітувала до доброї справи й друзів, сусідів у Італії. Вони вже знають, що їй можна принести речі, продукти, які обов’язково знайдуть свого адресата в Україні.

Марія Кенюк усміхається: діти виросли, четверо онуків теж не обділені увагою бабусі, але її материнство мабуть набагато глибше. Хочеться допомогти, огорнути турботою всіх українських воїнів, які так далеко від рідних матусь, від отчого порога. Вона ладна небо прихилити нашим пораненим, скаліченим, зболеним бійцям. Тож вважає свою волонтерську місію звичною справою. Запитує: хіба сьогодні можна жити спокійно, бути байдужим до того, що чиїсь діти захищають твій спокій, рідну землю? А ясні материнські очі випромінюють таку любов, якої вистачить на цілий світ. Мабуть, цей світ тримається на наших матерях…