Олень, монстр, комсомольці. Пам’ятники, яких уже не згадає Франківськ

news-image: Олень, монстр, комсомольці. Пам’ятники, яких уже не згадає Франківськ
Колись давно я написав книгу про знищені пам’ятники Франківська. Але за останні кілька років з’явилося багато нових фотографій скульптур, які не потрапили до видання. Аби заповнити цю прогалину, довелося зібрати усі нововиявлені світлини докупи, якось їх систематизувати та описати. Матеріалу вистачило на статтю.

У збірці відомого франківського філокартиста Олега Гречаника є цікава світлина (№ 1). Колекціонер датує її кінцем тридцятих років, оскільки вона потрапила до нього разом з іншими фото того ж періоду. На те, що це наше місто, вказує польський напис «Привіт зі Станиславова». На світлині гіпсовий олень, а правіше – дерев’яний павільйон. Зрозуміло, що це десь у парку, але в якому? Зауважте, дерева на знимці ще молоденькі. Окрім теперішнього Шевченка, наприкінці тридцятих заклали ще дві великіх зеленіх зони. Одна з них – парк маршала Ридз-Смігли, який поляки почали впорядковувати у 1938 році (нині – Військових ветеранів), пише Іван Бондарев у Репортері.

Ще одним варіантом розміщення оленя може бути сквер Жвірки і Вігури, що з’явився стараннями магістрату на початку 1930-х. Він був біля вокзалу, на нинішній Лепкого, тепер там Меморіальний комплекс. До речі, люди, з родинного архіву яких це фото, також мешкали біля вокзалу.

Хронологічні межі світлини № 2 ми можемо чітко ідентифікувати – 1961 рік. Саме тоді вийшов кіножурнал «Перший сніг» з видами зимового Станіслава, який у київському кіноархіві віднайшов журналіст Тарас Зень. Серед кадрів з парку Шевченка проскакує скульптура хлопця із сніговою шапкою на голові. Хто це – якийсь конкретний комсомолець чи абстрактний спортсмен – наразі невідомо. Усі совітські діячі у парку – Олег Кошовий, Зоя Космодем’янська, партизан Ковпак – стояли там бюстами. Тож, скоріш за все, маємо справу з якимось збірним образом «трудящої молоді».

У книзі «Івано-Франківськ у пам’ятниках історії та культури» є фото будинку на Шевченка, 44а, де зараз юридичний інститут Прикарпатського університету. (№ 3) Світлина десь сімдесятих років. Перед нав­чальним корпусом стоїть якийсь бюст. Зобра­ження дуже мале. Втім, лисина навіює асоціації з вождем світового пролетаріату. Тоді Леніна тулили всюди – на подвір’ях заводів, фабрик, навіть дитячих садочків. Свого часу я виставляв це фото у соцмережі з проханням ідентифікувати, і кілька колишніх студентів педінституту підтвердили – так, то був Ленін.

Фейсбучна сторінка «Ретро Франківськ Group» є цінним джерелом краєзнавчих арте­фактів. Особливо цікаві фото з домашніх архівів. Наприклад, ось ця, яку оприлюднила франківчанка Юлія Басараб. (№ 4) Тут відомі і локація – парк Шевченка, і час зйомки – початок 1980-х. Позаду літньої естради, там, де тепер Камінь кохання, тягнувся бетонний парапет. Уздовж нього було кілька джерел. Одне мало вигляд голови міфічної істоти, щось на кшталт чугайстра. Я ще змалечку добре пам’ятаю цю скульптуру, бо дуже боявся того монстра. Схоже, страшна голова муляла очі не лише мені, адже в середині вісімдесятих її хтось розвалив.

Одним із найкращих фотографів Івано-Франківська був Степан Назаренко. Зараз його онук Андрій потрохи оцифровує плівкову спадщину діда та викладає у мережу. Найбільше світлин з вісімдесятих років, коли планували видати кольоровий фотопутівник містом. Зрозуміло, що видавців насамперед цікавили об’єкти епохи соціа­лізму. Технікум фізичної культури був саме тим, що треба. На світлину № 5 разом із навчальним закладом потрапили дві скульптури, яких нині нема.

На задньому плані, там, де йдуть два хлопця, стоїть бюст комісара ковпаківського загону Семена Руднєва. За совітів технікум носив його ім’я.

У правій частині фото добре видно статую гімнастки, що натякає на профіль навчального закладу. Аби не порушувати гендерну рівність, ліворуч від входу встановили статую хлопця-атлета, що штовхає ядро. (№ 6) Ця спортивна парочка створювала симетричну композицію і слугувала своєрідною рекламою технікуму.

Молоді спортсмени були абсолютно аполітичні, тож пережили пам’ятникопад дев’яностих, могли б стояти і нині, якби не халявна якість виготовлення. Гіпс просто почав сипатися, тож керівництво технікуму наказало прибрати страшненькі скульп­тури подалі з очей.

У статті використані фото зі збірок Олега Гречаника, Юлії Басараб, Андрія Назаренка, Дениса Овчара.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 08.09.2019 12:37




загрузка...