Пані хочуть вразити. Як одягались галицькі панянки 100 років тому

news-image: Пані хочуть вразити. Як одягались галицькі панянки 100 років тому
Галицькі панянки завжди йшли в ногу з модою. У гардеробі мали повсякденне, вечірнє та «візитове» вбрання, а також одяг для відпочинку, купання і занять спортом.

У міжвоєнний період додалися ще брюки, трикотажні плаття і кофти, пише Репортер.

Модерні панянки

Починаючи з 1890-х до Першої світової війни в моді й мистецтві панував стиль модерн. В Австро-Угорщини він отримав назву – сецесія. Жіноча фігура в костюмі цього періоду нагадувала літеру S. Жінки одягали розширені до низу сукні з пишними зверху й вузькими внизу рукавами, високим комірцем і трикутною передньою вставкою. Зі спідницями носили блузи, оздоблені вузьким мереживом на комірі та манжетах. Неодмінними аксесуарами святкового вбрання були віяла та ажурні рукавички.

Капелюхи й плаття прикрашали ліліями, орхідеями чи хризантемами. Чому? Лілія має S-подібну форму, характерну для жіночого силуету стилю модерн. Орхідею любили за те, що її квіти немовби виготовлені з шовку чи атласу. Велетенські дамські капелюхи, які кріпилися за допомогою півметрових шпильок, у поєднанні з тендітною фігурою нагадували хризантеми.

Особливу увагу відводили фасону та оздобленням святкового костюму. «Сукня з білого швейцарського гафту, викінчена долиною, коло шиї та рукавів «буфками» з білої тафти. За кожною буфкою – галузка незабудок. Мешти теж білі, з кокардами і незабудками. Рукави грецькі, зачіска а ля цісарева Єлисавета (в поточній мові звалося це «бужчаче гніздо»)», – так описала свою бальну сукню учителька Ольга Дучимінська.

У штанах і без корсетів

Перша світова війна і зростання на її тлі суспільної ролі жінки внесли нові тенденції. Одяг став простішим і практичнішим. Зникли корсети, які часто затягувалися настільки тісно, що заважали їсти, а комусь і дихати. Значно вкоротилися сукні. У 1930-х вони вже ледь закривали коліна. Через це змінився й силует жіночої фігури. Якщо раніше він мав «рослинні вигини», то тепер став суто геометричним. Основою щоденного, світського та вечірнього вбрання стала рівна сорочка (Sack-linie) з двома швами по боках, паском на лінії стегон, який умовно ділив її на дві частини. Сукні одна від одної відрізнялися лише тканиною.

З 1920-х в одязі почали широко використовувати трикотаж, а потім і синтетичні тканини. Особливої популярності набули вироби з мережева – рукавички, шалі, накидки. Мережкою також оздоблювали сукні і блузи. У побут увійшли панчохи, виготовлені із штучного шовку (віскози). Жінки, які не боялися громадського осуду, урізноманітнили свій гардероб за рахунок штанів. Пропаганда носіння штанів поєднувалася із заняттями лижним спортом (лещетарством).

У якості верхнього одягу носили плащі та пальта з комірами з натурального чи штучного хутра. Часто ці коміри поєднували з іншим вбранням, наприклад, із сукнями. Як згадує Наталія Мазур, у Старому Селі (тоді Жидачівського повіту) місцеві мешканці по плащі впізнавали, що йде їхня «пані вчителька».

Повсякденний одяг, як правило, жінки виготовляли вдома самі, адже кожна більш-менш порядна господиня мала володіти технікою шиття. Наприклад, дружина пароха Угорників (тоді Станиславівського повіту) власноруч шила одяг для усіх дев’ятьох дітей, включно із гімназійними мундирами. Так само повністю забезпечувала вбранням чотирьох дітей письменниця Марія Кузьмович-Головінська.

Якщо ж пані хотіла вразити усіх новим гардеробом, то зверталася до професійного кравця. Імена майстрів часто лунали у жіночих салонах, а нова сукня була найкращою рекламою. Як стверджує краєзнавець Наталя Храбатин, у Станиславові працювали дамські кравці із прізвищами: Бандиг, Бяловас, Дубіль, Мартинюк, Малошинська, Новак, Олесніцька, Віснєвська, Анслєр, Сокаль, Кеслер та багато інших. Магазин «Модні додатки» тримав Готтесман. Заможні міщанки замовляли вбрання за зразками з модних французьких чи німецьких журналів.

Часописи «Жіноча воля» й «Жіноча доля» рекомендували галичанкам пошити або придбати у місті спеціальний одяг для прийняття ванн. У них також зазначалося, що «коротенькі штанцятка й маленький станичок-нагрудник під сподом одежі, – для молодих і для старих жінок конечні».

Не обходилось і без курйозів. Коли лікар-гінеколог Софія Парфанович під час однієї із виїзних лекцій наголосила дівчатам на потребі носити нижню білизну, одна із слухачок відповіла: «Якби котрась із нас перелазила пліт і хлопці побачили її штани, то вона б ніколи у селі не вийшла заміж». Найцікавіше, дівчат зовсім не турбувало, що могли побачити хлопці, якби штанців не було…

Без капелюшка нікуди

Обов’язковим елементом офіційного костюму був капелюшок. Без нього, як і без рукавичок, і панчіх, не могла вийти з дому пані не тільки з вищих прошарків, а й середнього достатку.

Капелюшки та берети прикрашали серпанком, стяжками, квітами й шпильками. Старші пані одягали очіпок – пошиту чи виплетену шапочку, оздоблену тонким мереживом. У міжвоєнний період особливо популярним став капелюшок «клош» (з французького – дзвіночок), який закривав усю голову й вуха. Такі аксесуари, до речі, можна побачити і на сучасних модницях.

Ірина Ганушевська

Жінки носили різноманітні сережки, браслети й брошки. Коштовності передавалися з покоління в покоління й засвідчували рівень заможності власників. Аби зберегти білий колір шкіри, який вважався аристократичним, на прогулянку брали парасольки від сонця.

Рурка, пудра й шмінка

Наприкінці ХІХ століття жінки укладали волосся у високі пишні зачіски з буклями, які прикрашали оксамитом, пір’ям чи квітами. Надалі найбільш актуальними стали короткі стрижки. У 1924 році в моду ввійшла коротка стрижка з прямим чи косим проділом і рівною гривкою над чолом – гарсон (з французької – хлопчик). Ідеалом стала висока й струнка жінка з невираженими формами, яка займається спортом, танцює фокстрот, чарльстон і… курить сигарети.

У 1930-х модними стали перманентні завивки. Панянки, які не хотіли палити волосся гарячою «руркою», використовували перевірені часом папільйотки*. В одній із статей Софія Парфанович писала, що «мода короткого волосся прийнялася дуже скоро і то навіть по деяких селах». Такі зачіски здебільшого робили сільські вчительки, працівниці кооперативних установ і знач­но менше – дружини священників. Останні надавали перевагу довгому волоссю, яке майстерно укладали на потилиці.

Із косметичних засобів найпопулярнішими були пудра та «шмінка» (губна помада). «Малювання уст – се улюблене заняття теперішних панночок і пань. При кожній нагоді, а часом і без нагоди потягають олівцем уста», – зазначала вчителька Осипа Заклинська у косметичному пораднику «Як добути красу і задержати молодість та здоровля» (1929). Вона ж зверталася до українського жіноцтва з словами: «Обдаруймо світ своєю красою, як сонце обдаровує нас своїм промінням, як весна своєю зеленню і квітами. Як артист обдаровує світ своїми творами. Будьте мистцями. Вашим твором най буде ваша краса».

Автор: Оксана Дрогобицька, історик, ПНУ


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 21.09.2019 06:31




загрузка...