Парк покинутих скульптур: Франківськ не оцінив мистецький дарунок


Нещодавно Івано-Франківськ отримав дивну «інсталяцію». У мікрорайоні БАМ, уздовж вулиці Мазепи, є невеличкий скверик, що навпроти цегельні. Якщо придивитися з дороги, то можна побачити білі плями серед кущів. Підходиш ближче і бачиш неординарну картину – прямо на траві лежать чотири скульптури з білого вапняку. Ще одна поки що стоїть. Навіщо їх тут розкидали, може, це якийсь надсучасний підхід у скульптурі?

«Репортеру» довелося провести невеличке журналістське розслідування. Отже, у квітні 2017 року в селі Стрільче, що на Городенківщині, відбувся скульптурний симпозіум. Десять майстрів з різних куточків України кілька тижнів працювали над створенням скульптур, об’єднаних спільною темою – «Легенди Карпатського краю». Митців розмістили на базі відпочинку на березі Дністра, забезпечили каменем, організували харчування і культурну програму. У відповідь вони мали подарувати свої роботи організаторам симпозіуму. Генеральними спонсорами дійства були мистецька агенція «Мантикора» Володимира Вінтоняка та благодійний фонд «Україна Інкогніта» нардепа Анатолія Матвієнка.

Як розповідає куратор симпозіуму Наталія Сухоліт, захід проводився у рамках підготовки до фестивалю «Карпатський простір». Загалом виконали десять робіт, які урочисто відкрили 5 травня у сквері Міцкевича у Франківську. Твори простояли там кілька тижнів, після завершення виставки їх перевезли до парку Шевченка та розставили уздовж алеї, неподалік озерця з мостиком.

Однак, у парку скульптури теж довго не затримались. Половина з них відправилась у Городенку й Тишківці – як власність фонду «Україна Інкогніта». Решту п’ять скульптур організатори симпозіуму подарували Івано-Франківську. Серед них були роботи місцевих скульпторів Михайла Мурафиі Володимира Кіндратюка, харків’янки Людмили Левицької, киян Спартака Хачанова та Євгена Свистуна. Їхні персонажі досить цікаві – злий цар Силун, що створив Карпати, хлопець Карпо Дніпровський, який його переміг, і дав горам своє ім’я, закохані Прут і Говерла та інші. Проте, за кілька місяців вапнякові фігури кудись зникли, а на їхньому місці 31 липня встановили пам’ятник герою угорського народу, поету й повстанцю Шандору Петефі.

Першим нове «місце дислокації» статуй виявив скульптор Михайло Мурафа. «Коли я їх вперше побачив, то на землі лежала лише одна фігура, – каже він. – Тепер повалені майже всі. Це погано, адже вапняк боїться вологи і потребує підставки. Та й місце на БАМі, попри дорогу, явно не відповідає нашим роботам. Скульптуру треба не просто кудись притулити, необхідно виконати впорядкування навколишньої території, забезпечити її освітлення вдень і ввечері. Зараз на фігурах просто сидять місцеві і дудлять пиво. Майстри, які їх створили, вкладали працю й душу, навряд бажали такої долі своїм дітищам».

То хто ж від міста нині відповідає за ці скульптури? Головний архітектор Івано-Франківська Дмитро Нижник нічого про них не знав, порадив звернутися до директора департаменту містобудування, архітектури і культурної спадщини Ореста Кошика. (Хоча до недавнього часу саме Нижник суміщав ці обидві посади). Орест Кошик про статуї, що валяються на газоні, вперше почув від «Репортера». Але пригадав, що після фестивалю «Карпатський простір» скульптури перевезли до парку Шевченка. Припустив, що вони перебувають на балансі парку або… міської ритуальної служби.

Поховальну структуру ми тривожити не стали, натомість звернулися до комунального підприємства «Центр розвитку міста та рекреації», яке керує і парком Шевченка. Його очільник Руслана Василюк запевнила, що скульптури на баланс не приймала.

«Після завершення фестивалю міський голова попросив мене тимчасово розмістити роботи в парку, аби вони були під наглядом, – говорить Василюк. – Скульптури пробули там кілька місяців, після чого половину забрали до Городенки, а решту працівники департаменту архітектури кудись перевезли. Здається, на БАМ».

Отакої. Чиновники футболять одне до одного, офіційно скульптури ні за ким не закріплені, тож і відповідати нікому. Одним словом – бардак. Між тим, роботи коштують гроші, і то немаленькі. Наприклад, якщо сьогодні замовити подібну статую у приватного майстра, то її виготовлення, разом із матеріалом і доставкою, обійдеться десь у 3000 доларів. Отже, на БАМі нині валяються приблизно 400 тисяч гривень, а всім байдуже.

Якщо місту герої карпатської міфології не потрібні й задарма, то, може, знайдеться інший господар? У нас повно колиб і ресторанів, власники яких із радістю розмістили б статуї в себе. Також зводиться багато нових житлових мікрорайонів, чиї подвір’я могли б прикрасити вапнякові скульптури. До того ж, Михайло Мурафа запевнив, що може безкош­товно почистити і привести статуї до ладу.

Отже, оголошення: «Віддам Говерлу і Силуна у добрі руки. Відгукніться, забудовники і ресторатори! Комунальних чиновників просимо не турбувати».