Письменник з Івано-Франківська Андрій Даньків про свою творчість та містику в ірреальності

news-image: Письменник з Івано-Франківська Андрій Даньків про свою творчість та містику в ірреальності
Європейським молодим письменникам доволі часто пропонують достойні гонорари за твори і співпрацю з відомими видавництвами у їх країнах. Проте в Україні справи з цим куди гірші. Пробиватись молодим та талановитим письменникам доволі часто доводиться самим. Більш наполегливим вдається, іншим – ні. Вони так і заховують свій талан або ж просто користуються популярністю обмеженої кількості читачів. Частина з поціновувачів їх творчості складають: сім’я, друзі родичі, знайомі чи навіть друзі друзів.

 Кореспондент «Бліц-Інфо» поспілкувався з відомим поки що у вузьких колах, івано-франківським письменником Андрієм Даньківом. Хлопець розповів про зародження своєї творчості, її особливості, першу книгу та магію.

Андрію, коли ти зрозумів, що хочеш писати?

В цьому й проблема, що я завжди хотів писати. Але  в мене, то не виходило, то ще щось. Проте, я  завжди хотів вчитись, вдосконалюватись, прямувати кудись до бутафорного ідеалу «нещасного, але геніального» письменника. І я як-не-як продовжував писати й вдосконалювати якщо не свою «майстерність», то хоча б граматику. Справа ще в тому, що не хотіти писати і вчитись –  я фізично, морально та духовно не можу. Факт є факт: я проклятий.

Перше, що ти написав – це були вірші чи проза? Знаю, що найчастіше письменники починають свій творчий шлях з віршів, а вже потім вдаються до більш масштабних творів.

Одразу й не згадаю. Скажу лише, що багато. Не менше десяти списаних мною зошитів валяються десь, припадаючи пилюкою. Зараз мені смішно перечитувати свої перші творіння, як прозові, так і поетичні.

З чого взагалі розпочалась твоя творчість?

Знаєш, думаю варто запитати: «А чи взагалі вона почалась, та творчість?» Я думаю, і так, і ні, і напевно. По-перше, я написав більше дюжини різнотипних віршів, які я писав під впливом тих чи інших поетів. Певно, я пластилін поки що, бо на мене вплинули Тичина, Блок, Бродський, Тютчев, навіть По і багато інших. Останній поет, який мене вразив був Бротіган. Відтак я почав творити в його стилі, враховуючи те, що до нього у моїй підсвідомості відклалося чимало поетичних шарів.

А, яка вона, особливість твоїх віршів?

Десь ще півроку назад я, здається, знайшов свій стиль – це лаконічні і красиві вірші, які обмежувалися кількома словами. Але і тут я не в своїй ніші, оскільки зусібіч тисне неоромантизм, неосюрреалізм, словом, неоавангард. Як результат я перестав писати вірші. Ось так.

Андрію, переважно кожен письменник для себе визначає у якому жанрі чи стилі він хоче творити. Що для себе зрозумів ти? Як сам схарактеризуєш свій жанр?

Спочатку я гадав, що пишу в соціально-психологічному жанрі і мріяв написати роман штибу «Хіба ревуть воли…» Пізніше я гадав, що пишу в жанрі магічний реалізм, але я забував, що реалії набагато нереалістичніші, ніж магія. Це була безневинна магія слова і дзеркал. Власне навіть, не «пізніше», а зовсім недавно. Зараз я би не хотів відносити свою прозу до чогось одного. Звісно, тепер магія сильніша та впевненіша. Але я  не забуваю про реальність, яка теж потребує, так би мовити, освоєння. 

Як зародилась «ЛІМ», вона автобіографічна?

«ЛІМ» зародився з ім’я і напівзабутого сну. Більше не скажу. Це перша серйозна проба пера. Але, як виявилося пізніше, абсолютно провальна, принаймні перша її частина. Твір не є стовідсотково автобіографічний, але певні образи, пейзажі, слова я запозичив з власного досвіду й життя. Гадаю, це природньо й нормально, коли письменник-початківець «описує своє життя і життя знайомих». Річ у тім, що в процесі творення я настільки занурився у текст, що не міг його побачити, таким, який він є. А він був примітивним. Проте, деякі шанувальники, які встигли вже появитися, запропонували написати продовження «історіі про вічних закоханих», і я з радістю погодився. До кінця зими 2012 року друга частина вже була написана. Вона була кращою, зрілішою, але теж не без недоліків.

Розкажи більше про своє перше творче «дитя»?   

Книга доволі містична. Коли писав ночами перший і другий «ЛІМ», по спині часто йшли мурахи. Може, я  таки погано, графоманськи передав суть роману, але реальні події, на яких він базувався, простими не були. Може, не так події, як тіні страху. Розумієш, я писав про скриньку з дивними окультними знаками, про символ смерті, про Ката, про демонів, що разом з волохатими собаками нишпорять по лісі, шукаючи щось або когось,  про Дока, який справді десь існує і коли про нього згадують, то він набирається сили і зможе цілком запросто приходити у сни. Він навіть приходив до трьох людей, моїх знайомих, які активно брали якусь участь в написанні книги: помагали мені ідеями, думками, читали й перечитували й т.д. Тож містики предостатньо, а те, що я нездарно все це «намалював» – тільки моя вина.

Проте, ця книга таки «побачила світ». Звертався за допомогою до спонсорів чи своїми силами видав книгу?

Мої спонсори – це люди, які заказували примірник у моїй публічній сторінці в Вконтакті. А шукати спонсорів – якось принизливо. Якщо маю талант – то проб’юсь. Якщо ні – то перспектива сторічної невагомості мене цілком і повністю задовільняє. Тож я розмістив оголошення, що друкуватиму «ЛІМ» – два під одною обладинкою. Зацікавлені персони ставили плюсики. Пізніше налагоджувався двосторонній конект – і все. Підтримку я знайшов у видавництві свого університету і в них домовився про так званий тираж.  Всього було надруковано 35 примірників. Малувато, еге ж? Так, але це краще, ніж нічого. До того ж в нашій країні – це єдиний спосіб видатись хоч якось, якщо не вдаватись за допомогою до спонсорів.

Андрію зараз стало популярно серед молодих письменників відправляти свої твори на різноманітні конкурси. До того ж у нас в Україні їх, дякувати Богу, трохи проводять. Як сам до такого ставишся?

Ну, цьогоріч я вирішив спробувати свої сили  і відправив роман «Божевільний» на Коронацію слова. Більше деталей розголошувати не можна.

А які плани на майбутнє? Зараз над чимось працюєш?

Зараз  працюю над ще одним романом - чомусь потягло мене на романи, в якому розповідається про філософа-маніяка, котрий нишпорить вулицями Івано-Франківська і про головного героя, котрий «чує» думки маніяка-філософа, відтак зобов’язаний зупинити серію вбивств. Досить серйозно. Все. Більше не скажу. Однак, я думаю, що справжня моя творчість, яка, можливо, в майбутньому називатиметься «творчою спадщиною» ще чекає мене попереду, тобто в тому ж таки майбутньому, що, звісно, не за горами.

Андрію, а презентація «ЛІМ» в Івано-Франківську відбудеться?

Ні, презентацій цього твору не передбачається. Але я сподіваюсь, що вже невдовзі-таки щось за участі моєї творчості відбудеться.  


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 26.11.2013 09:37