Що після «перемир’я»?

Поки маємо самовбивчі наслідки одностороннього припинення вогню.

Десять днів тому здавалося, що проросійським терористам на Донбасі настає кінець. Почали набувати боєздатного характеру армійські частини, задіяні в АТО. Національна гвардія пройшла період «притирання» бійців, зарахованих до її складу як із колишніх спецчастин МВС, що розганяли Майдан, так і з числа активних «багнетів» Самооборони Майдану. Добровольчі батальйони – такі, як «Азов», Донбас», «Айдар», «Дніпро» - пройшли бойову обкатку та отримали необхідний досвід. Ба, навіть командування АТО виявило здатність планувати й координувати дії численних частин і підрозділів на великій території, спрямовуючи удари по «больовим точкам» терористів. Крок за кроком сили АТО стискали кільце навколо опорних пунктів та баз «ДНР» і «ЛНР». Північ Луганщини та південь і захід Донеччини вже були очищені від терористичних загонів, якщо там і залишився хтось із прихильників «Новоросії», то в глибокому підпіллі. Наступ тривав, українські бійці відчули смак перемог і рвалися вперед, попри корупцію у військовому відомстві, безладдя з постачанням та нестачу спорядження і боєприпасів.

І саме в цей момент було запроваджене одностороннє припинення вогню. І, ясна річ, усіх наступальних дій. Спершу на тиждень, потім іще на три дні.

Мотивацію припинення вогню зрозуміти: адже не лише серед українських вояків, а й серед цивільного населення втрати були вельми відчутними; руйнувалася промислова, транспортна та житлова інфраструктура Донбасу; зупинилася значна частина підприємств двох областей; виникла реальна загроза голоду в низці населених пунктів тощо. Крім того, президент Петро Порошенко хотів спробувати реалізувати свій мирний план з 15 пунктів, який перед тим він представив світовим лідерам та бізнесменах і депутатам Донбасу. Припинення вогню мало стати етапом на шляху реалізації цього плану. Як зазначалося на офіційному сайті президента щодо припинення вогню, «глава держави наголосив, що ця фаза мирного плану відбувається у координації з інспекторами ОБСЄ і має чітко обмежений термін для того, щоб всі, хто підтримує план Президента, мали можливість скласти зброю».

І от продовжений президентом термін припинення вогню добігає кінця. Якими ж стали його головні результати?

Найперше, припинення вогню весь цей час було однобічним. Українські вояки тільки відповідали вогнем на вогонь, і то не завжди. А от терористи не гребували нічим – мінометними і кулеметними обстрілами, атаками на військові частини та блокпости, застосуванням танків та ПЗРК (згадаймо збитий український вертоліт). Як наслідок, терористи значно поліпшили свої позиції, а українські частини втратили за цей час загиблими понад 25 бійців. І це без врахування танкової атаки на блокпост під Слов’янськом – скільки там загинуло українських солдатів, за свідченнями незалежних журналістів, досі не встановлено. А от роззброєння бойовиків поки що не було. Ба більше: за свідченнями місцевих спостерігачів, командири терористичних зграй просто розстрілюють тих, хто хоче скласти зброю.

Наступний результат – це початок консультацій про замирення на сході за участю Леоніда Кучми, Віктора Медведчука, Нестора Шуфрича, Михайла Зурабова, Хайді Тальявіні та лідерів терористичних угруповань. Який дали ці консультації результат? Поки що – тільки загиблі українські вояки. А ще – фактичну легітимацію терористичних «ДНР» та «ЛНР». Передусім – в очах населення Донеччини та Луганщини. Якщо до цього політично нейтральне населення захоплених бойовиками територій сприймало «ДНР» і «ЛНР» як самозванців, проти яких Київ кинув війська і не зупиниться, поки їх не знищить, то тепер «вождів» цих кримінально-політичних структур сприймають як владу, рівноцінну київській, з якою президент Порошенко хоче укласти мир. А це значить, що всі ці самозванці залишаться на місці, міркує пересічний донеччанин, відтак саме вони керуватимуть краєм, а не хто інший.

Отож виходить, що понад 25 життів українських вояків віддано за фактичну легітимацію як Медведчука та Кучми в ролі активних політиків, так і терористичної квазідержави, «Луганди-Донбабве», як її звуть журналісти.

До речі, сам Леонід Кучма на підставі власних спостережень вважає, що переговори з терористами не мають сенсу, бо не їхні «вожді» і навіть не друг Путіна Медведчук щось вирішує: «Потрібно розуміти, що не вони вирішують як себе поводити. У цьому вся проблема. Якщо Росія зрозуміє, що краще мир аніж війна, якщо Росія зрозуміє, що неможна Донбас перетворювати на Придністров’я, то вона знайде механізми для того щоб приструнити усіх цих «великих діячів», бо вони представники Росії, можна і так сказати».

Ще один результат – постійне перекидання через «закритий» українсько-російський         кордон великих груп бронетехніки, озброєння, боєприпасів та «добровольців» з Росії. Президент урочисто заявляв, що припинення вогню з українського боку стане фактом тільки тоді, коли державний кордон буде надійно прикритий. Скільки точно техніки, зброї та бойовиків перекинуто з Росії (попри заяви Путіна про підтримку плану замирення на сході України) невідомо, але – за повідомленнями з місця подій, узагальненими аналітиками, «ДНР» та «ЛНР» станом на вечір 27 червня начебто мали щонайменше 19 боєздатних танків і до півсотні БТР та БМП. Ще кілька десятків танків та броньованих машин для перекидання піхоти – і можна буде говорити про механізовану бригаду терористів (до речі, про її створення їхні лідери, не криючись, публічно вели мову напередодні проголошення українською стороною припинення вогню).

Ще один результат цих днів – розгортання терористами на контрольованій ними території масштабної мобілізації чоловіків належного віку до своїх формувань. За офіційною інформацією РНБО, для цього використовується реєстр жителів, укладений під час незаконних «референдумів» 11 травня. Крім того, у Луганську бойовики патрулюють залізничний вокзал, щоб не дати виїхати з «ЛНР» чоловікам призовного віку. Важко сказати, скількох їм удалося мобілізувати, але так чи інакше кількість бойовиків істотно зросла.

Крім того, терористи заповзялися підривати залізничне полотно та мости – вже й поза межами Донбасу були такі спроби.

Ну, а про напади на інкасаторські машини, про «конфіскацію» майна «неправильних» жителів, про подальше захоплення шкіл й адміністративних приміщень, про викрадення незгодних з бойовиками, про напади на журналістів (які іноді закінчуються взяттям заручників) і говорити не доводиться. До рівня сомалійських піратських «держав» уже недалеко…

І, нарешті, головне. Те, чого офіційний Київ, здається, не хоче чи не може зрозуміти в силу того, що розглядає людей як слухняних «гвинтиків». Ідеться про добре помітну всім, хто хоче і вміє бачити реальність, деморалізацію українських частин. Принаймні, значної кількості солдатів та офіцерів.

Найгучніший «дзвоник» у цьому плані пролунав увечері 26 червня, коли в Донецьку терористи після тривалої перестрілки змусили скласти зброю і полишити казарми, розташовані практично в центрі міста, конвойний батальйон   Нацгвардії. Офіційна версія – батальйон витратив усі боєприпаси в перестрілці з нападниками і передислокований в інше місце, командир взятий заручником. Неофіційна, яка належить проукраїнським місцевим журналістам з серйозною репутацією – що це був «договірний бій», як у футболі трапляються договірні матчі зі заздалегідь узгодженим результатом. Тож, стверджують ці журналісти, вояки батальйону просто вистріляли патрони в повітря, склали зброю і розійшлися – хто до іншої частини, давши підписку не стріляти в терористів, а хто – додому. Прикметним є те, що цей батальйон бойовики вже кілька разів намагалися змусити скласти зброю, але їх щоразу відбивали. Й тільки після «припинення вогню» та «консультацій» опір конвойного батальйону було зламано. Воно й зрозуміло: ніхто не прийде на допомогу, бо це треба з боєм іти через місто, авіацію не пошлють, справа кепська, а оскільки йдуть перемовини з керівниками «ДНР», значить, вони в очах Києва є реальною місцевою владою, краще не псувати з ними стосунки. Додайте до цього обробку вояків російським і місцевим телебаченням (під час активної фази АТО телевізор дивитися ніколи, а тут…) – і не дивним стає інше повідомлення, що терористи захопили в Донецьку водія мінометної батареї 2-го механізованого батальйону, який охороняє аеропорт – разом з автомобілем ГАЗ, у якому було чимало автоматів, гранат, мін і навіть прилад управління вогнем. Офіційна версія: водій викрадений, неофіційна – він за власною ініціативою полишив розташування частини…

Є інформація із зони АТО і про дезертирство. Теж не дивно: у бою є кураж, ти йдеш пліч-о-пліч з іншими, можеш стріляти по ворогам і знищувати їх. А сидіти цілодобово (є і такі місця) під мінометним обстрілом і снайперськими кулями – це далеко не кожен витримає…

Що далі? Нове продовження одностороннього припинення вогню? Нові жертви серед українських вояків? Продовження деморалізації армійців, національних гвардійців і добровольців? І подальше посилення терористів, у яких, дивись, не лише танки, а й літаки та вертольоти скоро з’являться?

                                                                                                            Газета День