Сергій Адамович: Українці спроможні бути і переможцями, і прикладом для інших націй


21 листопада в Україні відзначили День Гідності та Свободи – свято, яке запровадив Президент України Петро Порошенко на честь початку двох знакових подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013-го. Цього року відзначаємо 5-ту річницю початку Революції гідності та 14-ту – Помаранчевої революції.

Гідності та Свободи став своєрідним наступником Дня Свободи, який відзначали на честь Помаранчевої революції у 2005–2011 роках 22 листопада, але його скасував указом тодішній президент Віктор Янукович, пише газета Галичина.

Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції українців у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Цей крок викликав обурення українців. Під час Революції гідності, відстоюючи свої права, віддали життя понад 100 українців.

Відповісти на декілька запитань у контексті доленосних подій, що відбулися в Україні на початку XXI століття, ми запросили активного учасника Помаранчевої революції та Революції гідності, депутата обласної ради, доктора історичних наук, професора ПНУ ім. В. Стефаника Сергія Адамовича.

– Побутує думка, що українці є добрими бунтарями, легко організовуються на протести, проте не вміють утримувати здобутки революцій. Прокоментуйте.

– Історія дає підстави стверджувати, що українці виходять на протести, коли вже доведені до крайнього зубожіння. Вони спроможні бути і переможцями, і прикладом для інших націй. Однак після революції під проводом Богдана Хмельницького в Україні настала доба Руїни, а сотні тисяч прихильників Центральної Ради за кілька місяців 1917 р. потрапили під дурманячий вплив більшовизму. 

З новіших прикладів – самовідданість студентів під час Революції на граніті в 1990 р. була вдало використана компартійною елітою, яка лише перефарбувалася в інші ідеологічні кольори. Здвиг громадськості під час Помаранчевої революції завершився внутрішньою гризнею політичних середовищ Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. Всі наші перемоги було зведено нанівець через відсутність національних, фахових еліт і лідерів. Ще в літописі «Повість минулих літ» часів Київської Русі ми знаходимо слова: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. ідіть-но княжити і володіти нами». А з другого боку, звідки та еліта мала би взятися, коли в умовах відсутності національної держави найкращі сини України століттями ставали підпорками для сусідніх агресивних імперій. На жаль, українці не знають, на відміну від англійців, французів чи інших європейських народів, родоводів своїх славних предків, але ми не маємо іншого вибору, як формувати національну еліту.

– Що перешкоджає українцям сповна реалізовувати започатковані перетворення в країні?

– Вважаю, що українцям всім бракує законослухняності. Як олігархи дозволяють собі розтягувати багатства країни, так часто і простий робітник тягне додому те, що «погано лежить». Більшість людей готова обурюватися корупцією і зловживаннями у верхівці влади, але шукає легший і незаконний шлях для вирішення особистих питань. Нам треба зрозуміти, що доки в країні не буде панувати закон, ми не вийдемо з кризи. і тут нам заважає не лише недбалість і легковажність, а й «надлишкова доброта», глупота, коли ми прощаємо всім і все. Щоб змінити такий стан речей, потрібен час і не тільки успішна робота НАЗК, НАБУ, САП чи інших правоохоронних структур, а й виховання молоді в сім’ї, школі, Церкві задля формування правової свідомості.

– Все ж, які уроки майданів Ви виокремили би для суспільства?

– Майдани показали, що українці – велика нація, яка є складовою частиною європейської цивілізаційної спільноти. Однак треба зрозуміти, що передові світові державні потуги йшли до сьогоднішнього свого статусу довгий час, і перед нами стоїть завдання щоденної рутинної праці задля власної Вітчизни. і добре, що під час Революції гідності ми вже не вірили якомусь месії-політику, який за нас має вирішити всі проблемні питання держави. Поступово має прийти і розуміння, що ситуація в Україні залежить від кожного з нас. Крім того, нації треба покладатися тільки на власні сили, бо прихильні до нас зовнішні державні чинники готові лише виявляти «глибоку стурбованість» у складні для нас часи.

– Чи можна стверджувати, що Помаранчева революція і Революція гідності дали старт справжнім перетворенням у нашій державі?

– Безумовно, обидві революції стали поворотними пунктами української історії. Неоціненний внесок Помаранчевої революції полягає в тому, що вона забезпечила ротацію еліт. Ми уникли спадкової передачі влади від Леоніда Кучми до Віктора Януковича, яка поширена в частині держав пострадянського простору, й остаточно підтвердили наші наміри сформувати демократичну правову державу. Натомість Революція гідності пробудила національне в українцях і примусила боротися за власну гідність. Якщо події 2004-го засвідчили наш вибір на користь західного зразка державотворення, то героїзм українців у 2014 р. відрізав Схід і Південь країни від павутини «русского міра».