Старовинні церкви Прикарпаття, які вражають своєю красою
На Прикарпатті є багато храмів, які збудовані дуже давно проте своєю красою не поступаються сучасним церквам.
Церква Благовіщення Богородиці та дзвіниця в Коломиї
Комплекс, що складається з двох дерев'яних будівель - Благовіщенської церкви та розташованої на північний захід від неї двоярусної дзвіниці, - розміщується на старому міському кладовищі східної околиці Коломиї, пише Україна туристична.
Завдяки рівнинному рельєфу він відіграє роль архітектурного акценту цієї частини міста.Благовіщенська церква може вважатися найдавнішим зразком гуцульського дерев'яного храму, який зберігся до нашого часу. Незважаючи на існування двох точок зору щодо дати зведення церкви (1587 р. та XVIII ст.), натурне обстеження головних архітектурно-конструктивних вузлів будівлі дає змогу віднести її будівництво на кінець XVI ст.
Як і більшість церковних споруд цієї групи, пам'ятка - хрещата в плані, п'ятизрубна, з одним центрально розташованим верхом. Усі п'ять зрубів мають чотирикутну в плані форму та витягнуті по горизонталі пропорції, що надає споруді підкреслено присадкуватого характеру. Це враження посилюється влаштуванням навколо церкви обхідної галереї-піддашшя на фігурних кронштейнах, що є найвиразнішим горизонтальним акцентом в об'ємній композиції споруди. Восьмигранний верх над центральним зрубом також підкреслює горизонтальний характер композиції.
Дзвіниця, збудована у XVIII ст., є найпоширенішим на Гуцульщині різновидом дерев'яної дзвіниці типу "четверик на четверику". Перший ярус - зрубний четверик, 2-й - відкрита аркада-галерея, увінчана невисоким наметовим дахом.Як і церква, дзвіниця вирізняється підкреслено горизонтальними пропорціями, чому сприяє влаштування навколо неї розлогого піддашшя на фігурних кронштейнах. Пам'ятка є одним з найдосконаліших ансамблів гуцульської народної архітектури.
Манявський скит с. Манява Богородчанського району
Комплекс споруд Манявського скиту займає вузьку терасу між схилом гори Вознесінки та урвистим берегом потоку Батерс (Скитець). Відповідно до рельєфу ділянки територія монастиря має нерегулярну форму, дуже витягнуту з південного сходу на північний захід.Скит засновано в 1611 р. Іваном (у чернецтві -Іовом) Княгиницьким, котрий здобув освіту в Унівському монастирі та Острозькій академії.
Первісно будівлі монастиря були дерев'яними. Вознесенська церква, яка розміщувалась майже в центрі монастирського подвір'я, була збудована в 1620 р. на взірець церкви в с. Міжгір'я. У 1681 р. на тому ж місці споруджено нову дерев'яну церкву з тису та кедра. Після скасування монастиря в 1785 р. церкву розібрано та перенесено до м. Надвірна (згоріла в 19 Н p.), а чудовий іконостас з іконами видатного українського маляра Іова Кондзелевича передано дерев'яній церкві с. Богородчани.
Протягом XVII ст. сформувався ансамбль мурованих споруд, з яких збереглися: фрагменти оборонних мурів; В'їзна башта (1681 — 1684 pp.), яка одночасно виконувала функції оборонної башти та дзвіниці; оборонна башта майже в центрі муру, зверненого в бік гори Вознесінки; Висока башта ("Скарбниця"); руїни трапезної, монастирських келій та другої В'їзної башти (дорога пронизувала монастирське подвір'я наскрізь).У 1970-х роках споруди Манявського скиту частково реставровано, проведено роботи з консервації фресок.
Усі названі башти - майже квадратні в плані. В'їзна башта являє собою триярусну будівлю, завершену чотиригранним верхом. Висока башта має п'ять ярусів і увінчана чотиригранною (зі зрізаними кутами) високою банею з декоративною маківкою. Оборонна башта в мурі перекрита чотиригранним наметом. На всіх верхах відновлено ґонтові дахи.Манявський скит - цікавий приклад оборонного монастирського ансамблю XVII—XVIII ст., розпланування якого пристосовано до особливостей складного рельєфу гірської місцевості.
Церква зішестя Святого духа
Церква стоїть на невеличкому підвищенні в західній частині містечка. Завдяки малоповерховому характеру навколишньої забудови вона відіграє роль архітектурної домінанти. Незважаючи на існування різних точок зору на дату зведення споруди (1598,1644-1645,1б48рр.тощо), її можна віднести до архаїчних пам'яток дерев'яної архітектури Галичини.
Первісний вигляд храму дещо змінено в XIX ст. прибудовою дзвіниці, а також влаштуванням над центральним верхом додаткового восьмерика з аркадною сигнатуркою та струнким восьмигранним наметом у завершенні. Попри це, визначальні риси цього класичного зразка найдавніших українських дерев'яних храмів залишилися майже без змін.
Композиційну основу пам'ятки становлять монументальний четверик нави з шестигранними зрубами бабинця й вівтаря, а також приставлена до західної стіни бабинця каркасна дзвіниця квадратної в плані форми. Триярусна наметова дзвіниця й, особливо, центральний об'єм церкви з розвиненим двозаломним чотиригранним верхом помітно домінують у загальній композиції споруди, в той час як невисокі приміщення бабинця та вівтаря під дво- і п'ятисхилим дахом відіграють другорядну роль. Незважаючи на відмінність окремих частин пам'ятки за висотою, формою та розмірами в плані, всі вони сприймаються як єдине ціле. Цьому сприяють вдало знайдені співвідношення поміж ними та влаштування по периметру будівлі розлогого піддашшя на фігурних кронштейнах.
Домінантна роль нави найпослідовніше виявлена в інтер'єрі. Цьому сприяє розташування тут усіх найголовніших декоративно-художніх акцентів, серед яких слід виділити насамперед монументальний п'ятиярусний іконостас 1648-1650 pp. Вишуканість і соковитість рельєфного різьблення, а також високі художні якості таких творів монументального живопису, як ікони архангела Михаїла та Богородиці, забезпечили рогатинському іконостасу заслужену славу та почесне місце серед шедеврів церковного мистецтва. Внутрішній декор пам'ятки, виразність її зовнішніх форм і силуету, а також містобудівне вирішення дають підстави віднести Святодухівську церкву до найвизначніших творів галицької архітектурно-будівельної школи доби Ренесансу.
Церква Святого Вознесіння с. Чесники
Храм розміщений у північній частині села на невисокому пагорбі. Навколо церкви в давнину був невеликий цвинтар, про що свідчать кам'яні хрести XVII-XVIII ст. Точна дата будівництва церкви невідома; в окремих працях вона має назву Миколаївської і датується XIV ст.
Об'ємно-просторова структура, ряд конструктивних особливостей та оборонний характер архітектури храму дають підстави датувати його XV - початком XVI ст.У плані - церква тридільна. Вона складається з прямокутних бабинця та нави і шестигранної апсиди. Кожну з цих частин в інтер'єрі завершено невеликою сферичною банею без підбанника. Вірогідно, первісно храм був триверхим. У наш час він одноверхий: чотирисхилий намет з двома заломами, укритий ґонтом, підноситься лише над навою, а бабинець та апсида перекриті трисхилими високими ґонтовими дахами.
Стіни церкви викладені з кам'яного буту місцевих порід, бані - з цегли на вапняному розчині високої якості. Вознесенська церква вирізняється особливостями, завдяки яким вона має значну цінність для історії української архітектури. Це насамперед розташування прямокутних об'ємів бабинця та нави довшою стороною перпендикулярно до поздовжньої осі споруди. Оригінально вирішено конструкції переходу від прямокутних об'ємів бабинця та нави до сферичних бань, які їх завершують. Для цього влаштовано пристінні попружні арки, вище від яких виведено сферичні пандативи, а на них поставлено опорні кільця бань.Незважаючи на невеликі розміри, церква в с. Месники відзначається монументальністю архітектурних форм, що досягається простотою об'ємів, гармонійністю пропорцій, скромним декором.
Церква Різдва Богородиці смт. Ворохта
Храм стоїть на крутому схилі мальовничого пагорба в північній частині селища, домінуючи над долиною р. Прут. Існує кілька датувань споруди (1615 р. та XVIII ст.), хоча одностайнішими є свідчення про перенесення її в 1780 р. на теперішнє місце з с. Яблуниця Надвірнянського району. Незважаючи на понад двохсотрічну історію храму його первісна композиція дійшла до нашого часу незмінною.
Вона відбиває традиційну для дерев'яних церков Гуцульщини хрещату схему з одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму. Вони перекриті невисокими двосхилими дахами з невеликими декоративними маківками на гребені, що підкреслює домінантну роль монументального центрального восьмигранного верху.
По периметру храм оперезує пластичне піддашшя нафігурних кронштейнах, яке створює м'який,органічний перехід від землі до вертикальнихстін і завершення будівлі. Композиційне значення центрального приміщення найповніше простежується в структурі внутрішнього простору пам'ятки, домінантою якого є багатоярусний, витягнутий угору й добре освітлений простір нави. Вишукані співвідношення центрального та бічних приміщень, вдалі пропорції головних елементів і деталей дають змогу оцінити церкву Різдва Богородиці як один з найдовершеніших зразків гуцульської школи української дерев'яної архітектури.
Церква святого Пантелеймона та дзвіниця с. Шевченкове Галицького району
За 5 км на північ від Галича збереглися земляні вали одного з укріплених монастирів. Його було збудовано на горі при злитті р. Ломниця з Дністром. У центрі укріплень стоїть мурована церква, збудована близько 1200 р.У первісному вигляді храм був хрещатобаневим, тринавовим, чотиристовпним, майже квадратним у плані, з трьома апсидами та однією банею.У середині XIV ст. церкву передано католикам і переосвячено на костел св. Станіслава, перша згадка про який датована 1367 р.
Після перенесення католицької парафії до Галича церква стояла пусткою з 1427 р. до кінця XVI ст. У 1575 р. вона потерпіла від нападу татар. 1596 р. польський король Сигізмунд III передав пустку ордену францисканців, яків 1598-1611 pp. перебудували церкву на тринавовнй базилікальний костел. Він зазнав руйнувань 1676 р, 1802 р. (від пожежі) та 1915 р. (від артилерійського обстрілу). У 1926 р. пам'ятку відремонтовано, за винятком західного порталу, реставрацію якого виконано 1965 р. У 1997-1998 pp. пам'ятку реставровано з відтворенням гіпотетичного первісного вигляду за проектом архітектора І. Могитича. Зведено північне й південне рамена трансепта та підбанник з шоломоподібною банею, внаслідок чого храм набув ознак типологічної групи "вписаного хреста".
Особливість плану церкви - надзвичайна точність його геометричної структури.Матеріал стін спорудидбайливо обтесані кам'яні блоки сіруватого та охристо-сірого кольорів на вапняному розчині. Фасади лаконічні й стримані, площини стін не мають декору. Естетичний ефект виникає від майстерно виконаного мурування. Вражає надзвичайно тонке профілювання окремих деталей. Західний портал церкви прикрашено колонками на п'єдесталах складного профілю, з капітелями своєрідно трактованого коринфського ордера. Антаблемент та архівольт порталу прикрашено різьбленим стилізованим акантовим орнаментом, перевитим джутами. Південний портал декоровано скромніше. Півколонки глухої аркади, які членують фасади апсид, увінчано невеликими витонченими, різними за малюнком капітелями.
Навіть у наш час, після перебудов, які спотворили первісний вигляд, храм справляє велике враження досконалістю форм. Архітектура церкви св. Пантелеймона свідчить про зв'язок галицького зодчества з романською архітектурою країн Східної та Середньої Європи.Вїзна брама-дзвіниця стоїть на захід від церкви св. Пантелеймона, первісно у створі земляного валу. Збудована в XVII ст., вона була основною ланкою в системі оборони монастиря. Це прямокутна в плані, цегляна двоярусна споруда, перекрита невисоким чотиригранним наметом із заломом. У нижньому ярусі, перекритому цегляним циліндричним склепінням, по осі захід-схід, знаходиться проїзд на монастирське подвір'я. Другий ярус, що правив за дзвіницю, зовні поділено горизонтальним карнизом на дві нерівні частини. У верхній частині всіх фасадів є отвір з півциркульною перемичкою. У нижній частині стін влаштовано бійниці.
