Синагога, страйк, шість вулиць. Чим жив Станіславів у 1895 році

news-image: Синагога, страйк, шість вулиць. Чим жив Станіславів у 1895 році
Раніше краєзнавець Михайло Головатий щороку, в січні, публікував статтю про те, що відбувалось у Станиславові рівно століття тому. Він почав із 1896-го і завершив 1914 роком, коли почалася Перша світова війна.

Пам’ятаю, як неодноразово просив його почати писати у зворотному відліку – углиб ХІХ століття. Головатий казав, що подумає, але невдовзі захворів і помер, пише “Репортер“.

На щастя, збереглись його записи, переважно – виписки з газети «Кур’єр Станиславівський». Тому спробуємо самі – чим жило наше місто у 1895 році?

Шість вулиць і площа

У лютому міська рада дала офіційні назви кільком вулицям. Так, нова вулиця, що проходила по ґрунтах «Рубчака і спілки», стала називатись Кілінського (тепер Богдана Лепкого). Дорога на землях якогось Вайсгауса стала Матейка. Досі безіменну вуличку в центрі назвали на честь польського драматурга Олександра Фредра (нині – Крушельницької). Рішення було цілком логічним, адже на ній стояв міський театр його імені.

За рік до того збудували величезну споруду дирекції залізниць. Вулицю, що виникла ліворуч від дирекції, назвали іменем Потоцького, а майданчик за будинком – площею Потоцького. Тепер це, відповідно, вулиці Лесі Українки та сквер Руської Трійці. Який саме Потоцький мався на увазі, у рішенні не йшлося, тож припускаємо, що це міг бути засновник Станиславова.

Ще одну вулицю, яка до того називалася Нова, перейменували на Леона Білінського. Це був депутат австрійського парламенту, який лобіював розміщення дирекції залізниць саме у Станиславові, через що місто отримало потужний економічний поштовх. Нині це вулиця Сахарова.

А навколо однієї назви у магістраті виникла запекла суперечка. Радний, тобто депутат, Стахевич запропонував назвати прохід між Липовою та Голуховською вулицею Шевченка (тепер це Гординського). Проти цього рішуче виступив ксьондз Айсельт, який закидав поету, що у поемі «Гайдамаки» поет виступив ворогом римо-католиків. Не зважаючи на те, що пропозицію Стахевича підтримали депутати Луцький і лікар Конкольняк, рішення відклали.

Жвава будова

Газета відмічала, що в поточному році забудова у місті буде жвавою і з настанням весни розпочнуться роботи на дюжині об’єктів.

Чи не наймасштабнішим проєктом стала синагога прогресивістів – теперішня синагога на вулиці Страчених. У травні приступили до риття котловану і одразу наштовхнулись на численні людські кістки. Журналісти припускали, що колись тут був цвинтар. Невдовзі викопали великий камінь зі старовинним українським написом. Знахідку віддали на дослідження греко-католицькому священнику Василю Фацієвичу. Після прочитання той заявив, що «камінь закладений 4 травня 1670 року під вибудовану на тім місці українську церкву Воскресіння». Подальші дослідження виявили, що вона завалилась від старості у 1815 році.

Схоже, цей факт не надто засмутив керівників єврейської громади, адже 20 червня відбулось урочисте закладання наріжного каменя синагоги, будова якої тривала до 1899 року.

Ще одним масштабним будівельним проєктом стала фінансова дирекція. У липні міністерство фінансів затвердило будівничого – власника парового млина, підприємця Іммердауера, який негайно розпочав роботи. Майбутня скарбова дирекція мала стояти на його землях і виходити фронтом на вулицю Камінського (тепер школа № 5 на Франка). Будинок планувався триповерховим і мав містити канцелярські бюро, голов­ний податковий уряд, казарми скарбової варти, уряд і магазин тютюну, а також квартири для чотирьох топ-чиновників.

Газетярі вважали, що вибір місця для майбутньої скарбової дирекції «не є дуже щасливим, бо місцевим клієнтам буде далеко ходити на віддалену вулицю, а стороннім – навіть дізнатися про неї». Будували досить швидко. Вже 30 січня 1897 року податківці в’їхали до свого нового офісу.

Калейдоскоп подій

А тепер різні трафунки і найцікавіші події з міської хроніки.

14 квітня горів стрих триповерхової кам’яниці Адольфа Бика на вулиці Собеського (тепер кутовий будинок на Бачинського, 40).

Станом на 5 травня у Станиславові налічувався 21 телефонний абонент. За іронією долі, телефонна станція містилась на першому поверсі тої самої кам’яниці Бика.

У жовтні, при будові кам’яниці Готтесмана (тепер тут педагогічний інститут на Мазепи, 10), з вікна третього поверху випав муляр Володимир Козачок з Бережан. На щастя, чоловік не загинув, лише сильно побився.

З третього поверху кам’яниці Готтесмана, що на задньому плані, колись випав муляр Володимир Козачок.

У листопаді після жвавих дебатів батьки міста нарешті визначилися з місцем розташування майбутнього міського парку. Магістрат виділив 6000 злотих ринських на закладання головної зеленої зони Станиславова. Роботи стартують навесні наступного року.

Однак, найбільшу увагу газетярів привернув перший міський страйк. У серпні страйкували будівельні робітники, які вимагали 10-годинний робочій день, попередження про звільнення за вісім робочих днів, видачі зарплати щосуботи на будові, а не в шинку, і найголовніше – збільшення поденної плати.

Так, при стажі роботи чотири роки муляр мав отримувати не менше ніж 1,4 злотих ринських у день, тесляр – 1,3 злотих, каменяр – 2,3, помічник (тепер так звуть різноробочих) – 0,8 центів, жінки – 0,65, хлопці – 0,45. У страйку взяли участь 800 людей, війська гарнізону привели у підвищену готовність, але обійшлося без сутичок. Роботодавці виконали майже усі вимоги протестувальників.

У вересні страйкували ґарбарі й пекарі, які теж домоглися поступок в оплаті праці та зменшенні робочого дня.

Спортзал, школа і костел

Того року місто прикрасилося трьома чудовими будинками.

У неділю, 22 вересня, відбулось урочисте відкриття новозбудованого приміщення польського спортивного товариства «Сокіл» (тепер обласна дитяча бібліотека, на площі Міцкевича, 2). Його архітектором був краківський митець Ян Заремба, що переміг у конкурсі на кращий проєкт. Газета відмічала, що це 12-й будинок «Сокола» у Галичині, станиславівське товариство існує вже 12 років і є другим за віком після львівського.

Фактично будинок «Соколу» був дуже гарним… спортзалом. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

На відкриття з’їхалося близько 170 гостей з усього краю. Після відправи та вручення ключів приїжджих запросили на святковий обід у міському казино. Серед тостів запам’яталась промова священника Фацієвича – того самого, що досліджував закладний камінь першої української церкви. Отець-митрат виголосив тост за згоду і єдність братніх народів. І хоч говорив він українською, його слова викликали надзвичайний запал, присутні тут же відспівали «Мир вам, браття» і «Многая літа». З галереї пригравав оркестр залізничників «Гармонія».

Новий костел єзуїтів міг вмістити 1500 людей.

Ще однієї неділі, 6 жовтня, освятили новий костел єзуїтів на вулиці Заболотівській. Колись єзуїти вже мали свій храм у середмісті, але у XVIII столітті Папа Римський ліквідував орден. І ось, через 122 роки, ченці повернулися до Станиславова.

Костел був збудований за неповних півтора роки у неоренесансному стилі, мав 32 м довжини і 14 м ширини, міг вмістити 1500 людей. Позаду до храму прилягав триповерховий будинок ордену. За совітів тут містився обласний архів, а нині це Свято-Троїцькій кафедральний собор Православної церкви України на Грюнвальдській, 1.

Вже п’ять років у місті існувала жіноча школа імені королеви Софії. Весь цей час вона тулилась у маленькому будиночку на Седельмай­єрівській (Новгородській) і лише 25 вересня переїхала у просторе приміщення на Гіллера (Гординського, 10).

Колишня школа королеви Софії на Гординського, 10 є рідкісним зразком тутешньої неоготики. Поштівка з колекції Володимира Шулепіна

«Кур’єр Станиславівський» захоплено пише, що «будинок є справжньою окрасою міста і відповідає найвищим вимогам». Архітектор Ян Лемпіцький звів її з червоної цегли у досить рідкісному для нашого міста стилі неоготика. Сьогодні кам’яниця не використовується, її планують виставити на продаж, і вона досі є окрасою Франківська.

Освячення шкільного приміщення відбулось лише через два місяці – наприкінці листопада. У числі промовців бачимо віце-бургомістра Артура Німгіна і отця-мітрата Василя Фацієвича. Виглядає, що без нього не обходилося жодне міське торжество.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 12.01.2020 17:19




загрузка...