Тарас Прохасько: Мало вас, а нас ще менше

news-image: Тарас Прохасько: Мало вас, а нас ще менше
Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Збручі.

Переважно про таке не те що говорити, а й думати лячно. Але швидкісна мінливість найближчого майбутнього зобов'язує про це передовсім подумати, а тоді обов'язково трохи поговорити, виробляючи якісь спільні домовленості, принаймні про систему сигналів і оповіщення, принаймні про базові принципові домовленості.

У айкідо існує побажання – не вгадувати, що вигадає нападник. Просто бути готовим до будь-чого. І миттєво реагувати адекватно. Виглядає дуже поверхнево, якщо не зважити, що передовсім айкідо передбачає регулярну практику усіх можливих видів захисту від усіх можливих намірів і способів нападу.

Очевидно, що наступальний галицький сепаратизм є тепер не на часі. Через багато причин, серед яких і підставова настанова на соборність, і безперервні спроби вплинути на загальноукраїнську ситуацію, і вигода галицьким землям від своєї ролі пасивної території співпраці з цілістю. Тому й нема якось серйозного руху, який би орієнтувався на галицьку автономію чи державність.

Але все може бути. Цілком ймовірно, що невдовзі Галичині попросту доведеться перебрати на себе функції збереження української державності. І до цього варто бути готовим, практикуючи те, що дозволить у майбутньому не вгадувати наміри, а реагувати адекватно.

Якою б міфічною не була теорія про галицьку кістку, яку волів би виплюнути російський хижак, вона може зреалізуватися ще у першій половині цього століття. Якщо ми дозволяємо собі слухати заяви українських політиків і експертів про можливість повномасштабного нападу на Україну, якщо ми з цікавістю дізнаємося про таємні плани поглинання більшості українських земель, якщо ми усвідомлюємо, що може статися так, що всі ворота відкриються, то можемо подумати і про те, що Росія не піде далі, відмовившись від клопотів із Західною Україною. Хоч у момент можливого наступу вони вже можуть мати достатньо свідчень про те, що і захід України достатньо оброблений, щоби спробувати ризикнути поглинути все за раз.

Однак, припустимо, що вони дадуть нам цей шанс – зупиняться на кордоні 1939 року, аби не робити собі лагіднішої, але скандальнішої Чечні. І що тоді, якою може бути адекватна реакція? Наскільки готова Західна Україна – адже йтиметься не тільки про три галицькі області – до формування подарованої Росією самостійної Української держави, яку не приєднають до себе жодні західні сусіди, яку, правдоподібно, з необхідності і з болем визнає світове співтовариство.

Перші два питання, які з'являються апріорі: хто з теперішніх наших може взяти на себе відповідальність у забезпеченні життєздатності такої країни з наперед сумнівною репутацією і як ті, хто знайдуться, зможуть пояснити своєму народові про вимушеність і важливість прийняття такого статусу.

Що краще – вважати себе останньою твердинею великої Української держави чи, як багато століть тому, знову визнати свою окремішню самостійність?

А далі ще і ще питання: готуватися до майбутньої експансії чи зайнятися консервацією українськості на обмеженій території, що робити з втікачами з Великої України, кого приймати, кого не пускати, наскільки міцним має бути кордон, з кого формувати свою армію, де її розміщати, як домовлятися про відкритість західного кордону і в якій формі стати суб'єктом міжнародних організацій, якими мають буди стосунки із Волинню, Буковиною і Закарпаттям, чи робити якісь обмеження щодо демократії, як вирішити питання тепер уже чужоземної власності на наших землях?…

Що є добрим у такій редукції, це можливість найвищої влади розглянути майже кожен дрібний конфлікт, прийнявши рішення, що набуває статусу закону. Поганим натомість є те, що усі паскудства походитимуть від свого обмеженого кола. Нічого цілком доброго від звуження сподіватися не слід. Доведеться тішитися тим – і це дуже важливо, – що все це відбувається у ареалі української ідентичності.

Отож, якщо Росії захочеться зробити Західну Україну сепаратистами, то вона це зробить. Тому залишається одне – не боятися, не вгадувати, а готувати себе і до такого сюжету. Плекати кадри і мінімальну дисципліну. Принаймні подумати і поговорити.

Збруч


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 10.06.2019 21:57




загрузка...