Тарас Прохасько: Правила життя равлика

news-image: Тарас Прохасько: Правила життя равлика
Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Збручі.

Сучасний постхристиянський атеїзм, через те, що є передовсім постмодерністським, не є атеїзмом у класичному розумінні. Він не є ні войовничим запереченням Бога, ні бунтом проти нього. Адже постмодернізм в принципі такого не робить. Парадоксально, але цей атеїзм перетворився радше на партнерство з Богом. Тобто міг би бути високою формою побожності, якби не домінанта еґоцентризму, яка є визначальною у постмодерному трактуванні партнерства.

Не переймаючись богоборством, новий атеїзм попросту піднімає людину до рівня Творця, переставши покладатися на доцільність і неминучість Божого плану. Така собі втеча від реальності пластуна, який опанував теоретичні навички автономного виживання у дикій природі, ще й вірячи у те, що за цей час зможе не тільки змінити себе на краще, а й зробити щось надзвичайно потрібне для лісу, зауваживши у ньому безліч недосконалостей творення.

Отож, найкраще, що завжди пропонував Бог, – співтворчість – поступово перетворилося на її іґнорацію, вивівши так звану творчість чи креативність кожного із міліардів на щабель (хоч у постмодернізму наче нема єрархії, але це тому, що на вершині драбини має бути кожен, хто на неї драпається), якого за Божим планом йому не слід було посідати.

Особливо вразливим у цьому сенсі виявилося християнство. Не тому, що саме християнська цивілізація розкрутила спіраль гуманізму і пізнання заради втручання до найбільших масштабів. Попросту Христос залишив після себе дуже мало матеріалів як лектор і тренер. Ніби передбачаючи, чим все це закінчиться.

Намагаючись дати хребет, на якому би могли надійно триматися всі більше і менше вільні кріплення, він допустив і те, що скласти цю конструкцію без ретельніших вказівок буде дуже складно. Вдається не багатьом. А час надвеликих множин потребує тиражування правил для кожного так, щоби не порушити свободи самовияву.

І почалося. Кожен з партнерів по співтворчості, не даючи собі ради з поняттями, отримав можливість виписати власний кодекс. Колись, коли кількість здатних на таке була помірною, індивідуальний кодекс був доброю штукою. Яким би він не був, але люди кодексу все ж надійніші від тих, у кого його нема взагалі. Люди власного кодексу уже уподібнюються до слимаків, комах, черепах, які мають окреслену форму – панцер, якийсь зовнішній скелет.

Натомість тепер – поруч з неймовірною стандартизацією – атеїзм отримав нові можливості у вигляді плекання голосно задекларованої неповторності. Скласти стандартну композицію із стандартизованих елементів, вірячи у велич власного самовираження.

Постмодерний атеїзм втілюється вже не просто у рішучому намірі переступити межі, які Творець окреслив, або про які принаймні натякнув, а і у бажанні – мавпуючи Його – проголосити власний, не подібний ні на чий інший старий і новий заповіт.

Найкраще, що може супроводжувати такі спроби, – це усвідомлення того, що твій закон стосується тільки тебе. Що його не слід накидати нікому іншому. Що у того іншого теж є свій, саморобний  заповіт, який йому пасує найбільше, який мав би не заперечувати твого. І так живіть собі у своєму власноруч впорядкованому безладі, насміхаючись один з одного, не зазіхаючи на універсальність власного.

У цифрі, наразі, місця вистачить всім. Кількість незайнятих унікальних ідентифікаційних номерів зближається до безконечності.

Лиш би правила життя допомагали спокійніше жити їхнім авторам.

А тих правил переважно досить хоча би кількох. І вони не мають у жодному разі бути почерпнутими із катехизму, бо це вже є ознакою пригнічення волі.

Має бути щось таке подібне на хатку равлика. Щось, з чого неможливо вибратися, але тому воно неповторно прилегле до тільки тебе.

Збруч


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 01.05.2018 20:28