Тарас Прохасько: Сталінська міна

news-image: Тарас Прохасько: Сталінська міна
Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Збручі.

17 вересня 1989 року в Івано-Франківську ще було видно, що за п'ятдесят років анексії цей край не перестав бути інакшим від решти УРСР. Тут нарід фактично вже відкрито повстав проти тодішнього ладу. Хоча того дня відбувалося відкриття пам'ятника возз'єднанню, люди поводили себе так, як у Празі 68-го. Незважаючи на відсутність сучасних комунікаційних мереж, поширився заклик до демонстрації жалоби – чорні хустки, чорні шалики, чорні пов'язки. Церква, що вийшла із підпілля, вшановувала панахидами мучеників масових убивств. Все це підсилювалося цілодобовим патрулюванням міста одеським омоном.

Але тоді було простіше. Відповідальність за окупацію цілковито покладалася на московську комуну. Про те, що у такий спосіб формувалася територія України, мало хто думав.

У Львові була навіть група непублічних інтелектуалів, які – не сподіваючись швидкого розпаду імперії – розробили і нав'язували свій оригінальний план дій, який цілковито суперечив месіанському націоналізмові, що бачив Галичину як плацдарм для звільнення усієї України. Їхні аргументи опиралися на шанс Західної України скористатися визнанням існування пакту Молотова-Ріббентропа і наполягати на виправленні порушень міжнародного права, як це вчинили балтійські народи. Їх не лякали навіть можливі в такому разі претензії Польщі. Бо логічний ланцюжок укладався таким чином, щоби дійти у виправленні порушень аж до 1923 року, коли Східну Галичину після кількох років підмандатності все ж незаконно передали Польщі. А в найгіршому разі – вважали вони – тимчасове перебування у Польщі, де домінувала «Солідарність», є значно безпечнішим і поступовішим, ніж невизначено довге нидіння у Союзі. Надії на те, що процеси можуть піти таким шляхом, ці інтелектуали втратили після демонічної (за їхнім означенням) акції – ланцюга єдності. І тотальної орієнтації на соборність. А також через масову нелюбов до поляків. 

Нелюбов, яка пам'ятала приниження і насильство. Нелюбов, яка у перші часи приходу совітів зустрічала їх з захватом і жовто-синіми прапорами. Нелюбов, яка не могла з вдячністю оцінити своє двадцятирічне не перебування у радянській Україні у найлютіші часи большевизму. І того, що два важкі міжвоєнні десятиліття, попри все, змогли стати піком формування нашого повноцінного паралельного громадянського суспільства.

І це суспільство, виплекане в умовах європейської історичної жорстокості, попросту не могло собі уявити небаченого досі у світі радянського суспільного договору. Який передбачав не якісь теоретичні принципи соціалізму, а тоталітарну практику заради творення людини нового типу. Відповідно до цього, большевики все робили оправдано – витратність людського матеріалу є запорукою ефективності методу. Так ми стали жертвами радянської окупації.

Сьогодні, через вісімдесят років совєтчини, маючи свою мрію-мрій, свою незалежну державу, оцінювати однозначно трагедію золотого вересня набагато складніше.

Все ж таки анексія 1939 року, попри те, що була і злочином супроти міжнародного права (як тепер, скажімо, Крим), і початком державного терору, забезпечила недосяжну досі річ – територіальну соборність України. І ми, завдяки минулим злочинам, цим тепер залюбки користуємося. 

Але вилізають і інші шила. Які ми намагаємося витіснити з пам'яті. Так, промотором була радянська Росія, Союз (як тепер на Донбасі), але з нею були і УРСР, і брати-східняки, і тьма наших колаборантів, які обрали виживання шляхом совєтизації.

У 1945-му наша часова пропорція була 1 до 10 (2 і 20 років), у 1989-му – 2 до 3 (50 і 70), у 2019-му – 4 до 5 (80 і 100). Ми всі стаємо щораз подібнішими.

І все ж добре би було пам'ятати і наполягати, що ми різні. Ми, як завойована Україною українська територія, приймаємо її зверхність, але мусимо дбати про свої права. За європейським типом суверенітету.  

Треба вчитися бути сапером. Бо справжнім творцем української територіальної цілості є Сталін. А то був такий геніальний бомбіст, що порозставляв міни «замєдлєнного действія» по цілому світі. На наших кривавих землях – суцільні мінні поля.

Збруч


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 21.09.2019 21:24




загрузка...