Тарас Прохасько: Війна і ненависть


Шкода, що все обернулося так по-рагульськи – якось бездарно, примітивно і тупо. Але так є. Почалася війна на наших розніжених теренах.

Навіть очевидна війна завжди є багатоповерховою. На різних рівнях вона і відбувається і бачиться, і розуміється по-різному. Хтось її взагалі переживає як партію у шахи, а комусь стає нестерпно холодно у покалічені руки. У якихось ситуаціях дія і життя армійського відділення розрахована на кільканадцять секунд, а в інших треба думати як обминути розстрільний патруль в комендантську годину, коли несеш закритим вдома дітям трішки їжі, виміняної на шлюбну обручку. Війна надзвичайно розмаїта.

Спочатку можна було подумати, що це війна проти злочинної влади. Можна було припустити також і те, що ми – як завжди – попросту знову перетворилися на поле бою якихось потужніших сил, якоїсь Росії з якимось умовним Заходом. Цілком правдоподібною виглядала і війна з кримінальниками або війна з психічно неврівноваженими поліціянтами.  Як і війна консерваторів з модерністами, війна поколінь. 

Все було би незле на усіх поверхах, якби не вилізла на поверхню ця затлумлена ненависть. 
Бо ми були готові до того, щоби простити одне одному. Були готові до відмови від минулого, від тих взаємних убивств, які переслідували нас багато десятиліть. 

Ми вже не мали ніяких місіонерських амбіцій – йти на Схід, будити до правди, навертати на своє…

Ми просто повірили у те, що живемо в Україні, яка приймає всіх і всіляких. 

Не так сталося, як гадалося…Минуле виявилося сильнішим і вирішальнішим від усіх сподівань на гарне майбутнє. А притлумлена ненависть перетворилася на один з активних чинників сьогодення. 

Убивство громадянина Львова Юрія Вербицького, катування галицьких українців з домінантою опускалова українськості винесли ліфт війни понад верхній поверх, десь до неба. 

Виявилося, що ці штуки можуть бути дуже ідейними, дуже чесними, дуже світоглядними.  Ненависть є. І вона має свого конкретного випадкового адресата. Так колись потрапляли у лещата жиди, негри, білі офіцери, цигани, красиві відьми…

Аж тепер ця війна – помимо всіляких геополітичних і антисистемних розкладів – має шанс обернутися на виважену війну громадянську. 

Ніхто не забутий і ніщо не забуте, виявляється. 

Ностальгія за праведним чекістським гнівним терором може породити тільки ностальгію за грішною праведною ліквідацією. Наведення совіцького ладу викликає те, що у певних колах називається «вони стріляли у спину». А як інакше. Така людська природа, яку не можуть змінити жодні проповідники. 
Шкода, звичайно, що вийшло все так дико…Така вже пам’ять.   

Espreso.tv