Украдені пісні повертає Україні бард Тарас Житинський

news-image: Украдені пісні повертає Україні бард Тарас Житинський
У мистецькому просторі «Ваґабундо» щоразу людно. А недавно переповнений перехід зібрав і наш краянин Тарас Житинський – виконавець і автор пісень. До речі, він – батько Ірини Житинської – оперної співачки (меццо-сопрано), солістки Вроцлавської опери. Спільно вони видали міксовий альбом під назвою «Дует», де є українські народні пісні та авторські композиції.

Дуже цікавим і пам’ятним для багатьох видався той вечір, оскільки Т. Житинський запросив усіх на проект «Вкрадені пісні». Виконавець повертав украдені нашими східними сусідами пісні і воскрешав їх, не лише співаючи під гітару, а й розповідаючи історії про те, як Московщина крала наш культурний спадок. І щоразу додавав після розповіді: «Для вас – оригінал», пише газета Галичина.

Розпочав він із пісні Нестора Махна «Любо, братці, любо». Та спершу була така передісторія: «Колись у Лондоні на Бі-Бі-Сі я співав пісню про Залізняка. Уже після передачі генеральний продюсер того радіо українець Олександр Гриб розповів мені, що після закінчення Львівського університету він поїхав у 1997 році в етнографічну експедицію на південь України і там записав деякі пісні. Він мені їх передав, це були ще касетні записи, по 45 хвилин з обох боків. І там я знайшов пісню цю та розповідь діда, котрий казав, що він воював у війську Нестора Махна і що вони співали цю пісню, і сам Махно дуже її любив, а потім сам проспівав її. У російській енциклопедії ми можемо прочитати, що то пісня «донскіх казаков». От так вони вже давно переписують нашу історію, крадуть її. Як і пісню, відому в Україні на Вінничині ще на початку 1900-х років, «Ой мороз, мороз», яку маскалі просто вкрали в українців і придумали для неї авторів – у 1950-тих, а потім буцімто вона стала російською народною. А насправді її текст є у збірці українських народних пісень «Бувайте здорові, соснові пороги», – розказує пан Тарас.

На вечорі звучали також сучасні авторські пісні, народжені у численних поїздках у зону операції об’єднаних сил, де Т. Житинський підтримує наших воїнів.

«Це були солдатські пісні XIX століття, тепер маємо солдатські пісні 2014 року. На жаль, уже є у нас такі пісні. Я бачив найважчі роки – 2014-й, як наші воїни стояли, погано обмундировані. Тепер уже все змінилося. І мотивація тепер в українського воїна на дуже високому рівні», – каже Тарас перед виконанням кількох пісень, народжених на українсько-російській війні. Слова і рвані, як постріли, такти, проймають до мурах – «Була їм не дуже рада ота Недовітчизна, Ішла на південь бригада – наша залізна…».

Протягом вечора Т. Житинський не раз дивував. Його було цікаво слухати: «Я називаю цю пісню такою, яку я писав тридцять років і п'ятнадцять хвилин, - розпочинає неквапом розповідь Тарас про один зі своїх творів. - У вісімдесятих я почав її писати, написав перший куплет і приспів. І далі щось не пішло, скільки я не намагався. А потім я прочитав збірку Ліни Костенко – і згадав відразу про цю незавершену пісню. І тоді за 15 хвилин дописав решту куплетів, я у тій збірці знайшов слова, котрі не міг відшукати тридцять років… Тому і назвав цю пісню «Лист до Ліни Костенко». Ну, правда, вона не знає, що я написав їй листа…».

«Поручик Голіцин» – одна з найвідоміших так званих «білогвардійських пісень» у жанрі міського романсу. На початку 1980-х вона отримала популярність в СРСР і серед тодішніх радянських емігрантів, її виконував популярний співак, улюбленець багатьох жінок Олександр Малінін. Серед росіян прийнято вважати, що першим датованим виконанням цієї пісні є запис Аркадія Сєвєрного в середині травня 1977 року, а її текст підготував Владислав Коцишевський. Але вона є банальним плагіатом на українську пісню «Друже Ковалю», котра народилася задовго до тиражованого по ТБ виконання шлягера про якогось Голіцина. Василь Лютий, сучасний виконавець пісні, розповідає, що автором музики і слів до пісні «Друже Ковалю» є український повстанець Микола Матола. А композиція була написана в 1949 році. Тобто, по суті, росіяни приписали собі «бандерівську» пісню.

Слід додати, що композиції «Поручик Голіцин» немає в жодному зі збірників автентичних білогвардійських пісень, емігранти старшого покоління в 1970-1980-х про неї також нічого не чули.

Заспівав Тарас і пісні січових стрільців, у лавах яких воював його дід. Він згадав і Василя Вишиваного, котрий готувався стати на чолі української автономії в Австро-Угорщині. «Спадок січових стрільців, де були переважно молоді люди, невеликий, десь 120-150 пісень – це небагато. Але які пісні тих людей, котрі горіли Україною!», - ділиться своїми знаннями співак.

1992 року на Слов’янському базарі у Вітебську (Білорусь) композитор Олександр Тищенко подарував Житинському пісню на слова Шевченка «Бандуристе, орле сизий». Це лист Кобзаря до Маркевича, коли той їхав до України, а Тарас залишався на Московщині.

У фіналі вечора всі разом заспівали народну «Пісню про Довбуша». Вона прозвучала на повні груди. На щастя, її не вкрали й повертати не треба.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 19.03.2019 22:07




загрузка...