Українці на Донбасі й слова не могли сказати, – філолог з Донецька

Влада постійно захищала та захищає меншини в Україні, водночас самі українці в Україні своїх прав зреалізувати не можуть.

Про це під час Громадського форуму «За українську мову», що відбувся у Львові 9 листопада, розповіла переселенка з Донецька, завідувач кафедри українознавства ЛНМУ ім. Д. Галицього Тетяна Єщенко, пише Вголос.

«Так склалося, що я одружилася з донеччанином і з 1991 року почала розуміти, що таке бути українцем «в екзилі» – в Донецьку. Там була тільки одна україномовна школа, сформована вона була патріотичними особистостями. Українськість там трималася на невеликих осередках: наукове товариство ім. Т.Шевченка, філологічне відділення університету та греко-католицька церква. Українських газет було тільки дві, то студенти-журналісти, в яких я викладала, навіть не мали з чого приклади для занять взяти. Ти прокидався і навіть «доброго ранку» фактично не було кому сказати. Через вишиту сорочку в університеті мене, уродженку Запорізької області, завжди називали «бандерівкою», а в громадському транспорті за українську мову до синяків стискали руки. 

В університеті там навіть українську мову викладали російською. З 23 трьох викладачів на кафедрі тільки 3 були проукраїнськими. Інші 20 змінювали свою позіцю залежно від зміни влади, національної гідності в них не було. Водночас україномовних викладачів жорстко контролювали, стежили за тим, що вони кажуть в аудиторіях. 

В тих умовах я виробила для себе правило: мушу за день хоч одну людину залюбити в українську мову. Студентство дуже добре на це відгукувалося, вони були дуже патріотичними. Ми з небагатьма колегами намагалися привчати до українства тамтешніх мешканців, нас було дуже мало і ми просто розривалися в роботі, мріючи про державну підтримку в цьому напрямку.

Натомість ми спостерігали як “рускій мір” заливав цей простір. Заходиш у бібліотеку – а там все новісіньке і все російською мовою. Так оцим «меншинам», якими так зараз опікується ВРУ, створювали всі умови. А ти, українець, мешкаєш в Україні і не маєш там жодних прав!» – поділилася викладачка.

За словами Тетяни Єщенко, українська влада зробила величезну помилку, скасувавши обов’язковість викладання української мови та історії України у вищих навчальних закладах.

«Українська мова та історія України – це були єдині предмети, на яких студенти в Донецьку могли почути українську мову. Решта – тотальна русифікація. Сьогодні цей державотворчий наказ скасовано. Можливо, це не дуже значущо і відчутно для Західної України, втім для Сходу – це просто вбивчо. Тепер люди взагалі не мають простору, де почути українську мову», – каже освітянка.

«Сьогодні мене дивує ставлення Львова до російської мови. Тут організовують всілякі тренінги російською, перекладу українською не передбачають, а тим самим нам наголошують, мовляв, ми з росіянами з однієї хати і мусимо знати російську мову. А це не так! У мовному питанні ми повинні бути категоричними. Можливо, львів’янам це важко зрозуміти…Але коли зіштовхуєшся з цими проблемами своїм обличчям, коли проживаєш це, коли тікаєш під вибухами – усвідомлюєш, що мова – це кордон», – додала Тетяна Єщенко.