В Івано-Франківську «Онуки напрокат» провідують названих бабусь і дідусів

news-image: В Івано-Франківську «Онуки напрокат» провідують названих бабусь і дідусів
Щось змінилося в нашому стрімкому світі до невпізнання. Відходять усталені суспільні норми, коли старенькі доживали віку біля своїх дітей. Чимало бабусь-дідусів мешкають одиноко. Побільшало й соціальних закладів для такої категорії. Наче й не самотні їхні мешканці. Та не вистачає їм тепла, уваги, а головне — відчуття потрібності.

Вилити зболену душу

В Івано-Франківському громадському ресторані Urban Space 100 презентували соціальний проект Stay «Названі онуки для геріатричного пансіонату». Його засновниця Ілона Мурзова розповіла, що він діє вже сім місяців. Умовою участі є бажання і час на те, щоб узяти під опіку одного з мешканців закладу. Відвідати бодай раз на тиждень, приділити увагу на годинку-другу. Старенькі просять прогулятися на візку до міста, почитати Біблію, просто посидіти, щоб можна було вилити зболену душу, пише газета Голос України.

«Ми як волонтери навідувалися до пансіонату й раніше, але то була неадресна допомога. Писали проекти, але вони виявилися не надто ефективними. І тоді все перекроїли. Залучили до проекту громадських активістів, створили закриту групу в Фейсбуку, в якій письменниця Любов Загоровська викладає історії мешканців пансіонату. Долучатися до проекту треба не з цікавості, а за покликом серця. Вибрати собі названу бабусю чи дідуся й опікуватися ними», — каже Ілона.

«Добро творити легко. Коли Ілона запропонувала долучитися, навіть не уявляла, що так збагатиться моє життя. Наші партнери — фотографи і стилісти — провели фотосесію для мешканців пансіонату. Тепер так загорілася ідеєю, що на вулиці перепиняю знайомих та прошу долучитися. Звісно, це відповідальність. Названі онуки на випадок якоїсь тривалої поїздки підшукують собі заміну, щоб підопічні не відчули пустки», — ділиться враженнями Люба Загоровська.

Тепер так: приходить хтось до пансіонату, а з вікон визирають голови — чий прийшов «онук», до кого навідалися? Радіють, як діти! Хто не має особистого опікуна, запитує, коли ж його черга. Або ж сумують: «Кому я такий потрібний». Був один старенький — як колючка, годі розговорити. А зачепили, привіталися — то він дуже швидко розтанув, як морозиво, та й собі захотів.

Вони навіть схожі зовні!

Франківчанка Анастасія Федорова розповіла, як долучилася до проекту: «Гортала історії мешканців пансіонату в стрічці групи, та й вибрала собі «дідуся». Підійшла, назвалася внучкою. Чоловік не зрозумів такої самозванки, аж поки не пояснила суті. Тепер ми подружилися, радимося, ділимося секретами. А загалом у пансіонаті — дуже сімейна атмосфера. Кожного мешканця хтось відвідує. Та й нам, «онукам», позитивних емоцій додається. Цікаво, що й мої рідні бабусі-дідусі підтримують проект».

Родини «названих онуків» із розумінням ставляться до такої громадської роботи молоді. Не ревнують. Бо проект спонукав краще зрозуміти потреби стареньких та уважніше ставитися до своїх дідусів-бабусь.

Волонтерка Оксана розповіла, що разом із названим дідусем у її житті наче з’явився добрий батько і щирий порадник із багатим минулим. Приймає «онучку» як рідну дитину. На свята вітають один одного. Активістка приходить на годину, а затримується на декілька.

Стиліст Олеся Філіпова стверджує, що опіка над мешканцями пансіонату спонукала її більше уваги приділяти рідним. Тепер упроваджує проект із рідною бабусею. «Ти маєш можливість проаналізувати своє життя. Наші 18 персонажів фотосесії — розкішні моделі. Я запитувала, про що вони мріяли, і намагалася при створенні образів утілити їхні ідеї. То було фантастично», — стверджує Олеся.

Мешканка пансіонату Дарія Гарбер розповіла, що має двох рідних онуків. Але так склалося, що живе тут... Зате тепер має ще й названу внучку Любов Мазур. Вона лікар-психолог за фахом, теж має своїх дідусів-бабусь. А з підопічною гуляє містом, діляться різними життєвими враженнями.

Зволікати не можна

Директор пансіонату Віталій Яворський наголошує на тому, що всім необхідним його мешканці забезпечені. Потрібні не матеріальні блага, а увага. Проект це компенсує.

У пансіонаті мешкають і молоді люди. В кожного — свої життєві обставини. Тож активісти і їх задіяли до проектів. Новорічне свято, творчі вечори, фотосесія «Краса не має віку», «Квіти»... Заодно влаштували для персоналу День манікюру, бо важко працюють.

«Прагнемо поширити наш досвід на інші регіони, щоб така ініціатива стала нормою на державному рівні. Пережили ми в пансіонаті й сум, відійшла одна з наших бабусь. Тому важливо вчасно прийти. Хто має намір долучитися — не зволікайте! Щоб наші старенькі були з нами якомога довше», — підсумовує Ілона.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 16.06.2019 19:31




загрузка...