Велосипедом на роботу — як зручно і швидко пересуватися містом
“Кожного разу, коли я спостерігаю дорослу людину на велосипеді, мене покидає тривога за майбутнє людства.” — писав англійський письменник Герберт Уеллс. Він міг би бути спокійний за сьогоднішній Івано-Франківськ, адже місто стає зручнішим для такого виду транспорту.
Кореспонденти “Вежі” поспілкувались з людьми, які вже не пам’ятають, коли востаннє користувались громадським транспортом. Про недоліки і переваги альтернативних засобів пересування читайте у матеріалі.
Мирослав Федорків
Мирослав працює начальником відділу дорожньої інфраструктури у Департаменті житлової, комунальної політики та благоустрою. Є активістом платформи “ВелоФранківськ”. Він щодня їздить на велосипеді, разом з друзями покращує інфраструктуру у місті. Наприклад, велостійки в цьому дворику стоять завдяки небайдужим активістам із спільноти “Велофранківськ”. Також з їхньої ініціативи на Галицькій з’явився перший знак, який вказує, що доріжка не лише для пішоходів, а й для велосипедистів. Мирослав натхненно пояснює чому потрібно пересідати на велосипеди, важко повірити, що колись він сам був в’язнем автівки.
ПРО ЗМІНУ ПОГЛЯДІВ. “Я пересів з автомобіля на велосипед, бо багато часу витрачалося на пошук місця для парковки, затори, а потім в мене змінились філософські погляди. Тому що, мені стало шкода мого міста. Мій автомобіль на якому я проїжджаю лиш вранці і ввечері, решту часу — 95 % часу він просто стоїть в центрі міста, займає простір. Простір, який міг би бути для людей. І ще таких, як я набрати 1000 чоловік — і весь центр міста забитий машинами, які стоять, просто порожні, без діла, 8 годин на день. Це мене почало гнітити. Я стояв у пробці, на вулиці Дністровській. Ця вулиця метрів 400 завдовжки. Я їхав машиною цю відстань хвилин 15-20, повз мене крутили педалі велосипедисти. Тоді я зрозумів, що не хочу бути в’язнем цієї бляшанки, залишив її в гаражі. Купив собі свободу не за великі гроші — почав їздити на велосипеді.”
ПРО ПОРІВНЯННЯ. “Велосипедист володіє тією самою мобільністю і потенційною швидкістю руху містом, як автомобіліст, при тому займаючи місця, як пішохід. Просто не може так бути, що умовно з Пасічної в центр велосипедом їхати 15 хвилин, маршруткою — 20 хвилин, а пішки — 25, тобто майже немає різниці, немає сенсу за це платити. А коли сісти на велосипед, то я розумію, що заїжджаю навіть за 10 хвилин без проблем, без плати за паркуваня, без витраченого часу на пошук паркомісця, без штурхання в маршрутці, без спеки — без усіх цих негативних вражень. А просто приїхати з піднятим духом і бажанням працювати — це класно.”
ПРО ВЕЛОДОРІЖКИ. “Чим більше людей буде їздити на велосипедах по велодоріжках, тим менше пішоходів буде ходити по ним. Найважче місце — це по вулиці Галицькій, біля ЦУМу, де магазин “Меблі”. Хлопці рахували: там десь біля 10% пішоходів можуть зайти на велодоріжку, тобто 90% людей, виходячи з тролейбуса йдуть на тротуар, з тих 10% йдуть на велодоріжку. Я прослідкував за цією ситуацією, вони потім переходять на інший бік. Якщо інфраструктуру пішохідно-велосипедну зпроектувати правильно, інтуїтивно зрозуміло для людей — вони будуть поводитись так, як заплановано, щоб не створювати одне одному труднощів.”
ПРО ВІДМОВКИ. “Ні, не потрібно ніякого змінного одягу, навіть взимку не треба якось спеціально вдягатись. Це велосипед, на ньому їздить моя дитина п’ятилітня, цьому не треба вчитись. Тобто як з дитинства сів, поїхав — все уже. Це не проблема. Деколи питають: а що буде, як колесо спустить, як ланц злетить? А якщо машина заглохла посеред траси, то все — треба евакуатор викликати. Велосипед — це не проблема, це рішення.”
УЛЮБЛЕНІ МІСЦЯ. “Якщо говорити про місто: Набережна, Галицька, Шевченка. А якщо за містом, то ми любимо кататись через Вовчинецькі гори на Колодіївку, Узин, побережжя на узбережжі Дністра. Ми любимо такі сімейні покатушки зробити. Любимо їхати в Микитинці. Сімейні або з друзями велопрогулянки – це дуже класно. Це дарує такий заряд всього найкращого, що може бути: враження, емоції, згадки, фотографії. Тобто ці моменти з дітьми — це класно.”
Володимир Радевич
Володимир — куратор програми «Стала Мобільність», платформи «Тепле місто». Катається на велосипеді з чотирьох років. Родом з Снятина. Вважає, що простір у місті Івано-Франківськ для їзди на велосипеді дуже комфортний. Улюблена вулиця – Галицька.
ПРО РОБОТУ ПРОГРАМИ. “В роботі програми «Стала Мобільність» бачу три напрямки: інклюзивність, велосипеди, альтернативний транспорт (електромобілі). Раніше програма називалась «Тепле веломісто» і фокус був лише на роботі з -вело. Але розширили ту діяльність, розуміючи, що це більш комплексна робота. Велосипеди таки лишаються у фокусі, бо це як більш сталий транспорт по формі і змісту. Він там не змінювався протягом років особливо. Він є екологічний, зручний, і тд. Тому, які інструменти використовуємо? Це інфраструктурні рішення, маємо проект “Велопарковка”, це освітні рішення – це “Велошкола”. Проектів значно більше. Це подієві речі, дослідження.”
ПРО НЕДОЛІКИ. “Перше — це архітектурні, а друге – дизайнові. Архітектурні, то якісь ями на дорогах чи велосмугах. Якісь непристосовані просто вулиці для пересування велосипеда, задимленість від автомобіля. А друге – дизайнові. Це про навігацію, для розуміння одне одного на дорозі. От їжджу з задоволенням по Галицькій, але трохи перебиває відчуття напруженості від машин, бо їх там багато і дихати немає чим.”
ПРО ПІДРАХУНКИ. “Проводимо дослідження. Скоро будемо рахувати велосипедистів. Ну порахувати, то так нескромно звучить, бо перерахувати усіх велосипедистів неможливо. Це більше вираховування потоків на певний момент часу. Будемо користуватися допомогою волонтерів. Вони будуть на ключових перехрестях Івано-Франківська стояти протягом двох годин в будні і в вихідний день — підраховувати кількісні якісні показники. Серед кількісних — це просто їхня кількість. Якісні — це напрям руху, наявність шоломів, стать, і тд. Щоб просто розуміти, що взагалі відбувається. Наприклад, чому ми визначаємо стать? Є така тенденція, що чим більше жінок і дівчат на дорозі, тим більш безпечнішою є дорога. Чим безпечніша дорога, тим можна розуміти, де є приріст, і навпаки — спад.”
ПРО ВЕЛОШКОЛУ. “Це хочу наголосити безкоштовний проект для учасників. Ми вже пройшли першу школу. Весь модуль. Надіємось, що цього року буде 5 модулів. Середній набір по 30 учасників. Проходить у два етапи: теоретична і практична частина. Навчаємо всього: від екіпірування велосипеда до правил дорожнього руху, поведінки, розбираємо життєві ситуації. Елементарно, навіть малюємо пижики, які обганяють, і як в тій ситуації поводити себе. Дійсно життєве, дійсно те, з чим стикаємось на дорозі. На “Велошколу” приходять дуже різні люди. В нас є учасники від 4 до 68 років. Це просто ті бажаючі, хто мають, або планують придбати велосипед, хочуть навчитись правильно ним користуватись. Не тільки для якихось відпочинкових покатушок, а й для поїздок щоденних: по роботі, навчанні, та якихось інших справах.”
Тетяна
Вважається, якщо жінки їздять на велосипеді, то місто комфортне для такого виду транспорту. Таню зустрічаємо біля озера. Дівчина веде велосипед в руках, долає шмат бездоріжжя, зупиняється.
ПРО ВИБІР. “Я вибрала велосипед, тому що машини смердять. На цьому велосипеді катаюсь з 2015 року. Я його купила з першої зарплати. Це дорожник за 1500 грн, Харківське виробництво. Подобається дорога там, де є бруківка. Дуже гарна алея Шевченка. Їдеш і тобі приємно. Ми щойно їхали і всі пішоходи йшли по велодоріжці, не будь-де в іншому місці, саме по велодоріжці. Таке враження, що вони ніби збиралися в такі маленькі угрупування людей, які ходять велодоріжкою. Це дратує.”
Геннадій Пономаренко
Геннадій працює начальником управління житлової політики у Департаменті житлової, комунальної політики та благоустрою. Сам він родом з Одеси. Геннадій їздить по місту на електроскутері. Виявляється, людей, які їздять на такому виді транспорті з десяток і вони спілкуються між собою.
ПРО ПРИЧИНИ. “Я пересів на електроскутер, бо в нас місто досить компактне. Звичайним засобом пересування: або в пробку можна попасти, або часу більше займає, фінансове питання, знову ж таки. Для невеликих міст і цього транспорту достатньо. Тим більше зараз. Може 3 – 4 роки тому навряд чи б постало таке питання про електроскутер. Тому що, не було ще такої інфраструктури. Зараз же, це не просто окремими десь ділянками, тобто, вони вже з’єднані. Можна з будь-якої точки міста в іншу потрапити по нормальній велодоріжці або виділеній смузі. Впринципі, є можливість. Не треба вже долати такі перешкоди.”
ПРО ПЛЮСИ. “Вже три місяці їжджу. Помітив багато переваг. Економить час. Виходить так, що можна швиденько доїхати туди куди необхідно. Невеликий. Компактний. Мені потрібно було, щоб засіб можна було легко скласти, дома поставити, в кабінет занести. Щоб це не була якась велика річ. Вони ж є різні, є і зовсім компактні, але вони розраховані на невеликі прогулянки. Є і величезні, але їх потрібно відповідно і утримувати. Елементарно, навіть місце зберігання — кудись поставити. Тому вибрав саме такий електроскутер. Це хороше рішення за критерієм ціна — якість. Він в мене вдома, наприклад, в коридорі стоїть. Там зразу зарядка, одразу підзарядився. Мало займає місця. Заряджається до трьох годин, якщо з нуля. 20-25 км — запас ходу. Цілком достатньо, як для Франківська.”
ПРО ПОРІВНЯННЯ. “Якщо порівняти з велосипедом, то на електроскутері набагато простіше. Тобто в ньому можна поїхати, що в спортивному костюмі, що в піджаку. Виходить як універсальний. Став, розклав, проїхався, зложив, заніс — і все. Тобто не треба оці нюанси, що з велосипедом. Звичайно, у такої техніки є свої вимоги по покриттю. Чим менше колесо, тим більше будеш відчувати ту бруківку. Вона є різна. Є безшовна, є така більш кругла. Ну нам ще таке, а у Львові наприклад хлопці на таких речах зуби вибивають.”
ПРО ПОШИРЕННЯ. “Вже з десяток таких самих по місту їздить. Вже по-тихеньку між собою спілкуємось. Десь з’ясовуємо проблемні питання. Обмін досвідом. Тобто вже не самі по собі. Проблемні речі забираються. За останні 2-3 місяці люди підтягуються. Тому що, його стало дуже просто придбати. Він зараз є в магазинах. На перехресті, коли чекаю світлофор, часто люди підходять, консультуються, який краще взяти. Були випадки, що проїжджаєш і чуєш такий голос: “Тату, я теж такий хочу”, і голос тата: “Я теж”.”
Даня
Зустрічаємо хлопця, коли він тренується поруч драмтеатру. Даня — один із активістів, які власними силами облаштували скейт-парк у місті.
ПРО ВИБІР. “Зараз катаюсь на екстрім-самокаті. Перед тим катався на естрім-роликах, скейті, бейміксі. В мене були дуже сильні травми. Після бейміксу мені заборонили взагалі їздити на велосипеді. І після цього я подумав, що все одно хочу кататись на самокаті. Я пересуваюсь взагалі по місту. Найчастіше катаюсь біля драмтеатру або “білого дому”, бо тут така дорога, плити рівні. Є скейт-парк на міському озері, але там багато людей і мало місця. Буває незручно кататись, бо всюди бруківка. По бруківці коли їдеш, то можеш руки відбити повністю. І люди дивні. Ти їм кажеш: “відійдіть, будь ласка”, а вони стоять і дивляться. Велодоріжками не користуюсь. Я їду часто не по тротуарам, бо там де бруківка я виїжджаю на дорогу, їду по асфальту. Водії реагують як на велосипедиста. Тобто в нас є закон, що велосипедисти можуть їздити, а по суті, це частково те саме.”
ПРО ТРАВМИ. “З ним травмуюсь, але не так сильно. Поламані були декілька разів ноги, руки, і раз шия. На нозі одній було 5 операцій. Мені подобається ризик. Тренуюсь, щоб робити якісь трюки. Я спілкуюсь з людьми які це вміють робити. Вони мені пояснюють як зробити певний трюк. Я не знаю звідки вони знають. Чим воно ефектніше виглядає, тим кручє.”
Богдан і Олег
Богдан: 1,5 року катаюсь приблизно.
Олег: 4 роки катаюсь уже на роликах.
Олег: Всюди, де тільки можна катаємось.
Богдан: Там, де є більш-менш нормальна дорога. Драмтеатр, “білий дім”, вали. Особливість цих роликів полягає в тому, що ми можешо сковзати в них по перилах.
Олег: Наші ролики спеціалізовані.
Богдан: Вже стільки нападались, що вже не боїмось. Я тільки що, так на копчик впав, що вже не боюсь нічого. Багато падаємо. Подобається, хобі. Чим більше падаєш, тим більше вчишся.
