Від дримби до трембіти: Як майстер з Космача виготовляє різні музичні інструменти


Різні музичні інструменти виготовляє майстер з Космача Богдан Костюк. І на кожному вміє грати. А ще робить різьблені столи і гуцульські речі для інтер’єру, збудував власноруч дерев’яну хату в гуцульському стилі з мистецьким оздобленням, реставрує музичні інструменти, проводить майстер-класи для дітей і екскурсії для туристів.

З його трембітою Руслана підірвала своїми «Дикими танцями» Євробачення в Туреччині, пише Західний кур'єр.

Богдан Костюк, по вуличному Штилючків, Штиль, колишній інструктор турбази з туризму, а зараз майстер по дереву, зізнається, що «поплатно» робить ліжка чи столи, а музичні інструменти виготовляє більше не для продажу, а для душі. Найбільший серед цих інструментів – трембіта, яка має 3 метри 9 сантиметрів, найменший – дримба.

– Трембітами і взагалі музичними інструментами я займаюся вже 38 років, – майстер починає розповідь після того, як вирівняв викладені на окремому столі різні за розмірами музичні інструменти: трембіти і роги, флоярки і джоломіги, денцівки і сопілки.

На першому поверсі у дерев’яній хаті, яку збудував власними руками за три тижні, одну кімнату відвів під своєрідний виставковий зал. Сюди люблять приходити туристи. А потім і в майстерню, що на подвір’ї навпроти хати.

– Починав я з флоярок, пізніше були денцівки, – проводить музичну екскурсію пан Богдан, беручи до рук кожний інструмент, доповнюючи розповідь давніми переказами або гуцульськими жартами і, звичайно ж, грою. – Потім бубні робив. І вчився грати. Бо як робиш інструмент, то його треба іспитати. Спершу вчився грати, а відтак виготовляти. А почав сам робити, бо інструменти завжди були дорогі, не було за що їх купувати. От я і рішив: краще сам зроблю.

Хіба гармошку купив зі своєї першої зарплати, як пішов після дев’ятого класу на Тернопільщині будувати стайні. Та гармошка і понині є в гуцульській хаті Богдана Костюка. Всі наступні музичні інструменти вже робив власними руками.

– Ось джоломіги, –  показує і розказує. – У нас у Космачи їх так називають, а на Верховинщині кажуть дубельтівки. Це подвійна флейта, на одній стороні якої можна грати соло, а на іншій бас (грає). А ось фуярка, зроблена з яворова, – без цього інструмента не буває весілля (грає). Денцівку використовують пастухи на полонині, бо легко носити і не ламається, а чути її далеко-далеко, на кілька кілометрів. Як висота гори 1200 метрів – телефон мобільний бере, якщо вище – не бере. А як пастух на горі 1500 метрів, то він грає і на слух ідуть до нього. Дівчина йде до кавалєра і, як-то кажуть у гуцулів, несе йому скоромне (грає, і не можеш не погодитися: таки гучний звук).

Скрипкою і гармошкою туристів не здивуєш, але майстер, трохи зігрівши руки, показує своє вміння, «абись не казали, що то лиш похвальба». Зате маленька дримба – найменший інструмент у світі – викликає особливе зачудування у тих, хто живе далеко від Карпат.

Та найбільше зацікавлює розповідь про виготовлення трембіти. У майстерні, що навпроти хати, можна побачити, як це виглядає і якими інструментами робить майстер. Є навіть давні, з 1858 року, рубанки чи різці.

– Роблю трембіту з тої смереки, в яку вдарила блискавка, – детально розказує Богдан Костюк. – У нас, в гуцулів, це називається громовиця. Відшукую її далеко в горах, бо чим вище, тим вона більше густоміська. А чим більш дерево густоміське, тим воно голосніше. Коли блискавка б’є в смереку, вона вбиває всі клітини і дерево стає голосне. Можливо, що і Страдіварі робив з такого дерева свої скрипки, а вони не годні догадатися, та й кажуть, що винен лак.

Пан Богдан зазначає, що то його така теорія. А ще вважає, що колись дерева були здоровіші. Мовляв, сьогодні доводиться довго шукати громовицю в лісі, бо дерева хворіють чи не більше за людей. І продовжує знайомити з технологією виготовлення трембіт.

– Обробив, пізніше розколюю, середину забираю спеціальними різцями, потім склеюю. А відтак обмотую березовов коров. Кора, наоборот, має бути на долині, аби росла береза десь біля водоспаду, де шумит вода, і вона тоже дає звук. І заодно прикрашує. Не дуже легка то робота, бо ручна. Тут техніков не будеш робити.

– Ви у когось вчилися робити музичні інструменти?

– Я приходив до майстра в майстерню, дививси, що він робить. Тоді біжу додому і прямо на кухні мама (вона була вишивальниця) з одної сторони стола робить, а я з другої.

– Скільки треба часу на одну трембіту?

– Роб’ю два тижні, якщо все у нормі.

– Заробіток гарний?

– Продаю готову трембіту за 110 доларів, а в Америці перепродують за тисячі доларів. Та то таке...

– Де використовують трембіти?

– На похоронах, на виході з полонин, для гри в ансамблях. Руслані робив трембіту, як їхала до Туреччини, у Франківську в трьох ансамблях є моя робота. А раньше використовували в енних цілях. Як нападали монголо-татари на Космач, то один трембітар стояв на одній вершині, другий на другій і сповіщали, що йдуть вороги і треба боронити край. І так само в Першу і Другу світову війну використовували трембіти.
Мають Костюки свій ансамбль троїстих музик «Гуцульщина»: тато грає на скрипці, син на цимбалах, а донька на бубні.

– Діти малі, бо я пізно женився. Я забув, що треба женитися, – чи то всерйоз, чи жартома каже пан Богдан. – Кличуть нас виступати, особливо пани з Києва.

Схоже, мають Костюки як не фанатів, то прихильників.

– Якось один пан показав мені запис на мобілці, де ми виступали, – згадує майстер. – Я думав, хоче просто показати, що записував нас, а він каже: ні, я тут знєв і ще хочу знєти. «Для чого?» – питаю. «Як мене в кабінеті нанервують, що відколи я вас знєв, відтогди я включаю собі це відео на телефоні і розгружаю так нервову систему. Як си подивлю, що діти так іграють, а ще так звучно, то стає мені легше».

А щодо свого ремесла, то Богдан Костюк має свою своєрідну філософію. І ніхто гуцула не переконає, що то не так.

– До цего не штука вчитиси, треба мати ще дар. Якщо людина до цеї роботи не має дару, то шкода людині робити, – це про виготовлення трембіт.

– Інструмент треба робити тоді, коли маєш настрій. Як ти не маєш настрою, то навіть не зачинай робити. І якщо допекла жінка та й діти, то тогди іду дрова колоти. Тому що який настрій, такий буде звук у інструмента. Файний настрій – файний звук, лихий настрій – лихий звук. Я вже се переконався на собі не один раз, а десятки разів. І мені так старі майстри говорили, – це про виготовлення будь-якого з музичних інструментів.

А їх на рахунку космацького майстра Богдана Костюка за сорок років вже багато.