Війна вже почалася, а не почнеться
Свій аналіз ситуації, яка зараз склалась в Україні виклав Олексій Скрипник.
Причини початку війни.
● Головна глибинна причина – порушення принципу сакральності вищої влади. Путін – російський цар, для якого влада – це вища мета і завдання. І продовження цієї влади – головне завдання царя. Львівський сотник Парасюк, який поставив вимогу зняти Януковича негайно – ось найбільший страх Путіна. Бо він порушив сакральність, вимагаючи повернути владу народу, а не політикам. Всі кулуарні домовленості про заміну восени Януковича на прийнятного для Путіна політика полетіли до біса.
Питання стоїть не про Україну як невід'ємну частини Російської імперії, а збереження власної влади. Питання "неправильно обраної нової влади в Україні" – це хороший привід нас не визнавати і робити, що заманеться.
● Є ще дуже больова точка, яка насправді не є пропагандистським жупелом, – "бандерівці". Ми насправді не розуміємо, як вони їх бояться, бояться тих, хто зміг не стати на коліна; їх майже знищили, а вони залишилися живі і далі щиро люблять Україну. Ця майже ненависть на підсвідомому, тваринному рівні, коли нема раціонального їй пояснення.
● Закінчення олімпіади і можливість провести швидко операцію з анексії Криму. Методи і способи – те, що застосовував Гітлер наприкінці 30-х, коли обіймав, з мовчазного заохочення європейців Судети й Австрію (аналіз документів по Судетах і Криму легко знайти).
● Путін – не ідіот, він неймовірно розумний, розважливий і підлий ворог. Це головне, чого не розуміють ті, хто пробують з ним боротися. Ви думаєте, що він не знає звідки до Криму надходить електрика, вода та гроші? Все він розуміє і тому намагається відкусити від України весь південь країни. Пан або пропав.
● Ви ж розумієте, що Севастополь забрали би відразу, і російська мова – привід, а не причина. Інша справа, що для створення приводу були використані старі агенти КҐБ. І те, що скасування закону про мови Турчинов не підписав – про це ніхто не здогадується. Інфомаційні війни ми вести не вміємо, так само, на жаль, як і звичайні.
Оперативний рівень дій Путіна.
● Створити провокації на рівні населення Криму, коли буде показано порушення прав населення, а ще краще смертей. Дуже кострубато, але вже було виконане, провокації провокаторів проти провокаторів. Ми намагаємося не провокувати провокаторів – їм на це глибоко начхати. Путін не зупиниться ні перед чим – він не буде грати в білих рукавичках. Відсутність інформації про події – кращий захист для нього.
● З допомогою "п'ятої колони" створити напругу на півдні з підтримкою комуністів та іншої сволоти. Захопити обласні адміністрації, використовуючи технології майданів. Вам що, можна, а нам не можна?
● Завтра буде війна. Яка вона буде? – я не знаю планів Путіна. Його стане висадити вертолітний десант навіть у Києві, при всьому ідіотизмі цієї ідеї. При повній відсутності міліції, СБУ, прокуратури, армії та влади – все видається дуже легким. Ейфорія безкарності – вони чітко вибрали момент і врахували навіть вихідні дні в своїх планах.
Що робити ?
● Головне – зрозуміти, з яким ворогом ми маємо справу. Почалася війна, посилати квіточки і не захищати свої військові частини – це злочин.
● Те, що призначені Тарута і Коломойський, – єдині позитивні новини. Чому немає таких же потужних призначень у Львівській, Луганській, Одеській області? Що, обов'язково смажений когут мусить клюнути в задницю? Коли нова влада зрозуміє, що у приз за участь у Майдані призначення непрофесіоналів губернатором або прокурором – це злочин перед країною? Треба за один день повернути нормальних потужних профі, особливо в СБУ, армію, міліцію. Розбиратися, хто винен і кому слава будемо, коли переможемо. І зрозуміти, що зараз потрібно перестати боятися і почати діяти – заарештовувати всіх провокаторів, людей, що підбурюють до розділу країни. Не будемо нічого робити – все програємо.
● Підтримка Заходу – треба робити, те, що пропонує Марчук: без зволікань скористатися радою НАТО-Україна. Будь-яка допомога є необхідною. Плювати на пристойності – потім буде соромно, головне щоби залишилися живі. Леґітимність влади – дуже важливо, щоб нас визнали всі західні країни.
● Несиметричні, сміливі рішення (такі ж, як рішення по Коломойському і Таруті) – наприклад, прийняти закон про другу державну мову – російською, як не страшно це звучить для українців. Приїзд до Криму європейських делегатів, Макаревича чи Кужель. Що завгодно, щоб перемогти в інформаційній війні.
● Не забувати про стратегію – починаючи від e-goverment і закінчуючи стратегією розвитку країни на 20 років вперед. Вони нам не дадуть спокою і без війни. Ми зможемо перемогти тільки в одному випадку – якщо нам удасться побудувати сучасну, багату, інноваційну країну з працьовитими, щасливими людьми від Львова до Донецька, від Карпат до Криму.
І головне: не боятися.
