Вольєри в Карпатах: Що цікавого можна побачити в Карпатському нацпарку

"Точка на карті" розкаже, де зробити фото з оленями, селфі біля павича і випробувати босоногий маршрут

Весна – пора пробудження природи і той час, коли люди прагнуть якнайтіснішого спілкування з нею. І тут, як кажуть, не пікніками єдиними, пише Укрінформ.

Карпатський національний природний парк у цю пору пропонує 8 еколого-пізнавальних маршрутів. І, якщо похід на Говерлу чи Піп Іван потребує певних фізичних зусиль і підготовки, то для відпочинку у Вольєрному господарстві досить самого лише бажання. Тому цей маршрут протягом кількох років залишається найулюбленішим у дітей і дорослих. Адже погодувати благородного оленя або сфотографуватись біля екзотичного павича – це незабутньо, такі миті приносять тільки позитив.

Карпатський національний парк створили в Україні у 1980 році і він став першим вже згодом у незалежній державі. Нині його територія – понад 50 тисяч га землі, на якій є унікальні екосистеми: найвищі гірські вершини - Говерла, Піп Іван, Бребенескул Гутин-Томнатик і Ребра, дивовижні водоспади, які утворює річка Прут, і найбільші озера на Чорногорі – «Несамовите» та «Марічейка». Усю цю казку, яку доповнює розмаїття трав і дерев, можна побачити на власні очі. Втім, подорожуючи Карпатами, не так часто вдається зустріти їхніх справжніх господарів – звірів. Аби закрити цю прогалину та зберегти унікальні види карпатських тварин, працівники парку у 1992-му році відкрили власне Вольєрне господарство. Відтоді воно стає улюбленим місцем відпочинку й навіть навчання для дітей і дорослих. Добратися до нього дуже просто. Варто лише приїхати у Яремчу.

ОЛЕНІ І ЇХ ПРИРОДА

Першими мешканцями Вольєрного господарства у Яремчі були дикі кабани і карпатські олені, занесені у Червону книгу як вимираючі види. Нині тут живуть 5 оленів дорослого віку та їх маля. Щороку в господарстві є приплід, а це вказує на те, що їм тут комфортно. Вольєр оленів – це обгороджена територія лісу, площею понад 5 га. Приблизно на 3-х га землі - вольєри для диких кабанів, яких тепер тут 27 особин, а це чотири великі родини. За ними можна спостерігати з оглядової вежі.

Як в оленів, так і в кабанів умови для проживання наближені до природних. Втім, працівники господарства постійно дбають про їх раціон харчування.

«Ми мусимо їх підгодовувати, бо не завжди наші підопічні можуть собі знайти їжу. Влітку заготовляємо для них сіно, купуємо корми, а це – буряк для оленів і кабанів, для птахів – різні види зерна. Постійно мусимо докуповувати, бо не вистачає», - розповідає директор відділу рекреації Карпатського НПП Микола Панчук.

«Лише на цю зиму ми купили 10 тонн буряка для оленів і кабанів. Соняшник, пшеницю, ячмінь закуповуємо для наших птахів. Кожен вид має свій раціон, дбаємо, аби вони були здорові і мали гарне пір’я», - уточнює обліковець Вольєрного господарства Дмитро Дожук.

За його словами, туристам тут дозволяють фотографуватись біля звірів і пригощати тварин просто з рук. Оленів годувати хлібом не радять, лише свіжими овочами та фруктами. Майже у кожного благородного оленя тут є ім’я. До прикладу, дворічний олень відгукується на «Василь Васильович». Його самки – Джері і Марта, останню тут виходили після того, як знайшли пораненою в лісі, у люту зиму. Олені, кажуть, дуже мирні тварини. Людей зустрічають привітно, ховаються за деревами лише у спеку. Проте у період гону їх радять остерігатися.

«Гін у них іде восени. Тоді вони голосно ревуть і починають боротьбу за самку. Якщо один одному не поступаються, йде фатальний бій. У нас були випадки, коли старший олень вбиває молодшого, або навпаки. Нічого не можемо зробити. У період гону ми їх розмежовуємо, але вони рвуть сітку, перескакують через неї і нічого тоді вдіяти не можна. Така їх природа», - підсумовує Дмитро Дожук.

ЗАЛИШЕНЦІ

Нині Вольєрне господарство Карпатського НПП відвідує до 20 тисяч туристів щороку. Найулюбленіші локації - там, де живуть олені та екзотичні птахи. Аби сфотографуватися за чудернацьким хвостом павича, розповідає Дмитро Дожук, люди вичікують годинами. Взагалі птаство тут займає особливе місце. Голуби, фазани, різні види орлів та півнів почувають себе у господарстві чудово. Качки і лебеді так вподобали озеро біля вольєрів, що почали навіть вити гніздо.

«Торік лелеки прилітали до нас і зі зламаними крилами, і з пошкодженими ногами. Тут ми їх не тримаємо. Вони самі прилітають і відлітають. Як тільки настає 19 березня і до нас прилітають лелеки, то відразу мусить впасти до півметра снігу», - посміхається Микола Панчук.

Він зауважує, єдине, кого не змогли тут тримати – це орли, яких конфіскувала поліція у вуличних фотографів у Яремчі. Кілька днів їх лікували і вимушені були віддати до Галицького НПП.

«Орел - ще той хижак. Він хоче живого м’яса. Розмах крил у нього близько метра. Умов таких для них ми ще не маємо, тому віддали до Галицького НПП», - каже Микола Панчук.

Нині науковці не заперечують, облаштувати вольєри, зони відпочинку та озеро їм допомагає співпраця з приватним місцевим бізнесом. Така собі соціальна відповідальність. Люди тут не лише із задоволенням відпочивають, а й приносять сюди, у господарство, нових мешканців. Переважно, це поранені пернаті. Тому у Вольєрному господарстві віднедавна запрацював ще й Центр реабілітації. Хворих тварин відокремлюють і лікують. Серед останніх таких підопічних – сова. Вдень вона нічого не бачить, бо полює лише вночі.

«…Не знаю, чи вона готова до життя у природі. Ця сова ловила у господарствах курей. Її нам привезли з Микуличина зі зламаним крилом. Щойно зможе літати, випустимо її на волю», - розповідає Микола Панчук.

Так само сюди принесли лисичок-сестричок з Ясеня, які втратили маму, а ще - двох черепашок, які поселилися просто в озері.

«Тут є дві черепахи болотяні. Вони виживають за будь-якої погоди. З води інколи вилазять. Одну нам принесли з Микуличина, іншу – з Делятина. Купили дітям, тепер – принесли нам. Ми не відмовляємо. Лише не беремо папужок, бо їм потрібно особливе тепло. Багато людей купують декоративних птахів, потішаться трохи, а потім у кращому випадку віддають нам. А буває, що й викидають і тоді вони просто гинуть», - кажуть у господарстві.

Навесні у Вольєрному господарстві планують збільшити кількість своїх підопічних і подбати, аби кожний птах мав собі пару. Кажуть, так вони частіше виживають у природі і менше хворіють.

«Ми прагнемо, або кожний вид тут розмножувався», - зазначає Дмитро Дожук.

ЛІТНЯ ШКОЛА, «ВЕДМЕЖА СТЕЖКА» ТА «ДІВОЧІ СЛЬОЗИ»

У травні на території Вольєрного господарства просто неба починає працювати «Літня школа». Для цього тут облаштовані спеціальні альтанки та стенди. Лекції про тварин і природу дітям читають екологи. А щойно земля нагріється трохи більше, тут відкривають екологічний босоногий маршрут «Ведмежа стежка».

«Босоногий маршрут відкриється влітку. Тут люди роззуваються, йдуть босими ногами по щебеню, камінню, корі. Це досить цікаво. Я сам свого часу пройшовся», - зізнається Микола Панчук.

Довжина маршруту – 800 метрів. Разом з екскурсоводом пройти цю відстань можна за півгодини. Зупинки передбачені у зонах для відпочинку, селфі і біля дитячих розваг. Протягом всього маршруту туристам розповідають про користь таких мандрівок. Атракція недорога, 40 гривень з особи. Загалом, усі кошти, які залишають тут туристи, скеровують на харчування звірів і розвиток території.

«Поряд з Вольєрним господарством у нас є невеличкий водоспад «Дівочі сльози». Цього року плануємо поправити стежину до водоспаду, облаштувати для туристів лавки, аби було зручно і приємно», - говорить директор відділу рекреації Карпатського НПП.

Водоспад «Дівочі сльози» (його ще називають «Жіночі сльози») невеликий, але має свою легенду. Тутешні кажуть, що це сльози гірських красунь, яких із часом стало так багато, що вони перетворились на потоки і стали на заваді ворогам та врятували коханих.

Загалом, у Карпатах таких легенд, як і чудових краєвидів, є багато. Почути і побачити найцікавіше пропонує Карпатський НПП. Щороку його територію відвідує до 80 тисяч людей. Окрім Вольєрного господарства, тут ще пропонують сходження на гори - Говерлу, Хом’як, Піп Іван, Маковицю, маршрут «Стежка Довбуша», водоспади «Дівочі сльози» та «Гук». Найскладнішим і найбільш захоплюючим, каже Микола Панчук, залишається сходження на Говерлу. Єдиний недолік, зауважує, велика кількість сміття, яке залишають по собі туристи. Традиційно, шлях до Говерли прибирають восени, а на зиму – закривають. Сходження зазвичай починають навесні за умови відсутності лавинної небезпеки. Втім, про нього, кажуть тутешні, варто задуматися уже після відвідин Вольєрного господарства. Бо саме тут формується любов до природи, турботливість щодо тварин та чистого довкілля.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ