Випускниця ІФНМУ створила неймовірний фотопроект про центральний корпус вишу

Випускниця Івано-Франківського національного медичного університету, член Спілки фотохудожників України, митець Йордана Дранчук, працює над проектом «Архітектура. Музика. Балет.», поділилася світлинами центрального корпусу ІФНМУ, які вона зробила в рамках цього проекту.

Автором і виконавцем проекту, а також основним організатором і режисером знімального процесу є сама Йордана Дранчук. В рамках проекту відбуваються фотозйомки балерин та музикантів різного віку на фоні фасадів, балконів, красивого винограду, йдеться на сайті ІФНМУ.

«Моя Alma Mater. Будівля, куди щотижня приїжджав мій прадід у робочих питаннях, коли вона ще була дирекцією залізниць. Будівля, під якою пив тато валідол і намотував кола, коли я вступала до медакадемії. Де я прожила кращі роки свого студентства і праці. Де стіни пахнуть загадками і кожен крок у вишуканій тиші відлунює інтелігентним спокоєм», — пише Йордана Дранчук про центральний корпус ІФНМУ.

Цікаву інформацію про історичну будівлю університету зібрала Марія Козакевич. Її варто знати.

Австрійська дирекція залізниці — пам'ятка архітектури, регіональна дирекція австрійської залізниці у місті Станиславів (нині Івано-Франківськ). Нині головний корпус Івано-Франківського національного медичного університету (вулиця Галицька, 2).

Чи знаєте ви, що у нашому місті залізниця з’явилась 1 вересня 1866 року, коли запрацювала колія Львів-Чернівці? Це на кілька років швидше аніж в Києві і Харкові!

Залізниця завжди несла за собою прогрес і розвиток, тому коли наприкінці ХІХ століття постало питання розширення мережі колій та назріла потреба у регіональній дирекції, за таку можливість боролись кілька міст. В 1892 році справу відкриття нової дирекції вирішили на користь Станиславова. Вирішальним фактором було те, що керівником державних залізниць Австро-Угорщини у той час був уродженець Галичини Леон Білінській, який усіляко лобіював наше місто. На його честь навіть назвали цілий район «Леонівка», де селились переважно залізничники. Зараз це вулиця Тарнавського.

Представники державних залізниць поставили перед магістратом жорсткі умови. Той мав збудувати окремий великий будинок на 70 покоїв і 30 кабінетів, коштом 170 000 ринських, не пізніше 1 липня 1894 року. Проект розробив архітектор технічного відділу залізниць у Відні Ернест Баудіш. Наглядати за роботами призначили інженера Яна Кудельського.

Будівництво розпочали 3 липня 1883 року. Влітку на будові працювало 350 робітників, з яких 100 мулярів. Оздоблення фасадів виконували львів'яни Петро Гарасимович і Станіслав Левандовський, розписи інтер'єрів — Райхель і Пельц, теж зі Львова. Першим директором став Людвик Вежбицький.

Кам’яниця була другою чотириповерхівкою Станиславова, споруджена у стилі еклектики, мала 13 вікон по головному фасаду та портик із чотирма колонами. Цікаво, що це єдиний будинок у місті, який один утворює квартал, тобто з усіх боків його оточують різні вулиці і навколо нього можна проїхати на автомобілі. Перший поверх зайняв «Банк станиславівської землі» та численні магазини.

Будівля є однією з двох будинків-криниць у місті. Також це єдиний будинок, який стоїть наче на острові: декілька метрів тротуару, а навколо – автомобільна дорога.

У 1914 для залізниць була збудована нова дирекція, а в стару будівлю перебрався магістрат.

У липні 1944 року будинок дивом пережив бомбардування міста.

У 1945 тут розмістився головний корпус новоствореного медінституту.

За свою історію будинок пережив чисельні зміни: зникли масивні кулі, аттикові балюстради, овальні щити з австрійськими гербами на бічних карнизах, орел головного аттику. В наші дні збереглись деякі елементи внутрішнього декору – ліпнина, міжкімнатні двері, метласька плитка, пічки.

Цікавинка. Працівники залізниці в ті часи не зле заробляли і мали окрім високих зарплат і красивих мундирів повагу у суспільстві. Галичани навіть склали пісеньку, в якій дівчина відмовляє залицяльнику: «Не май жодної надії, бо не служиш при колії».