Як в Івано-Франківську танцюють люди на інвалідних візках

Якщо вам хтось скаже, що всі люди на інвалідних візках не можуть танцювати, не вірте. Просто подивіться на колектив «Надійка», який вже 3 роки в Івано-Франківську створює цікаві номери та захоплює ними прикарпатців й не тільки.

Журналісти Огого! завітали до них на репетицію і розпитали про їхні танці.

Заснував його Віталій Палков, який теж пересувається на візку. Свого часу він кілька років робив дискотеку для інших й під кінець також виходив на майданчик повеселитись з друзями. Пізніше випала нагода побувати в Івано-Франківську на майстер-класі професійних танцівників з Києва. Тоді чоловік ще більше захопився ідеєю займатися цим серйозніше і запропонував створити колектив хореографу Рудольфу Шваюку. До слова, до цього вони танцювали у клубі «Глорія», де зараз проходять репетиції.

«Ми шукали приміщення, яке не завжди було облаштоване для танців. Хотіли, щоб були дзеркала. Навіть на вулиці пробували танцювати, у маленькому приміщенні Асоціації інвалідів, у «Просвіті», Прикарпатському університеті. Люди йшли на зустріч», – розповідає Палков.

Хореограф пригадує, що спершу ідея придумувати номери для людей на візках здивувала. До того часу він не чув, що таке практикують, та й навіть ніколи не спілкувався із людьми з інвалідністю. Тепер він знає, що бальні танці на візках є досить поширеним видом спорту.  Є різні рівні, чітко прописані правила. У Києві та закордоном регулярно відбуваються чемпіонати. «Надійка» ж танцює у стилі шоу-денс.

«Робимо танцювальні номери, які мають викликати вау-ефект. Бальні танці розраховані більше на виховання естетики, у нас більше акцентовано на глядача», – каже Рудольф.

Спершу номери ставили тільки Віталій та Рудольф. Запрошували всіх охочих, поки не назбирався теперішній склад у кількості 8 осіб. З них двоє на візках.

На жаль, не у всіх є час на заняття і не всі люди з інвалідністю можуть танцювати. У декого є проблеми з хребтом, не піднімається рука чи важко повертати голову. До речі, для танців потрібні спеціально облаштовані візки, але вони дуже дорогі, тому учасники «Надійки» вправляються на своїх звичайних.

Любить танці Марійка Мисюк. Вона на репетиції 1,5 години їде із Делятина, адже знає – на неї чекають невимушені розмови з друзями, позитивні емоції та запальні танці. Дівчина не зважає навіть на те, що автобуси не пристосовані для людей з інвалідністю, а деякі водії не хочуть її підвозити.

«Заняття проходять весело, позитивно. Ти розвиваєшся, пізнаєш щось нове, доказуєш іншим людям, що ти можеш танцювати, а не просто сидіти вдома», – каже танцівниця.

Репетиція триває мінімум 2 години. Коли погода гарна, зустрічаються 1-3 разів на тиждень. Танцівники повторяють номери, яких є 8, або придумують нові. Також вчаться керувати візками під музику, ставати на баланс, що може пригодитися, коли на шляху зустрічається бордюр.

Шваюк зізнається, що на викладанні танців для «Надійки» він не заробляє, це більше волонтерство. За комунальні послуги він платить зі своєї кишені. Танцівниця Марійка приїздить з Делятина, тож іноді треба йти на вокзал, щоб зняти її з автобуса. Також допомога потрібна при підйомі у зал для танців, бо він розташований на 2 поверсі, а пандусів немає.

«Це гарна справа, але нелегка. Для мене це не хобі, бо танці – це моя робота. Але це й не волонтерська діяльність, бо працюю для свого задоволення. Я відчуваю трепет, фізичне задоволення від того, як бачу, як люди можуть танцювати. Займаючись із людьми на візках, відкриваєш багато нових граней, яких не бачив у танцях. Це захоплює, бо ти щось створюєш», – поділився він.

Дівчата, які є учасницями «Надійки», займалися танцями й раніше. Їх навчили керувати візком та подавати правильні імпульси під час номерів. Вікторія Демчук дізналася про майбутніх друзів із соцмереж.

«Про візочників знала давно. Вважала, що танцювати з ними морально і фізично важко, це не для мене. Та подумала, що це буде новий досвід. Навчилася танцювати, допомагати (і маніпулювати, – додав Рудольф і всіх розвеселив). Марія стала для мене, як старша сестра, і Віталіка полюбила, як друга і брата», – додала дівчина.

А Марія Данищук навіть називає колектив маленькою сім’єю. «Мене запросили і я закохалася у колектив. Подобаються нові ідеї, нові номери, у кожному з яких Рудольф несе якийсь сенс до глядача», – сказала вона.

Композиції різні – і змістовні, і просто веселі. Їх колектив «Надійка» залюбки показує глядачам під час різних фестивалів, концертів, традиційного балу для людей з інвалідністю, який організовують мальтійці. Нещодавно навіть танцювали просто неба у центрі Франківська. Їздять на заходи не тільки в області, а й у Київ. Глядачі і плачуть, і сміються, і дарують колективу оплески. Цього танцівники й хочуть.

Та приводом танцювати на візку є не тільки задоволення та спілкування. Є й соціальна причина. Віталій Палков пригадує, що 5-6 років тому в Івано-Франківську до людей з інвалідністю ставилися дещо насторожено, зі страхом, а тепер все частіше йдуть на контакт, усвідомлюють, що з ними теж можна гуляти та спілкуватися.

«Танці – це фантазія, душа, саморозвиток. Людям на візку потрібно щось хотіти і робити  якісь кроки. Найперше – треба хоч вийти з дому та самому звикнути до людей, а потім вони до тебе звикнуть. Сидіти вдома і плакати найлегше. Потрібен рух. Місцями і мені було важко, і зараз інколи підходиш до точки, коли знову нелегко. Але це минає і приходить задоволення. Можливо, ми танцями чуть змінимо світ та бачення людей», – сказав він.

Колектив «Надійка» чекає на нових учасників і радо покаже всім охочим, як потрібно веселитися.