Як закинутий будинок в Карпатах перетворився на унікальну "Хату-майстерню"

news-image: Як закинутий будинок в Карпатах перетворився на унікальну "Хату-майстерню"
Це унікальне місце в Косівському районі Івано-Франківської області. Справжній сучасний хостел, створений зі старої гуцульської хати. Сюди можна приїжджати і жити, працювати, тут постійно відбуваються різноманітні навчальні заходи. Уся ця активність почалася з міста Рівного, звідки походить більшість засновників «Майстерні громадських ініціатив».

Ця організація сім років влаштовувала неформальні освітні заходи, і два роки тому в її членів з’явилась ідея створити власний «будинок для семінарів». До ініціативи долучилися донеччанка, кримчанка, полька та білорус, пише Тиждень.ua.

«Ми провели кілька експедицій Карпатами, бо хотіли знайти найправильніше місце, — розповідає Тарас Ковальчук, один із 20 засновників. — Цей будинок був напівзруйнований, просів після повені, у ньому ніхто не жив. Ми домовилися з власником про довготермінову безплатну оренду в обмін на те, що наведемо лад».

Вони зробили з Хати-майстерні справжню цукерочку, хоча зовні все має такий вигляд, як і століття тому. Втім, усередині тут є зручні душові з гарячою водою, проектор з екраном, WiFi, просторі кімнати із запахом свіжого дерева, комин. Окремо — кухня. Кілька зал для занять. На поверсі, що просів, планують облаштувати бар. Але найважливіше — це місце, де стоїть Хата-майстерня. З вікна видно тільки гори та вершечки пагорбів, сюди не прокладено жодної дороги — просто слід півгодини йти від села вгору.

Навколо живуть чудові люди, котрі ведуть своє господарство й допомагають підказками. Навколо садиб немає парканів: від сусідів ніхто не відгороджується. За молоддю, яка сюди несподівано вселилася, потяглися невеличкі групи туристів, і це дає гуцулам хоч якийсь заробіток. Приїжджі щодня купують у місцевих молоко, сметану, сир, м’ясо, поруч мешкає кілька бабусь, що плетуть шкарпетки та рукавички, і серед їхніх головних клієнтів нині ті, хто зупиняється в Хаті-майстерні. Так 20 молодих людей зробили для себе заміську резиденцію і дали селу друге дихання.

«Для нас дуже важлива комунікація із селом. Щось ми від нього беремо, але мусимо й давати. Організовуючи якісь події, завжди запрошуємо місцевих. Хочемо створити літній табір, на який запросимо тутешніх дітей. Ми тут начебто і сховані від цивілізації, одначе за кілька кілометрів живуть люди, які вважаються сусідами. Це наш спільний дім, наша точка збору. Кожен із нас має лишатися тут щонайменше на кілька тижнів у році для чергування».

20 засновників скинулися приблизно по $2 тис., вклали в дім колосальну кількість фізичної та творчої праці, і вже за рік зі старої хижі створили неймовірне місце, сучасне й енергетичне, до якого кортить мерщій повернутися.

Має воно і свою цікаву історію, яку відкопав Тарас Грицюк, історик із Рівного, один із перших, у кого з’явилась ідея відновити хату. Її в 1930-х роках побудував Василь Палійчук на землі, що належала його дружині. Він був із бідної родини й не міг собі дозволити таку дорогу на той час ділянку під будівництво. Однак закохавсь у Єлену із заможного роду. Їхнього весілля могло б і не статись, але дівчина мала серйозну травму: бачила тільки на одне око. Тож батьки сумнівалися, чи віддадуть дочку за такого самого поважного чоловіка, як вони самі, й убогому Василеві пощастило одружитися із Єленою. Весілля мало абсурдний вигляд: молодий як бідняк ішов до церкви пішки, наречена їхала конем.

Василь був столяром і будівельником. Попри важку працю й бідування, його визнавали за інтелігента: він мав безліч зв’язків із місцевою богемою. У 1935-му на одному з найкращих клаптиків земель Єлениних батьків він заклав цей самий будинок. До речі, вже наступного року, 1936-го, Палійчук вів будівництво надважливого для Польщі проекту — обсерваторії на горі Піп Іван.

Василь був «блогером» того часу й цікаво про це писав у своєму щоденнику: «Єк я вийшов на Поп­іван, то обсерваторії там ни було. Стоєли два великих камені, а на тих каменях було накладено сучі і обкрито бризентом. Я зайшов у середину тої колиби, там світила нафтова лямпа… Коли я там робив, то ночував у тий колибі. То вже студінь була, зима впала. Ми клали ватру в колибі, але вітер з зимов гасив її. Я був тепло зибраний, прибив дошку на пидвалині, настелив моху тай там спав».

Цей самий Василь Палійчук, будівник обсерваторії, прожив до 1999 року, а в хаті його нащадки мешкали до 2008-го, коли повінь підмила ґрунт і вона осунулася. Василь був тісно пов’язаний з інтеліген­цією, і саме тут проводилося безліч художніх пленерів. Він приймав у себе вдома бойчукістів і шістдесятників. У хаті знаходили таємний прихисток партизани УПА та священики. Тут були подвійні стіни, за якими
ховали від комуністів продукти й книжки.

ПОВ’ЯЗУВАТИ ПОДОРОЖІ З ЛІТЕРАТУРОЮ НАЙПРОСТІШЕ, БО ЦЯ СФЕРА В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ ЧИ НЕ НАЙБІЛЬШ ДОСЛІДЖЕНА

У той час, коли в українських містах руйнують історичні пам’ятки задля страшних багатоповерхівок, десь у карпатському селі Бабин, на горі, куди підніматися від найближчих обійсть добрих півгодини, де не курсує жоден транспорт, а в погану погоду важко навіть ходити пішки, 20 молодих людей відновили звичайну сільську хату з неймовірною історією. Вони зробили це не тільки для себе, не відгородилися парканом, бо ж його тут ніколи й не було. Хату відтворили не лише як нерухомість — у ній продовжили те, чим займався за життя її будівничий. Тарас і компанія повернули на мапу Бабина не стару облізлу хатину, а цілий життєдайний організм, що взаємодіє із селом, приймає гостей і туристів, даючи неймовірний приклад для наслідування.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 27.07.2016 04:38