Юрій Андрухович: На допомогу школі, або Ютубмо!

Новий блог відомого франківського письменника Юрія Андруховича на Збручі.

Чи тільки мені здавалося, що у викладанні, передусім шкільному, української літератури якось категорично (щоб не сказати – катастрофічно) замало драйву? Що навіть вибухова «Енеїда» Котляревського, ніби зумисне створена для різного штибу нетрадиційних перформенсів, зазвичай подавалася мляво і заїжджено? Що вам, аби якось протистояти запрограмованій шкільній нудоті і всупереч офіційній освітній рутині та її виконавцям усе-таки зберігати живою любов до української літератури, треба було її, цю любов, носити в якихось альтернативних багажниках дуже особистого характеру?

Наприклад, мені шкільна система спартачити і вбити «Енеїду» вже не змогла. З однієї лише причини: «Енеїду» мені кілька разів читав уголос батько. Дуже спонтанно, часом будучи до деякої симпатичної міри напідпитку, він розкривав заповітний томик і ставав іншим собою. Тобто головною дійовою особою в нашому домашньому театрі одного актора (й одного глядача, мене).

Протистояння зі школою можна було виграти, лише маючи за плечима дім, а точніше, той домашній театр під проводом, наприклад, батька. У кого такого запліччя не існувало, той був для школи легкою здобиччю. Можливу любов до української літератури школа успішно знешкоджувала якщо не в зародку, то принаймні на ранніх стадіях – і так у дев’яти випадках із десяти. Мій випадок до тієї дев’ятки не ввійшов, мені дуже пощастило.

Й от навколо інші часи. І в них потужним актором освітньої альтернативи може ставати (зрештою, давно вже стає) інтернет. Ні, я в ньому звичайний собі користувач, ніяким ексклюзивним про нього знанням я не диспоную. Але гляньте хоча б на мій улюблений урок з історії, що його створив мультиінструменталіст Білл Вертз (bill wurtz). Це дев’ятихвилинне відео про історію Японії, яке в перші ж дні після оприлюднення набрало сотні тисяч переглядів і стало вірусним. На сьогодні кількість його переглядів перевищила 37 мільйонів.

От би й про історію України так само. Тільки ще краще: граючи, доступно, дотепно, легко. І щоб хоча 50 мільйонів переглядів.

Я абсолютно переконаний, що такі (та кращі за них) відео цілком здатні формувати якісні знання з усіх можливих дисциплін. Crash Course History, Mental Floss, MinuteEarth – виразно, яскраво, стрімко, streamко. А позаяк усе це англійською, то і шкільні уроки іноземної мови, хоча б однієї, зате першої серед рівних, інтернет теж цілком успішно замінить чи принаймні доповнить.

Українська ж залишається дещо збоку. Наш Ютуб не є ні популярним, ні в більшості своїй україномовним. Тут укотре варто якнайщиріше подякувати Росії з її феноменальною здатністю нависати над нами своєю неохопною тінню, будь-яке технологічне досягнення сучасності перетворюючи на інструмент пропаґанди й маніпуляції, роблячи продажним усе, що інші задумали і створили безкоштовним, а соціальну несправедливість помножуючи на несвободу слова.

І все ж навіть тут, у злоякісній тіні RUтуба, з’являються дивовижні прориви альтернативно українського.  Як оцей.

Або цей.

Або ось такий.

А тепер – назад до того, з чого все починалося. Тобто і ця колонка, й українська література загалом.

Минулого місяця, готуючи у Франківську показ оновленої версії нашої мультимедійної лекції-колажу «Безкінечна подорож, або Енеїда», ми пам’ятали про два визначальні моменти – про відео й освітян.

Спочатку про других. Учителі (а радше вчительки) української літератури могли потрапити на виставу без квитка, лише попередньо зареєструвавшися через соцмережі. Їх таких виявилося, здається, із два десятки, що по-своєму багато, хоча й по-своєму мало. В будь-якому разі знайомі у глядацькому залі чули, як одна з учительок шепотіла іншій: «На таке треба наших учнів водити – класами!». Якщо це правда, то нам вдалося. Електронний біт і верс Котляревського передбачувано поєднались. Вони вже не зможуть один без одного. І не тільки вони.

Що ж до відео, яке під час того франківського дійства знімали сімома камерами, то від учорашнього дня воно повністю тут.

Отже, ласкаво прошу на виставу, а заодно й на лекцію. Не вилазячи з дому, не відходячи від компа, долаючи непростий півторагодинний формат (нам би ще якогось Білла, щоб упхав це дійство у свою дев’ятихвилинку!) – дивіться і слухайте, тисніть на паузи, зависайте на деталях, стрибайте уздовж і впоперек, вперед і назад. Безкінечної вам подорожі!  

Збруч