Чому ювеліри ще ті психологи, або тонкощі роботи ювелірних майстрів

Хто жодного разу не хотів похизуватись дорогоцінною прикрасою? Навіть даруючи її комусь, ми підсвідомо звеличуємо свій смак та оригінальність у виборі подарунку.

Ювелірне мистецтво вже давно посіло важливе місце у житті людей. Втім, за красивою підвіскою чи цінною каблучкою криється витончена та клопітка робота ювеліра.  Як відбувається процес створення дорогоцінної прикраси? Чи легко розпочати ювелірний бізнес в Івано-Франківську? Чому ювеліри ще ті психологи? 

Екскурсію по закутках ювелірної роботи ВЕЖІ провів власник однієї з майстерень Івано-Франківська – Василь. 

Василь та працівники майстерні

Василь: “Я закінчив Косівський коледж прикладного та декоративного мистецтва. Вивчав майстерність художньої обробки дерева, але життя мене пов’язало із ювелірним ремеслом. Двоюрідний брат запропонував відкрити майстерню ювелірних виробів, бо з власного досвіду знав, що це цікава та прибуткова справа. Власне, з цього і почалась історія мого бізнесу у жовтні 1999 року“.

Декілька пінцетів та ножиці в невеличкій картонній коробці – набір інструментів з якими починав працювати Василь у власній майстерні. Це було приміщення 2х2 м.кв, де працював один ювелір – власник майстерні. Починав з ремонтів золотих та срібних прикрас. Згодом почав самостійно на замовлення виготовляти ланцюжки.

Василь: “Звикнути до роботи з коштовностями не важко, головне мати художній смак. Якість та художнє бачення виробу подобається клієнтам. Збільшувались замовлення й одночасно з ними удосконалювались мої уміння. Щодня я працював до 2-3 год ночі, обдумував нові форми, вчився чогось нового”.

Понад п’ять років наполегливої роботи та постійного самовдосконалення дали зрозуміти, що прийшов час “ставати на ноги міцніше” – розширюватись. Бракувало часу, щоб самостійно виконувати всі замовлення, тому пану Василю довелось створити команду ювелірів. До речі, хоч на сьогодні в майстерні сформований колектив і кожен виконує свою роботу вміло, все ж власник Василь не марнує нагоду сісти за робоче місце і попрацювати. Каже, таке буває рідко, але все ж трапляється.

Процес створення прикраси

За словами ювеліра, це ремесло вимагає постійного вдосконалення та навчання. Якщо зупинитись на одному і не розробляти новинки, то цей бізнес швидко піде на дно. Це стосується не тільки власних умінь, а й реклами.

Працюючи ювеліром варто бути ще й неабияким психологом. Спілкування з клієнтами буває в рази важчим, аніж виконання самого замовлення, пояснює Василь.

Василь: “Люди часто думають стереотипами, наприклад, обурюються чому робота зі срібним виробом коштує так само, як із золотим. Все дуже просто: нам важливий витрачений час та зусилля, а не матеріал”.

За власною статистикою майстерні, найчастіше іванофранківці звертаються з проханням виготовити жіночі каблучки. На другому місці обручки, які замовляють дещо рідше. Найменше замовлень приходить на виготовлення чоловічих каблучок. Зрідка доводиться майструвати на замовлення щось доволі оригінальне та унікальне.

Найспецифічнішим виробом, хизується Василь, була підвіска для ключів у вигляді дулі зі срібла. Вартість такого виробу сягала 3 тис. грн. Це одна з найцікавіших та своєрідних прикрас для майстра. Каже, доводилось робити золоті ланцюжки вагою 200-300 г, але все ж дуля зацікавила більше.
Найдешевшою прикрасою, яку згадує майстер, була золота сережка вагою 0,3 г.

Процес створення ювелірного виробу дуже клопіткий. Все починається із дизайну прикраси, який може створити клієнт або ж майстер. Далі за допомогою комп’ютерної програми ювелір створює модель виробу. Наступним кроком є виготовлення воскової моделі майбутньої прикраси. Після цього майстер заливає дорогоцінний метал у форму для лиття. Згодом вилучає з форми та вставляє каміння, шліфує.

Василь: “Працювати ювеліром не маючи відповідної освіти можна, адже головне – бажання. Ще важливим фактором є наявність ювелірного смаку. Інколи необхідно змінити форму чи елемент виробу, щоб загальна картина прикраси дивилась естетично. Я завжди звертаю увагу на позицію у житті людини, яка бажає працювати в моїй команді. Якщо гроші займають чільне місце – мене не влаштовує така кандидатура. Бажання працювати та розвиватись має бути на першому місці”.

З першого погляду здається, що ювелірна справа – це бізнес, який досягає свого піку в час налагодження процесу виробництва та напрацювання клієнтської бази, а далі все залишається на рівні. Втім, це тільки в окремих випадках. Понад 20 років майстерня Василя розвивається, і вже зараз власник готовий відкрити власну крамницю для реалізації ювелірних виробів.

До слова, карантин жодним чином не вплинув на кількість працівників майстерні. Власник віджартовується, що карантин змусив добре відпочити. Та й до життя почав відноситись в рази простіше. Ювелір врешті на повну відчув, що таке сім’я і мав змогу насолодитись тривалим перебуванням вдома. Каже, беззмістовно накопичувати матеріал, який не буде продаватись найближчим часом (через матеріальне становище клієнтів).

Василь: “Нічого страшного, що ми не заробили під час карантину. До всього потрібно ставитись спокійно та розсудливо. Відновити роботу було нескладно, бо наші вміння, як велосипед. Якщо навчився їхати, то і через 20 років зможеш покататись”.

Пан Василь охоче поділився ще й секретом успішного сімейного бізнесу: власну справу варто передати сину, але в жодному разі не потрібно працювати разом. Батько має тільки навчити, а не створювати співпрацю.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!