Чи буде Прикарпаття перебирати на себе роль паломницького центру хасидів?

Колоритні представники єврейської національності на вулицях Івано-Франківська сьогодні не розкіш, а радше правило.

Чоловіки у чорних костюмах, капелюхах, із пейсами прогулюються нашим містом не просто так. Виявляється, щотижня на Прикарпаття приїжджають групи таких туристів. У рамках свого паломництва в Україну вони намагаються відвідати священні для них місця. Як правило, це непримітні, на перший погляд, могили, надгробки тощо, пише Західний кур'єр.

Чи не пов’язане таке паломництво із потенційним нашестям хасидів до Умані? Чи буде Прикарпаття перебирати на себе роль паломницького центру хасидів? Про це – у розмові із рабином Івано-Франківського округу Мойше Лейб Колесником.

– Про те, що Прикарпаття може стати мекою для паломництва хасидів, активно заговорили протягом останніх декількох місяців. Зрештою у Косові вони вже бували неодноразово. Чи насправді у нашому краї є достатньо місць, котрі можуть привабити цих паломників?
– По–перше, це триває не кілька місяців, а значно довше. Як «загнулася» радянська влада, то почали трохи рухатись. Трохи більше аніж чверть століття їздять. Навіть коли ще було закрито, то по–тихому все одно сюди, на Галичину, їздили паломники. Тому що зрозуміло, що Галичина то є Галичина. Тепер ситуація змінилася. На жаль чи не на жаль, важко сказати, але все є по факту. Люди їздять постійно. В мене буває по дві–три групи туристів у день. Фізично буває важко справитись.

– То ми можемо створити конкуренцію Умані?

– Всі звертають увагу на паломництво до Умані. Це впадає в очі, бо такі рекламні трюки як Умань – це само собою зрозуміло. Великий святий, все нормально. Там усе дуже розкручено. А чому б і ні? Само собою, це гроші. Людина, котра приїжджає звідкись, так чи інакше привозить їх із собою і лишає частину коштів тут. Уявіть собі Умань – мертве поле. А так – все живе. З того місяця-півтора напливу хасидів місто живе півтора–два роки. Тобто в економіку міста є певний внесок.

– Ті групи туристів, котрі вже зараз приїжджають до Івано-Франківська, готуються залишатися тут аж до вересня?

– Ні-ні, то зовсім інша система. Паломники підлаштовуються під ту дату, коли помер певний святий. У різних містах у різну пору року відбуваються такі з’їзди.

– Насправді місць перебування євреїв на Прикарпатті дуже багато, про що свідчать так звані єврейські цвинтарі чи не в кожному населеному пункті. Де, на вашу думку, можуть бути потенційні місця паломництва?

– Історично так склалося, що на Галичині фактично немає містечка, в якому би не був якийсь святий. Не кажу вже про Станиславів, де маємо понад сто тисяч загиблих. Якщо брати тільки Івано-Франківську область, то наші люди жили фактично всюди – Косів, Кути, Городенка, Заболотів, Снятин, Коломия, Надвірна, Богородчани, Калуш, Долина, Болехів, Рогатин, Стратин. Немає таких місць, де б не проживали євреї.

Наприклад, у Тисмениці, відносно невеликому містечку, було аж три кладовища. Переважна більшість міського населення на Прикарпатті була єврейського походження. Так було завжди від початку міст, мається на увазі 300–400 років тому. Так тривало аж до Другої світової війни.

Коли до влади прийшла Австрія, то за указом Франца Йозефа Першого в 70-х роках 18 століття була заборона поховань у межах міста із санітарної точки зору. Тоді всі цвинтарі позакривали і повиносили за межі міста. Наприклад, у Станиславові ступити нема де, все під ногами колись було цвинтарями. Площа Шептицького, «Білий дім», Тринітарська площа – це суцільні поховання. Велика територія позаду «Космосу» аж до дитячого садочка на Підгірянки – цвинтар від 1660-х років.

– Не так давно група хасидів не надто стримано поводилася у Косові. Чи не вважаєте ви, що такими вчинками представники цієї общини можуть дискредитувати самі себе і негативно налаштувати проти себе місцеве населення?

– Люди є різні, характери різні. В основному вони як правило американці. А це публіка специфічна – вільні люди. Із п’ятдесяти осіб 5–7 будуть піднімати шум. Може виникнути проблема, як дістатися до могили святого, якщо прохід заблокований. Інша справа, якщо все організовано заздалегідь. Якщо все зроблено належним чином, то і протистоянь жодних не буде. Візьмімо для прикладу Станиславів. У центрі маємо справжню зону. Як це може бути, щоби в районі, де живуть люди, був один в’їзд і він же виїзд? Це злочин, небезпека.

– Для українців доволі дивно бачити, як хасиди, котрі, приїхавши у чужу країну, поводяться як господарі. Вони дозволяють собі багато вольностей, не зважають на усталені звичаї та закони. Про це свідчать повідомлення про їхнє перебування в Умані. Чи висловлювали з цього приводу свої побоювання представники місцевої влади?

– Ніхто не звертався. От тільки була інформація в інтернеті. Та й усе. Це дурня чистої води. Люди прийшли, не мали куди пройти, пошуміли дві-три години і поїхали. Все, більше нічого. Крім балагану, більше нічого. Було більше розмов, ніж реалій.

– Чи не захочуть хасиди святкувати Рош Гашана по всій Україні?

– Ні-ні. Це стосується лише Умані. Хасиди є різних шкіл. Скажімо, до війни у Станиславові базувалося сім хасидських дворів із ребе. Є Вижницький двір, Косівський двір, Надвірнянський двір, Перемишлянський, Стратинський, Отинійський двір. Це зовсім різні школи. У них є свій вчитель, і вони тримаються його вчення. Ті люди, що їдуть в Умань, – це брацлавські хасиди. Вони їдуть на річницю смерті ребе, котрий заповідав це робити. Зрозуміло, що хтось із них може на певний час заїхати куди–небудь в інше місце, аби відвідати рідні місця. Але це зовсім інша система. Якщо є річниця відходу цадика, то вірні тієї школи їдуть на його могилу помолитися. Це не співпадає ні з періодами, ні з датами, котрі стосуються конкретного місця.

– Чи є на Прикарпатті місце поховання такого цадика, до могили якого може бути найбільше паломництво?

– Усе залежить від двору. Наприклад, ребе з Отинії помер на перший день Хануки. Тому це припадає на грудень. Інші їдуть в інший час. Тобто системи як такої немає. Скажімо, паломництво до Коломиї припадає на середину травня. У Косові поховано кілька святих, а тому до кожного приїжджають у різний час.

– Ви мали зустріч із міською владою Тисмениці з приводу визначення місця поховання Якова Копеля Хагеля. Наскільки столиця хутра готова до приїзду таких туристів? Коли ж очікувати масового паломництва у Тисмениці?

– Є багато суто технічних питань, але все йде своїм ходом. За документами ми знаємо, що той святий був скромною людиною. Його жінка похована у Коломиї на старому цвинтарі за ратушею, а він у Тисмениці. Знову ж таки, відвідини його могили не пов’язані з жодною датою. Тому говорити про конкретну дату не можна. За цей рік уже декілька груп паломників у Тисмениці були.

– На сьогодні достатньо інфраструктури для того, аби хасиди могли повноцінно перебувати у нас? Як щодо кошерних закладів?

– Кошерні заклади в області повністю відсутні, крім нашої синагоги. Наш готель також не кошерний. Він тримався у такому стані лише три роки. Зараз найближчий кошерний магазин аж у Києві. Якщо поїхати туди і назад, то вийде не м’ясо, а золото. Кому це вигідно. Зрозуміло, тепер завдяки інтернету можна заздалегідь подбати про вигоди. Але вони, м’яко кажучи, недешево обійдуться. Але туристи влаштовуються, якось крутяться. Ну і слава Богу.

– Чи можна бути певним, що в економічному плані такі паломництва матимуть користь для Прикарпаття?

– Елементарна деталь: туристичний збір – само собою. Крім того, кожен готель, де зупиняються туристи, магазини мають прибуток від туристів. Скільки коштує пачка сигарет? 25 гривень. А скільки вона коштує реально? Може, 3–4 гривні, а то все грабіж. Розумію, 20 відсотків зняти ПДВ. Нічого доброго в курінні немає. Але лейба «Куріння вбиває» коштує гроші. Отак і є. Що би вам не казали, то все про гроші, як завжди. Кожен приїхав, взяв водичку, проїхав на таксі, десь зупинився... Мінімалка на імпортного туриста – до тисячі гривень в день. Це на дрібнячок. Відповідно все лишається тут. На превеликий жаль, у нас якщо заплачено, то не значить, що щось державі дісталося. Це друга справа.

– Уже в самому визначенні хасидизму вказано, що це містичне відгалуження юдаїзму. Наскільки містика переплітається із релігійним світосприйняттям? Чому могила Нахмана із Брацлава така популярна серед хасидів?

– Це нормальна ортодоксальна точка зору. Просто у кожного є свій вчитель. Один вчитель каже: «У мене ґудзик на капелюсі з цього боку». Точніше, він і не каже, а ґудзик у нього і справді з цього боку (показує на праву сторону), а учень дивиться і робить так, як робить вчитель. Пункт перший: вчитель завжди правий. Пункт другий: якщо ні, дивись пункт перший. Пункт третій: якщо незгідний або щось такого, то фист дістанеш (сміється). У всьому є свій порядок, абсолютно. Як ми отримали правила на горі Синай, так і працювало, працює і працювати буде.

А брацлавські хасиди популярні лише тому, що просто їх збирається багатого в одному місці і в один час. Є течії, котрі мають по 50 тисяч осіб, а є і такі, що мають по 200 тисяч. Усі рабини в Україні належать до однієї течії, в Бессарабії так само. Коли ми збираємося у Нью-Йорку, то тільки делегатів приїжджає по дві-три тисячі, не кажучи вже про сім’ї. Нашого брата у Нью-Йорку мільйонів зо три. Тільки синагог там є понад три тисячі. А може і більше, хто там рахував. Наприклад, у Станиславові до війни було 56 синагог.

Грубо кажучи, на тисячу людей було по одному або й по кілька об’єктів. Скажімо, на одній лише Бельведерській було 16 синагог. Вийшов з хати, треба скоренько помолитися, повчитися – і до роботи. Треба заробляти гроші, сім’ю годувати. А як ще? Тут, де тепер яйце стоїть біля ратуші, була синагога чоботарів. Було таке правило: молимося разом, вчимося разом і починаємо працювати в одну і ту ж хвилину. Чому? Щоб, боронь Боже, хтось у когось не забрав заробіток, не перехопив. Такий порядок був, є і буде. Якщо по-нормальному, якщо є суспільство. Якщо цього немає – то гуляй поле.