Чи має детективна історія з рукописом Григорія Хомишина кримінальний аспект?

Наприкінці 2016 року в середовищі науковців і священнослужителів вибухнула справжня інформаційна бомба. Священик УГКЦ з Прикарпаття отець Ігор Пелехатий видав у польському центрі «Українікум» при Люблінському католицькому університеті невідому до цього працю єпископа Станиславівського Григорія Хомишина «Два царства».

Невдовзі презентував книгу у Львові під патронатом архієпископа Римо-католицької церкви в Україні Мечислава Мокшицького, а на книжковому Форумі видавців видання стало сенсацією, йдеться у соцмережі

Двозначність ситуації в тому, що Українській греко-католицькій церкві, і зокрема єпархії, до якої належить отець Ігор Пелехатий, до цього часу нічого не було відомо про такий твір видатного українського релігійного і державницького діяча. Більше того, під час процесу беатифікації Григорія Хомишина, який завершився 2001 року, проводилося ретельне вивчення всього його доробку, і праці «Два царства» в ньому не було.

Радість від виходу невідомого твору Григорія Хомишина затьмарили як сумніви в автентичності твору, так і спосіб його появи. Наступного року виповнюється 60 років від початку процесу беатифікації іншого видатного українського діяча Митрополита Андрея Шептицького, а нововіднайдений твір Хомишина, і надто передмови до видання, містять пряму і приховану критику його діяльності й поглядів. У релігійних колах побоюються, що поява книги негативно позначиться на процесі беатифікації, котрий неодноразово вже був зірваний з вини окремих діячів Римо-католицької церкви. У 50-х та 60-х роках минулого століття – через втручання примаса Польщі архієпископа Станіслава Вишинського, а кілька років тому – через старання того ж таки Мечислава Мокшицького.

Три передмови до книги написали сам отець Ігор Пелехатий, римо-католицький єпископ-емерит Мар’ян Бучек та науковець Люблінського католицького університету, відомий антиукраїнський діяч, Володимир Осадчий. Всі три передмови протиставляють Хомишина і Шептицького, не враховують історичний контекст, містять маніпуляції і перекручування, а Мар’ян Бучек взагалі доходить до відвертої і обурливої брехні, покладаючи на Митрополита провину за Волинську трагедію через, ніби то, підтримку ним українського націоналізму. При тім, будь-якому досліднику відомо, що Шептицький засуджував радикальні настрої, а УГКЦ на Волині в ті роки взагалі не було.

Та ж звідки узявся рукопис? У своєму блозі на Релігійно-інформаційному порталі RISU Ігор Пелехатий пише: «Рукопис починається з 55-ї і закінчується на 508 сторінці. Сторінки від 1-ї до 54-ї не збереглися, згорівши, очевидно, у вогні.

Цей рукопис бл. п. Владиці Софрону Дмитерку ЧСВВ (1917-2008), Єпископу-Ординарію Івано-Франківському, передали Сестри Служебниці, які в 1930-40-х роках прислуговували у єпископській резиденції в Станиславові, були свідками як ув’язнення Владики Хомишина, так і конфіскації органами держбезпеки майна та архіву Єпископа, частину якого, очевидно, як непотріб (зокрема - рукописи) палили у дворі резиденції. Власне, предмет публікації - обпалений рукопис - монахині вихопили з вогню, заховали, а при кінці 1980-х років він потрапив до рук Владики Софрона Дмитерка ЧСВВ. Під кінець життя Єпископ Дмитерко довірив цей документ для дослідження і впорядкування своєму вірному приятелеві о. Доротею-Дмитру Шимчію ЧСВВ (1915-2016 - авт.)».

Отець Ігор Пелехатий додає фотографію отця Доротея Шимчія, на якій той і справді тримає в руках якийсь рукопис.

Виникає більше питань, ніж є відповідей. Чому служителі церкви, в чиєму розпорядженні перебувала така важлива праця, ніяким чином не заявили про її існування під час процесу беатифікації Григорія Хомишина? Чи дійсно, арештовуючи Григорія Хомишина, енкаведисти могли спалити важливий речовий доказ його антирадянської діяльності? Чи дали при тому бути присутніми монахиням, щоб їм безперешкодно витягати заборонені книги з вогню? Як під неушкодженою обкладинкою могли вигоріти перші 54 листа? Чому Ігор Пелехатий, будучи директором видавництва Нова Зоря, не давши жодній особі в Україні ознайомитися з твором, вивіз безцінний рукопис до Польщі?

Ігор Пелехатий пише: «Рукописна книга «Два Царства» Єпископа Хомишина наприкінці червня нинішнього (2016) року депонована в архіві поважного історичного часопису «Nasza Przeszłość» у Кракові, автентизована експертами і будь-хто із зацікавлених дослідників може з нею ознайомитися в присутності депозитарія». Тобто, рукопис в Україну не повернеться?! Чи не здається, що питання це не лише внутрішньоцерковне, але і з розділу кримінальних, коли за кордон вивозиться безцінне надбання нашого народу?

Тривожить також, що несподівана поява книги, яка дискредитує постать Митрополита Шептицького, вкладається в канву більш глобальних процесів, аніж розкольницькі дії отця Ігоря Пелехатого з його тягою більш до римо-католицького, ніж до греко-католицького обряду. Упродовж двох останніх років і в Україні і в Польщі стільки разів викривали Москву на спробах внести розбрат між двома державами, що будь-яку чергову сумнівну подію слід в першу чергу розглядати саме з цього кута зору.

Узяти хоча б нищення пам’ятника полякам в українській Гуті Пеняцькій, яке мало викликати антиукраїнські настрої у Польщі. Польська сторона одразу заявила, що за провокацією стоїть Росія, адже першими про подію поінформували російські ЗМІ, та й відео у YouТube було підписано українською мовою з русизмами – "знищен польський пам'ятник". Радник глави МЗС Польщі, професор Пшемислав Журавський вел Граєвський нагадав, що упродовж 2015-2016 років при знищенні українських пам’ятників у Польщі вандали так само залишали там польські написи з помилками.

Хоч влада обидвох країн воліє про це говорити менше, аби не збурювати суспільний неспокій, та у пресі з’являлися повідомлення про фінансування російськими урядовцями польських партій «Zmiana», OWP, Samooborona. А про те, що зі свого боку в Україні на третій рік війни повно запроданців, ладних за російські гроші торгувати хоч батьківщиною, хоч вірою, годі і казати. Якщо емісари російських спецслужб змогли підібратися до польських політичних діячів, не існує причини, чому б їм не робити спроби використовувати і церкву для просування антиукраїнських ідей на шкоду стосункам між Польщею і Україною.

Події навколо виходу книги очікувано отримав найпильнішу увагу «поважних» російських видань, назва яких говорить за себе, на кшталт «Путін24», «Новості Донєцкой Рєспублікі» та десятків інших, які у найскандальніший спосіб подали новину, приправивши коментарями «пробандерівські політики», «країна-руїна», «хай знищують одне одного», «не пускати українців в Польщу», «нехай самі воюють, нічого їх підтримувати».

Is fecit cui prodest – зробив той, кому вигідно, – цим латинським виразом слід послуговуватися, шукаючи відповіді в історії з виданням Ігорем Пелехатим під патронатом недоброзичливців України видання «Два царства».

Проповідуючи на Літургії 27 червня 2001 року у Львові Папа Іван Павло ІІ проголосив беатифікацію двадцяти восьми Слуг Божих Української Греко-Католицької Церкви, серед них єпископа Григорія Хомишина, та сказав: «Як при цьому не згадати далекоглядну і грунтовну пастирську діяльність слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Справа беатифікації його ведеться, і сподіваємось одного дня побачити його у славі Святих».

Сказав понтифік і таке: «Протягом останніх сторіч нагромадилось забагато стереотипів, взаємних образ та нетерпимості. Єдиний спосіб до того, щоб змінити цей знак, це забути минуле, просити і пропонувати прощення одні одних за нанесені і отримані образи, безмежно довіряти діянню Святого Духа. Ці мученики вчать нас вірності, заповіді любові до Бога, близьких».