Чия карта – козир або Боротьба за владу на Прикарпатті по-новому

З минулого тижня в інтернет-просторі Прикарпаття «гуглиться» новина, яка ще тиждень перед інформаційним впорскуванням циркулювала в середовищі «добре поінформованих джерел»: четверо депутатів Верховної Ради України звернулися до Петра Порошенка з проханням звільнити чинного голову Івано-Франківської ОДА Олега Гончарука.

Цим подіям передувало «новорічне послання» нардепа від Калущини Ігоря Насалика, який публічно анонсував депутатський похід до Президента депутатів від Прикарпаття. 

Чим же так не вгодив народним обранцям Олег Гончарук, який на посаді ще не повних півроку, а його «знімають» вже вдруге? Що за камікадзе можуть претендувати на крісло, яке в нинішніх умовах державної розбалансованості викликає радше співчуття, ніж заздрість? Чи не є інтрига довкола очільника прикарпатського «білого дому» свідченням того, що в Україні повторюються тенденції післяпомаранчевого періоду, а саме розходження і протистояння Президента Порошенка (тоді Ющенка) і Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка (тоді Юлії Тимошенко)? Яку роль в нинішньому кадровому рішенні зіграють олігархи – з одного боку, приватівський тандем Ігор Коломойський-Ігор Палиця, з другого – Олег Бахматюк?  

На лінії фронту…  без змін
Перша хвиля інформприводу для відставки Олега Гончарука прокотилася після парламентських виборів восени минулого року. Партія-переможець виборів-2014  «Народний фронт», яка по державі набрала найбільшу кількість голосів в Івано-Франківській області, виставила на переговорний стіл коаліціади вимогу – голову ОДА, мовляв, посаду очільника області повинен отримати їхній ставленик. Така ж вимога прозвучала й по інших областях, де «фронтовики» здобули виборне золото. Втім, як прочитується з картярської гри найвищих посадовців, то був звичайний блеф Арсенія Петровича перед Петром Олексійовичем, аби вибити з рук гаранта важливіші кадрові козирі – в уряді, міністерствах, парламентських комітетах…
Безпосередньо брати на себе відповідальність за область «фронтовій» еліті Прикарпаття «якось не конче». Лідер обласної організації «Народного фронту» Володимир Шкварилюк, звісно, б міг… Особливості «білого дому» йому добре відомі, адже трудився заступником голови ОДА в командах двох «помаранчевих» губернаторів – спершу Романа Ткача, відтак Миколи Палійчука. Але зараз – навіщо?! Володимир Васильович добре чується у парламенті, де працює секретарем (стратегічного у розподілі державного пирога) Бюджетного комітету ВРУ.

Ще одним важковаговиком, що міг би потягти обласного воза, є кум Володимира Шкварилюка – Ігор Прокопів. Але Ігорю Богдановичу цього точно не потрібно. Принаймні  зараз. Адже також дбає з київських пагорбів, аби «все не вилетіло в трубу», очолюючи «Укртрансгаз».

З «фронтового» середовища можна було б виставити і когось з інших, якщо не кумів, то хоча б побратимів, однак в чому сенс подібної заміни? Тим більше, що таким своїм є і чинний голова ІФОДА Олег Гончарук. Перш ніж «заБЛОКуватися» з Президентом Порошенком Олег Романович трудився депутатом Івано-Франківської міської ради у фронтовій фракції «За зміни», яку досі очолює Ігор Прокопів.

Сьогодні схоже на те, що ні політично, ні особистісно «Народний фронт» ситуацію щодо зміни голови ОДА не нагнітає. Але це не означає, що не впливає на формування губернаторської вертикалі. Зауважимо: ні заступники голови ОДА, ні ряд голів районних державних адміністрацій (за винятком шести, призначених лише минулої суботи, 24 січня) досі офіційно не погоджені.

Якщо в Адміністрації Президента деякі погодження вже є, то в Кабінеті Міністрів – ні. Відповідно Президент не може видати указ. Тривала робота заступників голови ОДА з приставкою «виконуючих обов’язки» є прямим свідченням протистояння між найвищими гілками влади. І, як видається, не лише по лінії президент-прем’єр, а й значно глибше – по лінії коаліції, яка вже тріщить по швах (зшита не без участі олігархату) навіть у середовищі Блоку Петра Порошенка.

Щодо розходження у БПП маємо красномовний приклад власне зустрічі чотирьох нардепів з Президентом, де обговорювалося питання доцільності-недоцільності перебування на займаній посаді Олега Гончарука. Це були депутати не якого іншого, а  президентського Блоку: Ігор Насалик, Юрій Соловей, Олександр Шевченко та Михайло Довбенко. Ані  представників «Народного фронту», ані позафракційного і всюдисущого Юрія Дерев’янка на зустрічі не було. То що – на президентського ставленика замахнулися президентські  нардепи?

В нинішній ситуації прослідковується кілька складових, що узагальнено мають відблиск такого собі кривого дзеркала, коли президентський ставленик – не зовсім президентський, а президентські нардепи – не зовсім президентські… Плюс – вогонь, з яким вирішив погратися безпосередньо Олег Гончарук. Та все за порядком. 

Приватні розходження
Призначений у вересні минулого року «порошенківець» Олег Гончарук замінив на посаді голови ОДА «батьківщинівця» Андрія Троценка, який першим сповна відчув на собі усі особливості післяреволюційного періоду. І Андрія Троценка, і Олега Гончарука через  їхніх батьків, які працюють в системі бізнес-групи «Приват», відразу пов’язали з куратором приватівських (нафтових) інтересів на Прикарпатті Ігорем Палицею, а відповідно з Ігорем Коломойським. Мовляв, обидва ставленики одного олігарха, хоч і представники різних політичних сил.

В інтерв’ю «Західному кур’єру» через кілька днів після складання повноважень Андрій Троценко відкрив деякі особливості своєї  відставки. «Оскільки я ставленик «Батьківщини», мене не розглядали як людину, яка може продовжити перебування на цій посаді, відповідно відчувалося відсторонення від потреб нашої області. На ті месиджі, які я старався «протягнути» чи через Кабмін, чи через Адміністрацію Президента, не відповідали. Я бачив, що мене не чують, або не хочуть чути. Нове призначення, дуже сподіваюся, зламає цю тенденцію».

В цьому ж інтерв’ю Андрій Троценко прокоментував причини того, чому вони з Олександром Шевченком «по-різному почали дивитися на деякі речі».

«Олександр Шевченко звернувся до нас, що він має цікаву нову технологію і було б доцільно, якби її застосувати у ремонті Набережної… Тендер альтернативна технологія програла. Як державний службовець я не мав права впливати на результати тендера. Виграв той, хто запропонував меншу ціну».

Отже, не важко припустити, що за відставку Андрія Троценка (поруч з політичною доцільністю зачистки людей «Батьківщини» напередодні парламентських виборів-2014)  міг замовити словечко і Олександр Шевченко. З новим головою ОДА Олегом Гончаруком співпраця щодо Набережної вдалася. Спільні прес-конференції, оглядини вулиці… Фірма Олександра Леонідовича пішла у підрядники до переможця тендера і відремонтована Набережна стала дорогою Олександра Шевченка в народні депутати. Варто відзначити, коли Олександр Шевченко під час виборів наголошував, що робить вулицю за власні кошти – він говорив правду. Бюджет з його фірмою до цих пір ще не повністю розрахувався. Чи могло це стати причиною, що Олег Гончарук, як і попередній голова ОДА, потрапив у немилість до впливового Олександра Шевченка? Могло. Але не настільки, щоб клопотати про відставку. Тим більше, що тепер політична доцільність є іншою. Гончарука, як дотичного до «Привату» (нехай і через батька), потрібно зберегти. Адже в політично-економічній боротьбі, що загострюється по лінії Порошенко-Яценюк-Коломойський, Івано-Франківську область в кадровому питанні можна і втратити. Отже, в нинішніх реаліях Олександра Шевченка варто зараховувати швидше до союзників Олега Гончарука. Проте можливий і форс-мажор, якщо, наприклад, Олег Гончарук у своїй діяльності вирішив звільнитися від приватівської опіки і в прийнятті рішень став керуватися виключно директивами Президента. Варто зауважити, в команді голови –  людей «Привату», м’яко кажучи, не густо… А в найближчому колі – зовсім нема. 

Три кити
В своїй політичній реальності Олег Гончарук спирається і на іншого кита владної вертикалі. На керівника Державного управління справами Сергія Березенка, що є племінником Анатолія Матвієнка (народного депутата, заступника голови фракції БПП).
Зі сходженням на пост президента Петра Порошенка Анатолій Сергійович закріплений за нашою областю як такий собі наглядач. Він керував обласним виборчим штабом Порошенка ще під час президентської виборчої кампанії. Правою рукою Анатолія Матвієнка є його давній товариш Михайло Довбенко. Кажуть, першим випробуванням для новопредставленого голови було завдання: перемога Довбенка на мажоритарному окрузі з центром в Тисмениці. Тяжко, зі скрипом всієї адміністративної машини, з невеликим відривом Михайло Довбенко таки переміг. Іспит складено… То що ж спонукало Михайла Добвенка увійти до четвірки, що клопотала перед Президентом? І про що міг клопотати безпосередньо друг президентського друга Анатолія Матвієнка? Невже і справді про відставку?.. Не логічно. Адже, що подумає Президент… Ще кілька місяців тому Гончарука рекомендували, а тепер кажуть звільняти… А де розділена відповідальність? Тому висновок: Анатолій Матвієнко і Михайло Довбенко знову ж таки радше союзники, ніж опоненти чинного голови ІФОДА.

Загалом, посаді Олег Романович мав би завдячувати тріумвірату, що дуже вдало зійшовся «в потрібному місці в потрібний час»: з одного боку – Ігорю Палиці-Олександру Шевченку (бізнес-партнерам олігарха Ігоря Коломойського), з другого – Анатолію Матвієнку-Сергію  Березенку, з третього – Володимиру Шкварилюку-Ігорю Прокопіву, які тоді також дали позитивний відгук прем’єру Арсенію Яценюку для погодження кандидатури.

А ось тут, здається, і є причина головного болю Олега Гончарука. Будучи зобов’язаним  тріумвірату, він по руках і ногах зв’язаний у своїх діях. В тому числі – рішення щодо формування команди доводиться узгоджувати-переузгоджувати у різних «інстанціях» (причому кожна вважає себе останньою). А коли ж за таких умов працювати?
Хто є хто в команді чинного голови ОДА – читайте «Західний кур’єр» за 11 грудня 2014 року, стаття «Вертикаль Гончарука». 

Помилка пРЕЗИДЕНТА
Очевидно, намагаючись якось вирулити ситуацію щодо формування своєї команди, Олег Гончарук запровадив «перші в Україні громадські слухання щодо призначення голів РДА». Однак в підсумку таке ноу-хау обернулося проти нього. Всім не вгодиш, кожне політсередовище в районах має свого кандидата і переконане, що очолювати район повинен тільки їхній достойник. Висновок: якщо голови РДА, як і голова ОДА, призначаються указом Президента, вигадувати велосипед не варто. Зміниться закон – буде інша історія. В підсумку: з тих, хто пройшов обговорення громадою, отримав її благословення і був поданий Олегом Гончаруком на затвердження Президенту і Кабінету Міністрів, виявився лише «фронтовик» Ярослав Паранюк, затверджений на посаді голови Богородчанської РДА минулої суботи. Всі інші претенденти на голови районних адміністрацій схвалення громади не отримали. Тож потрібно було приймати вольове рішення і повертатися в рамки закону. І Олег Гончарук це зробив. Всупереч своєму ж ноу-хау подав на затвердження тих, кого вважав за потрібне. Таким чином керівниками районних адміністрацій також стали: у Тисменицькому районі – Іван Семанюк, у Коломийському – Любомир Глушков, у Долинському – Юрій Мазур, у Городенківському – Василь Буджак, у Галицькому – Ярослав Бартків.

На призначення своїх голів очікують ще Снятинський, Верховинський, Косівський, Надвірнянський,  Калуський, Рогатинський,  Рожнятівський та Тлумацький райони. А це доволі цікаво.

Бачимо, що, окрім Богородчанського, Долинського та Коломийського районів,  призначення пройшли в районах, що входять до мажоритарного округу Михайла Довбенка. Тоді як у Надвірнянському (де очевидні інтереси ГК «Буковель») та районах, що входять до мажоритарного округу Юрія Солов’я та екс-мера Калуша Ігоря Насалика,  наразі призначень немає. 

Фактор Калуша
Пам’ятаємо, власне Ігор Насалик напередодні Нового року різко розкритикував політику голови ОДА. Він же анонсував: «більшість депутатів Верховної Ради від Івано-Франківської області (за винятком Довбенка) звернуться до Президента про відставку голови ОДА пана Гончарука. Ці вистави-постановки громадських слухань щодо голів РДА – плювок в лице громадам».

Безперечно, в Ігоря Насалика – свої розклади на РДА, що входять до його мажоритарного округу. Ще будучи міським головою Калуша, Ігор Степанович виношував ідею об’єднання в одну адміністративну одиницю кількох районів. Вперше про це він заговорив у 2011 році. Загалом, адмінреформа, яку (планувалося) Калуш проведе першим в Україні, в ідеалі зводилася до того, щоб об’єднати Калуш і Калуський район із Рогатинським, Долинським, Рожнятівським районами та Болеховом Івано-Франківської області, а також – Жидачівським районом Львівської області. «Але це – кінцева ідея, – зізнавався Ігор Насалик. – Наскільки швидко її можна втілити – сказати важко. Загалом, це тривалий процес. Адже потрібно чимало відповідних рішень Верховної Ради, навіть – зміни до Конституції».

Зрозуміло, в контексті майбутньої децентралізації і наступних місцевих виборів з подальшим створенням виконавчих органів влади – віддавати свою вотчину (як, певне,  вважає Ігор Степанович) в руки невідомо кому – не годиться. Більше того, схоже на те, що Ігор Насалик знає щось таке, про що інші лише здогадуються. Політик з широким спектром політичного спілкування (достатньо згадати сусідів Ігоря Насалика у Конча-Заспі, де він проживає, а це Сергій Льовочкін, Костянтин Жеваго, Сергій Медведчук (брат Віктора) добре стоїть за будь-якої влади. Про адмінреформу в країні говорять давно, в тому числі про федералізацію. Тоді коли для більшості, що нас очікує попереду, є загадкою, Ігор Степанович, ймовірно, іде крок попереду…

Юрій Соловей… Молодий, але вже досвідчений політик, який виграв щасливий квиток (тобто мандат) на мажоритарному окрузі з центром в Снятині, у своїй діяльності спирається на мера Києва Віталія Кличка. На місці ж намагається приймати самостійні рішення, не забуваючи уміло маневрувати між інтересами різних груп впливу, в тому числі впливу Ігоря Насалика (який, здається, не проти приписати Юрія Ігоровича у свою орбіту). Звідси, швидше за все, й начебто намір проштовхнути Юрія Солов’я на посаду голови ІФОДА. Втім, він відмовився… 

Потенційні камікадзе
Відмова від посади голови ОДА Юрія Солов’я є доволі симптоматичною. Юрій Ігорович, який ще недавно претендував на керівника Пенсійного фонду України, до посади голови ОДА готовий давно. Але навіщо вона йому зараз? Хіба що, аби спалитися. Він це чудово розуміє, тому і висновок…

Загалом зі згаданої четвірки народних королів (пардон, депутатів) з числа претендентів наразі можна виключити всіх. У кожного свої мотиви. Михайло Довбенко не пройде люстрацію, оскільки колись був видним комсомольським діячем, Олександр Шевченко, як і Юрій Соловей, – не самогубець. А ось Ігор Насалик… Екс-міський голова Калуша, який є вічним опонентом до всіх голів ОДА, починаючи від Михайла Вишиванюка першої каденції, точно би взявся, але… Сильна фігура. Для багатьох не бажаний у кріслі голови ОДА, адже здатний перекраяти бізнес-карту області вздовж і впоперек. Свого часу мав конфлікти і з «Приватом» Ігоря Коломойського і «деякі непорозуміння» з олігархом Олегом Бахматюком. Тож наразі краще походити у статусі претендента (теж непогані дивіденди, адже на потенційного дивляться з належною не лише пересторогою, а й повагою), а там – поживемо-побачимо…

Нинішніх камікадзе варто шукати серед тих, хто наразі перебуває на політичній біржі праці. Тут першими в черзі бачимо «помаранчевих» екс-голів ОДА – Романа Ткача і Миколу Палійчука. У своєму поверненні у найвище, проте не найм’якше, крісло області –вони не втрачають нічого. А ось здобути можуть. Те, що повернутися є цілком реально,  приклад показав багаторічний голова ОДА Михайло Вишиванюк, на плечах якого дві каденції, пише Західний кур'єр. 

Станом на сьогодні найвищі шанси увійти двічі в одну і ту ж річку – у Романа Ткача (балотувався до парламенту за списком БПП під непрохідним №88). В Миколи Палійчука, якого давно приписали до орбіти «Привату», наразі шанси менші. Якщо протистояння між Петром Порошенком і Ігорем Коломойським далі загострюватиметься – Роман Володимирович прекрасний подразник для «приватівців». Після Помаранчевої революції Роман Ткач добряче попив крові і тому ж Ігорю Палиці, і тому ж Олександру Шевченку. Та й не тільки їм. Але, якщо, наприклад, з Олегом Бахматюком після  «перетягування канату» в нього склалися доволі плідні стосунки, то «Приват» зробить все, аби Роман Ткач не реабілітувався на посаді. Власне, сьогодні у Романа Володимировича великі надії саме на аграрного туза Олега Бахматюка. З часу Помаранчевої революції Олег Романович (той, що Бахматюк) набрав неабиякої ваги. Він вхожий у різні кабінети влади: і до Порошенка, і до Яценюка. Плюс Романа Ткача – чудові стосунки з лідером президентської партії Юрієм Луценком. Та й Анатолій Матвієнко – не чужий… 

То чи знімуть?
Звісно, в нинішній розхристаній Україні можливо все. Але тепер така відставка свідчила би не про неефективність Олега Гончарука (помиляється кожен, головне вчасно виправляти помилки), а про загострену хворобу всієї владної вертикалі в державі. Від людини, якій ще навіть не дали сформувати команду, не можна вимагати результату. Відправивши Гончарука у відставку за менше ніж півроку з часу призначення, означало б, що подібна доля вготована і його наступнику.

За останніми кадровими рішеннями голови ОДА бачимо, що він намагається врахувати різні інтереси. Так, за інформацією сайту Бліц-інфо, Олег Гончарук визначився з прізвищами на посади директорів кількох профільних департаментів. Ріафет Гасимов (член «фронтової» фракції «За зміни») керуватиме департаментом екології та природних ресурсів. Його попередник на посаді Віктор Клід очолить Державну екологічну інспекцію в Івано-Франківській області. Дмитро Романюк, який раніше очолював ДПІ в м.Івано-Франківську, займе посаду директора департаменту економіки. Віталій Яворський стане заступником департаменту соціальної політики. Віктора Кімаковича буде призначено директором департаменту освіти і науки. Кілька років тому був заступником  міського голови Івано-Франківська з гуманітарних питань, директор Фундації імені короля Юрія, що функціонує за сприяння голови правління ПАТ «Івано-Франківськцемент» Миколи Круця. Марія Савка очолить департамент агропромислового розвитку. Раніше вона працювала у структурах агрохолдингу «Авангард» Олега Бахматюка.

…Олег Гончарук залишиться! До наступних приводів і без приводів… Такі сьогодні козирі,  такі сьогодні шістки… Такі у державі реалії…