«Діброва» за Польщі. Невідомі факти про військову в’язницю часів Речі Посполитої

Європейські історики користуються терміном «dark ages», тобто «темні століття». Так вони називають бідну джерелами епоху раннього Середньовіччя. Для станиславівської тюрми «Діброва» тими часами є період Другої Речі Посполитої.

Донедавна дослідники знали лише те, що за Польщі там розташовувалась військова в’язниця. Однак нещодавно з’явились нові факти, які трохи розсіяли темряву, пише Репортер

Усі на боротьбу з Будьонним!

Якось франківський колекціонер Володимир Шулепін купив на інтернет-аукціоні три фото з підписом: «Станиславів. Навчальний табір 6-ої армії. 1920р». Однак він не міг зрозуміти, де робилася зйомка, і чи то взагалі наше місто.

Рідну частину на Чорновола, 119а я впізнав одразу, бо прослужив там 15 років. І про в’язницю дещо знав, а ось про навчальний табір чув уперше.

1920 рік для Польщі був непростим. Її армія воювала з більшовиками, спочатку навіть взяла Київ, а потім відкотилась аж до Варшави. Ці фото зроблені влітку, коли 6 армією командував генерал Вацлав Івашкевич-Рудошанський. Він мав задачу обороняти Львів від кіннотників Будьонного. У Станиславові тоді було більш-менш спокійно. Тому там і розмістили навчальний табір, де новобранців учили стріляти, рити окопи, надавати першу медичну допомогу.

На початку вересня 6 армія перейшла у контрнаступ і відбила у більшовиків Тернопіль. Фронт відсунувся на схід, а незабаром сторони уклали мир. 1 червня 1921 року 6 армію розформували, разом із нею припинив існування й навчальний табір. «Діброва» знову стала тюрмою, лиш тепер там тримали не цивільних, а військових злочинців.

Бізнеси підполковника Бєляковського

У грудні 1922 року Станиславів опинився у центрі грандіозного скандалу – застрелився хорунжий Жак, який служив у військовій в’язниці. Після рокового пострілу він прожив ще кілька хвилин і винним у своїй смерті назвав директора тюрми підполковника Бєляковського. Історія набула розголосу й журналісти накопали про цього добродія багато цікавого.

Газети повідомляли, що Бєляковський — то колишній царський жандарм, який за більшовиків керував в’язницею для політичних злочинців у Харкові. Польську армію він зневажав і у приватних бесідах неодноразово наголошував, що там служить одна «сволочь».

Військову в’язницю директор розглядав як свою вотчину і прибутковий бізнес. Солдатів-арештантів «здавав у оренду» на різні роботи підприємцям Станиславова. Ув’язнені офіцери мешкали, як на курорті, та могли без проблем виїхати за межі міста для вирішення своїх особистих питань. І це при тому, що в «Діброві» сиділи не дрібні хулігани, а військовики, які скоїли важки злочини.

Не чурався директор і фінансових махінацій. При тюрмі існувала столярна майстерня, де в’язні виготовляли меблі на продаж. За законом, 10% зароблених коштів мали йти на премію профосам (наглядачам). Але ніхто з охоронців тих грошей не бачив. Точніше майже ніхто. Лише урядник Верберг — права рука підполковника Бєляковського — отримав 48 000 марок, невідомо за яки заслуги.

Умови проживання в’язнів були жахливими. Якщо у коридорах ще підтримувався якийсь порядок, то у камерах панували бруд і антисанітарія. Арештантів регулярно «забували» помити та видати свіжу білизну. Багато з них хворіло, але лікаря у камери не пускали, аби той не підняв галасу щодо нелюдських умов. Журналісти дякували Богу, що у в’язниці не спалахнув тиф, який би швидко перетворив її на братську могилу.

Дехто з офіцерів охорони намагався протидіяти деспотичному директору. Однак Бєляковський рішуче розправлявся з норовливими опонентами, їх швидко переводили у далекі гарнізони, де «дідько каже — на добраніч». У справі одіозного підполковника навіть скликали збори офіцерів станиславівського гарнізону, на яких постановили клопотати перед міністерством щодо його усунення з посади. У відповідь Бєляковський відправив до Варшави пару вагонів меблів і справу зам’яли.

Рокові яйця

Втім усе має свій кінець. Хорунжий Жак, бойовий офіцер з кришталевою репутацією, звинуватив начальника у тому, що той привласнив з провіантського складу 120 яєць і 3 кг масла. Після різкої розмови Жак вийшов з кабінету Бєляковського та застрелився під його дверима.

На похороні хорунжого стався ще один конфуз. Майор Генштабу Тарчинський публічно відмовився подати руку Бєляковському. В офіцерських колах це було рівнозначно ляпасу.

Справою скандального підполковника зацікавились навіть варшавські газети. Так, часопис «Мисль нєподлєгла» за 27 січня 1923 року повідомив інформацію від Міністерства військових справ. За їхніми даними, перед призначенням до Станиславова Бєляковський, в якості ротмістра польової жандармерії, воював на польсько-литовському фронті у складі групи генерала Желіговського. Царським жандармом він ніколи не був і більшовицькою тюрмою у Харкові не керував. Щоправда, з 1 квітня 1917-го по 1 січня 1918 року очолював… жіночу в’язницю у Петрограді.

На це газетярі закидали, що уряд Керенського повалили ще восени і саме за каденції Бєляковського Петроград захлеснув червоний терор.

Однак і без чекістського минулого на підполковника назбиралось достатньо компромату. Його справою зайнялась спеціальна слідча комісія й цього разу меблями відкупитись навряд чи вдалося…

А потім тюрму взагалі закрили.

Казарми Траугутта

Франківський старожил Володимир Баран згадує, що перед Другою світовою у «Діброві» стояла якась військова частина.

«Можливо то були улани, — каже він, — але точно не пригадую».

На плані Станиславова 1934 року комплекс в’язничних споруд позначений як «казарми Траугутта, 48 піхотного полку». Будь-яка енциклопедія повідомить, що Ромуальд Траугутт це генерал, активний учасник польського повстання проти царату в 1863 році. Був заарештований російськими жандармами і повішений у Варшавській цитаделі. До нашого міста жодного стосунку не мав, але казарми нарекли його ім’ям, оскільки Траугутт вважався національним героєм Польщі.

Дивно, але 48 піхотний полк уже мав у Станиславові величезні казарми навпроти теперішньої Білої хати. Комплекс будівель «Діброви» був іще більшим і там можна розмістити не те що полк — цілу дивізію. Може, то помилка картографів? До того ж, на пізнішій німецькій мапі 1941 року «Діброва» знов підписана як військова тюрма.

Ні, польська карта не бреше! У журналі «Жовнір польський» за 1931 рік є цікава ілюстрація — на внутрішньому подвір’ї «Діброви» проходить якесь шикування. Напис внизу повідомляє, що то «польова меса на дитинці казарм з нагоди полкового свята 48 полку стрільців кресових».

Коли почалася Друга світова війна, німці кілька разів бомбили Станиславів, зокрема військовий аеродром. Поляки встановили на даху казарми спарені крупнокаліберні кулемети та зустрічали ворожі літаки щільним вогнем. Однак місто захопили не фашисти, а комуністи, які в історію «Діброви» вписали свою сторінку.