Доброволець з Прикарпаття: Україна — це наша земля, відступати нема куди


6 Вересня 2015, 17:25
Вже понад півроку добровлянин Василь Яцишинець воює на Сході. Хлопець добровільно пішов воювати, підписавши 17 лютого контракт. Зараз приїхав до рідного села у відпустку.

Як йому служиться, про що мріється, Василь розповів “Вістям Калущини”.

Василеві тільки 22. З вигляду — звичайний хлопець, але в голосі — надзвичайна впевненість, а в погляді — мужність. Про перебування у зоні АТО розповідає без перебільшень чи прикрас: сухо, по-чоловічому. Тим не менше, до кінця спілкування з’являється переконання, що все в нас буде добре, доки є такі чоловіки. 

— Почалося все ще з Майдану. Їздив у грудні, потім у січні, — пригадує кулеметник 24 бригади механізованої піхоти Василь Яцишинець. — Був там не надто довго, бо, самі розумієте, робота. З болем спостерігав за кривавими подіями на Майдані, потім — в зоні АТО. Не міг спокійно дивитися на те, що там відбувається, розумів, що маю бути там. Єдине — не знав, як сказати матері про те, що хочу взяти участь в військових діях. Я в матері — єдиний син, тож вона ніяк не хотіла миритися з моїм вчинком. Але сталося так, що в один момент в село принесли багато повісток, а не пішов жоден чоловік. А захищати  матерів, жінок, дітей хтось має. Тому якраз у день свого народження, 27 січня, пішов у військкомат, а вже 17 лютого підписав контракт. 25 лютого їхали в Лисичанськ. А на початку березня виїхали на позицію. 

— Василю, пригадай найважчий день за увесь час від початку служби.

— Напевно, як і в кожного — перший день під обстрілами і перший раз, коли побачив пораненого побратима, котрому ще й довелося надавати першу медичну допомогу. Пам’ятаю, коли почалися обстріли, ліг на землю і, здається, навіть не дихав. Лейтенант заспокоїв, розказав, як поводитися. 

— Найактивніші бойові дії, які Тобі довелося пережити, були у Кримському?

— Так, три тижні обстріли велися день у день з САУ і мінометів. Увесь час треба було бути насторожі, бо від цього залежало життя. Краще зайвий раз впасти на землю, аніж через безпечність дорого поплатитися. 

— Тобто там, на війні, життя кожного — у його ж руках. Чи все ж віриш у долю, щасливий випадок?

— Все залежить від багатьох факторів. В першу чергу, треба бути обережним, уважним. Звісно, не вживати алкоголь, бо спиртне вбиває інстинкт самозбереження, тому багато смертей — якраз через це. Ще одне спостереження — в молодих, принаймні тих, з якими мені довелося служити, більше бажання вижити. Старші більш безпечніше ставляться до багатьох речей. Третє — чимало залежить від того, хто поруч з тобою, від побратимів. Ну, і доля — від неї не втекти. 

— Твій мотив перебування на війні? 

— Це дуже важке для мене запитання. Всі мені його ставлять, наче змовилися. Більше того, багато родичів і друзів не розуміють мене, а деякі й узагалі засуджують мій вчинок. Кажуть, мовляв, не збираються ризикувати життям за депутатів, за владу. І це говорять ті “патріоти”, котрі у найменше свято одягають вишиванку і б’ють себе в груди, доказуючи, як люблять свою землю. Вважаю, треба не говорити, а проявляти свою любов до батьківщини вчинками! Це моя думка. В інакшому разі нині відберуть Луганськ, Донецьк, а завтра і Калуш. Україна — наша земля, відступати нам нема куди! Україна має бути вільною і багатою країною, незалежною ні від кого. Бо для цього у нас є всі ресурси. 

— Так, але зараз воїни, котрі перебувають там більше року, не можуть повернутися додому з тієї причини, що їх нема кому замінити.  Цікаво почути Твоє бачення ситуації.

— Кожен має свої якісь причини на той чи інший вчинок. Єдине, скажу чесно, дратують 40-50-річні чоловіки, котрі сидять тут і п’ють, а там, на Сході, за них воюють 18-річні пацани, які ще вчора ходили до школи. Хіба це правильно? Хіба це не вони довели країну до того стану, в якому маємо нині. Хіба не вони її нам передали такою? І ще одне, думаю, все ж в нинішній час варто утриматися від гучних святкувань, зокрема державних свят. Краще витрачені кошти перерахувати на лікування поранених бійців.

— Під час відпустки спілкуєшся з хлопцями, котрі залишилися там? 

— Звичайно. Телефоную до них, дізнаюся про ситуацію, що склалася, оскільки за телевізійним новинами не стежу. Не вірю тим новинам. Були такі ситуації, що слухали новини про ситуацію, яку бачили на власні очі у зоні АТО. І лише близько 15 відсотків було правдою. 

— Незабаром — знову на Схід?

— Так, відпустка завершиться, поїду. Я підписав контракт до завершення АТО. 

— Розірвати контракт не можна? 

— Можна, але я цього не буду робити. Треба йти обраним шляхом до кінця.