Дивні інтереси народних депутатів України

Старт нового політичного сезону ознаменувався відчутним пожвавленням активності парламентарів. Зокрема, цьому посприяв євроінтеграційний "пресинг" із боку президента, який прямим текстом віддав команду депутатам підготувати надійний ґрунт для саміту у Вільнюсі.

Тим не менше, Верховна Рада залишається кривим дзеркалом українського суспільства, де реальні проблеми викривлюються та зменшуються, а дрібні амбіції стають "монстрами" політичного простору.

Традиційно больовими точками парламентських сил – зокрема, опозиційних – залишається домінування персональних амбіцій та орієнтації на короткострокові вигоди над реалізацію політичних програм.

Парламентські конфлікти відбуваються на фоні дедалі більшого падіння довіри українців до владних інститутів та до ВР зокрема. За липневими даними компанії TNS Україна, індекс довіри до влади (у межах -2...+2) за період з вересня 2012-го по липень 2013 року максимально впав у Верховної Ради – з мінус 1,12 до мінус 1,33.

У той же час, інтереси пересічних громадян залишаються за дужками текстів законотворців.

Більше того, нова політична орієнтація Віктора Януковича додає нового присмаку пріснуватому парламентському бульйону.

Якщо раніше "євроінтеграція" була мантрою для помаранчевих та постпомаранчевих сил, то з поворотом президента в бік Брюсселя це слово стає важливим і для регіоналів. НаЯлтинському саміті Янукович вкотре транслював свої європейські мрії – проте, уникаючи проблем вирішення питання Тимошенко.

Варто відзначити, що теза євроінтеграції могла б подолати системну недовіру між владою та опозицією. Натомість, вона вже породила заворушення в стані ПР, де знайшлося чимало опонентів повороту на захід.

Віктору Януковичу навіть довелося організовувати окреме зібрання регіоналів, на якому він переконував нардепів у перевагах союзу із Брюсселем і ймовірно дав зрозуміти про можливі фінансові проблеми для бізнесу нардепів, які стануть противниками позиції президента.

Водночас, парламентарі фактично забули про ті тези, з якими ще рік тому змагалися за серця й, можливо, розум виборців.

Зіронізуємо, що в гаслі "Від стабільності до добробуту" ПР не лише не досягла другого, але й поставила під сумнів перше.

Приміром, в останньому рейтингу глобальної конкурентоспроможності за версію Світового економічного форуму Україна втратила 11 позицій, відкотившись до результатів 2011 року. На прес-конференціях та в публічних виступах регіонали наголошують на "відчутних" показниках зростання середньої зарплатні та ВВП. Тим не менш, провладні політики часто маніпулюють даними, озвучуючи номінальні показники, а не реальні, які є значно менш оптимістичними.

Водночас депутати-регіонали подають законопроекти, які покликані поповнити держбюджет за рахунок нових стягнень із бізнесу чи пересічних українців.

Опозиція, що на початку скликання зосередилася на "державницьких позиціях" – зокрема, персональне голосування, механізм відкликання депутатів, скасування їх недоторканності, ліквідація Конституційного суду – вочевидь нездатна реалізувати ці ідеї через брак голосів.

Разом із тим, сфокусувавшись на подібних серйозних перетвореннях, члени "Батьківщини" не шукають компромісу з партією влади. Крім того, чітку альтернативу конституційних перетворень БЮТ так і не запропонував – як правило, лише демонтаж тих механізмів, що, на їхню думку, загрожують українській демократії.

Як і в представників інших фракцій, в УДАРівців фактично відсутні законопроекти, які б прямо транслювали їх програмові тези. Відчутна частка документів стосується незначних правок існуючих норм та точкових бюджетних коригувань.

Варто відзначити, однак, ідею законодавчого закріплення можливості "перехресного" вступу на магістратуру в циклі вищої освіти. Це тема, що стала предметом конфлікту Міносвіти й науки з Києво-Могилянською академією – питання можливості вступу на магістратуру на спеціальність, відмінну від отриманої на бакалавраті. Крім того, УДАР також запропонувавпроект закону про всеукраїнській референдум, висунувши ідею обов'язковості його результатів.

Свободівці, окрім екзотичної для стін парламенту фізичної активності, виявили особливу активність стосовно соціальної сфери.

Серед інших ініціатив вони запропонували замінити закон про нацменшини – на закон про національні меншини та право на ідентичність. Крім того, представники фракції активно опікувалися питанням заборони реклами алкоголю та тютюну. Разом із колегами із ПР, КПУ та УДАРу, свободівці запропонували офіційно визнавати ступені вищих духовних навчальних закладів.

Більше того, на фоні посилення економічних проблем та карколомної податкової політики влади, ВО "Свобода" вкотре порушила питання переосмислення радянської історії та Другої Світової війни. Зокрема, проблема правового статусу та соціального захисту бійців ОУН-УПА міститься в законопроекті під обтічною назвою "Про статус та гарантії соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті". Окремий документ свободівці присвятили жертвам політичних репресій в Україні.

У традиційних союзників великого капіталу, комуністів, наразі назріває із владою ідеологічний конфлікт – після повороту Віктора Януковича в бік Брюсселю Петро Симоненко посилив лобістські зусилля стосовно вступу до Митного союзу.

Так, на початку вересня, разом із підконтрольною "куму Путіна" Вікторові Медведчуку ГО "Український вибір", КПУ оголосила про намір організації всеукраїнського референдумустосовно приєднання Києва до альянсу Москви, Мінську та Астани. Декларативність та популізм подібних планів не викликає сумніву – це вже далеко не перша спроба комуністів організувати плебісцит із гучних політичних питань.

Навряд чи треба згадувати й про те, що Комуністична партія після приходу в парламент "забуває" про наріжний камінь власної ідеологічної моделі – руйнування капіталістичної моделі та повернення України на рейки соціалістичної схеми розвитку суспільства та держави.

Реального опису соціалістичної України в 21 сторіччі від комуністів так і не чутно.

Натомість, левову частку своїх зусиль представники КПУ спрямовують на боротьбу за радянську спадщину – принаймні, у свідомості людей.

Так, комуністи змагаються за збереження пам'ятників Леніну в містах України, зокрема, виступаючи проти рішень міської влади про демонтаж монументів, прагнучи заборони перейменування вулиць, виступаючи за збереження традиційного радянського трактування історії тощо.

*   *   *

Аналіз роботи депутатів вкотре доводить, що політичні гравці в парламенті перебувають в одній, спільній для них іншій реальності. Адже проблеми, на які вони звертають увагу у своїх нормотворчих проектах, часто вражають відірваністю від поточних подій та браком актуальності, а нерідко – і сумнівами щодо зваженості та здорового глузду.

Ми переконані, що разом з євроінтеграційними законами в постійному фокусі Верховної Ради повинні перебувати:

– питання реформи правоохоронної системи – особливо після подій у Врадіївці, які завершилися виключно взаємними звинуваченнями влади й опозиції, без законотворчої реалізації шляхів вирішення проблем;

– реформування економіки та переформатування відносин центр-регіони.

– крім того, на фоні невизначеності з виборами в Києві та наближенням виборів президента України, парламентарям варто було б опікуватися питанням узгодження та модернізації виборчого законодавства, а також гарантії чесності та прозорості волевиявлення українців.

На фоні майже повного підкорення владній вертикалі, внутрішніх конфліктів та старих образ депутати можуть зробити спробу перезавантаження парламентаризму – особливо за дедалі гучнішої агресивної риторики Кремля та готового до обіймів Брюсселя.

Тим не менше, у кривому дзеркалі Верховної Ради Європа й Росія стають лише плямами на карті порівняно з недалекозорістю й станом банківського рахунку депутатів.

Опукле скло майже остаточно перетворило політику на маркетинг. Спочатку вміння продати себе виборцеві обмінюється на депутатський мандат, а далі – обіцянки, що були дані раніше, приносяться в жертву політичній кон'юнктурі.

Стас Соколов, аналітик Фундації "Відкрите суспільство", спеціально для УП