ФРАНКІВСЬК. ЛЮДИ: Ірина Зелінська, командир батальйону патрульної поліції

«Бліц-Інфо» продовжує спецтему - «ФРАНКІВСЬК. ЛЮДИ». Тут розповідаємо про людей, що віддані своїй справі та роблять наше місто особливим.

Напередодні патрульна поліція Івано-Франківська відсвяткувала першу річницю роботи. З перших днів у поліції командир батальйону Ірина Зелінська. Спершу дівчина працювала у Києві. Та вже через півроку їй запропонували підвищення у Франківську. Розпочинала службу в нашому місті на посаді заступника комбата, а вже за три місяці Ірину підвищили до командира батальйону. Тепер у підпорядкуванні тендітної красуні дві сотні патрульних.

Робота для патрульної – її гордість та натхнення. Щира та усміхнена вона з легкістю знаходить спільну мову з керівництвом, підлеглими, порушниками та навіть обуреними скаржниками. У розмові з кореспондентом Бліц-Інфо Зелінська скромно зізнається, що за рік її роботи на неї не надходило жодної скарги. Навіть навпаки – франківці дякували за відмінну службу.

На запитання, чи доводилось у роботі стикатись зі стереотипами і як чоловіки реагують на накази від жінки, відповідає з посмішкою.

«У нас є частина особового складу, які мають досвід роботи у правоохоронній системі. Як на мене, то для них спочатку підпорядковуватись дівчині було важко. Втім, у нас демократія і насправді з цим проблем немає. Якщо є до мене питання, зауваження, то я готова вислухати та взяти до уваги. У нас є зворотній зв'язок, не тільки так, що я віддаю наказ і не чую нічого. У Києві я працювала з напарником на лінії, тож знаю та розумію цю роботу. Тож ми разом шукаємо шляхи вирішення проблеми, думаємо, що краще і як змінити. І знаходимо компромісне рішення»,- зазначає полісвумен.

Водночас Зелінська зізнається, що у спілкуванні з франківцями траплялись випадки певного несприйняття. Втім, воно було короткотривалим.

«Так, я блондинка, але це не робить з мене поганого копа. Колір волосся не вказує на рівень професіоналізму. У таких випадках намагаюсь брати своєю харизмою, аби мати можливість продемонструвати фаховість. Зазвичай, це діє. Бувало люди приїжджали скаржитись на особовий склад, але в підсумку ми знаходили спільну мову. Хоч інколи як мені здається вони розуміли, що з білявкою сперечатись немає сенсу», - жартує дівчина.

Пригадує, як на початку служби здивувала учасників ДТП, що викликали керівництво через непорозуміння з патрульними. Зазначає, що певний відсоток її роботи саме полягає в опрацюванні викликів та скарг на особовий склад. Бо трапляється, що ситуацію не можуть вирішити на місці, тож доводиться їхати самій.

«Трапилась аварія, учасники мали претензії до роботи поліції. Та коли я приїхала, то вже за кілька хвилин вони погодились, що патрульна поліція працює добре. Всі конфліктні моменти вдалось згладити на місці. До слова, відтоді ми товаришуємо. Кажуть, були приємно здивовані обізнаністю нормативно-правової бази», - розповідає патрульна.

Комбат наголошує, що незалежно посади та звання перш за все вона є поліцейським і її роботою є служити українському народу. Зокрема, наводячи лад та порядок у нашому місті.

«Люди звикли говорити, що ми паркувальники, втім наша робота полягає зовсім в іншому.  Так, половина стосується безпеки на дорогах та дотримання ПДР. Та інші 50% - це затримання грабіжників, розбійників, вирішення сімейних конфліктів та ще багато іншого. Ми, як універсальні солдати, повинні бути готові до всього», - резюмує Ірина Зелінська.

До слова, Ірина родом з Луганської області. На жаль, зараз її рідне містечко Свердловськ знаходиться під контролем окупанта.

«27 років свого життя я розмовляла російською. Втім, моє серце завжди належало Україні. Тому коли почалась війна, моя сім’я була змушена покинути рідний дім. Моя сім’я – це мама та мій синочок, якому на днях буде п’ять років. Так ми троє і переїхали. Спочатку на Вінниччину до родичів, які нас підтримали у важку хвилину, потім я в Київ, Франківськ. Кілька місяців тому мама з сином переїхали до мене. До цього мої найдорожчі жили то в одних родичів, то в других», - зізнається Зелінська.

Комбат визнає, що через роботу їй бракує часу на сім’ю та синочка. Каже, часто сил вистачає тільки на те, щоб погратися з дитиною після зміни.

«Тим не менш, треба визнати, що його виховує бабуся. Вона для нього авторитет та вчитель. Мені ж на це все банально бракує часу, сил. У такі моменти хочеться залишити все, написати рапорт на звільнення, аби мати час для своєї дитини. Та все ж зробити той останній крок і піти щоразу не можу, бо люблю свою роботу. Хочу бути частиною змін у країні, внести свій вклад. Також і керівництво розуміє мою ситуацію, ми намагаємось шукати компроміс та комбінувати робочий графік, аби мати час для сина», - чесно ділиться молода мама.

Лейтенант підкреслює, що патрульна поліція працює цілодобово, чотири роти замінюють одна одну. Командир батальйону та її заступник мають бути на кожному брифінгу та шикуванні. Тож, пояснює Ірина Зелінська, вона з заступником змінюють один одного кожні дві доби. Та через велику кількість відряджень графік збивається, доводиться бути на роботі весь час, вишукуючи кілька годин для сну.

"Мій заступник вже місяць у відрядженні, тож виходить, що я весь час на роботі. Коли вирішуються всі питання, то можу поїхати додому на кілька годин - поспати, прийняти душ та знову повертаюсь на роботу - працювати на лінії, допомагати патрульним. Хоч зараз я більше вчуся в них, аніж вчу їх. За цей рік вони здобули справді колосальний досвід. Я горджуся ними. Моя робота - це гордість і для мене. Це те, що я досягла за свої 30 років. Вона підштовхує мене йти далі, приносити користь. Можливо, люди це не оцінюють, але я бачу зміни. Змінюється відношення до поліції, змінюється спілкування з громадськістю, змінюється розуміння щодо дотримання порядку. Навіть те, що моя мама з сином можуть спокійно йти у своїх справах, повертатись додому у темряві та відчувати себе у безпеці дає мені розуміння, що це все не дарма. Аби наші діти росли у спокійній країні", - підкреслює комбат патрульної поліції Ірина Зелінська.