Голова облради Олександр Сич: Реформу місцевого самоврядування проводять так, аби нічого не реформувати

Напередодні в Україні відзначили День місцевого самоврядування. В інтерв’ю для газети «Галичина» голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич пояснив, чому нині місцеве самоврядування не може повноцінно розвиватися і стати самодостатнім, підкреслив, що в країні розпочали децентралізацію, образно кажучи, поставивши воза перед конем, оскільки процес об’єднання громад стартував без достатньо напрацьованої нормативно-правової бази для функціонування ОТГ.

А також звернув увагу, що чинний парламент насправді не відображає нинішньої суспільно-політичної ситуації в країні, а влада, яка не чує суспільства, не може впроваджувати потрібні для нього реформи, і наголосив, що нині перспектива — за націоналізмом, який не тільки захищатиме національно-культурні маркери, себто ідентичність української нації, а й дбатиме про її соціальний захист.  

- Минає рік з того часу, як ви вдруге обійняли посаду голови Івано-Франківської обласної ради. Яким він був для вас? Що змінилося в роботі ради порівняно з минулим скликанням?
— Якщо обрати якесь загальне обтічне формулювання, то, звісно, рік був непростим. А зрештою, для кого нині є просто і легко під час виконання державних чи самоврядних функцій? Тепер такий період — післяреволюційний, перехідний, трансформаційнийѕ Тим більше, що йде війна. Нині досить складно, незважаючи навіть на той значний управлінський досвід, який я маю. Порівняно з минулим скликанням змінилося фактично все. із минулого скликання депутатів залишилося тільки 22, а це означає, що депутатський корпус оновився на 76 відсотків. Це дуже багато, і від цього залежить ефективність роботи. Очевидно, що з початку каденції ті депутати, які вже працювали в попередньому скликанні, мали фору — знали процедури, механізм голосування, вирішення питань і т. п. Проте з часом новообрані депутати також оволоділи цими навиками. Змінилася макрополітична ситуація — не той тепер режим в Україні. Це, до речі, відбивається і на характері наших рішень.

У попередньому скликанні у нас було значно більше політичних заяв, оскільки від імені області ми були змушені реагувати на ту антиукраїнську ситуацію, яка склалася в країні під час правління режиму Януковича. Змінився мікрополітичний клімат, а це означає, що не та розстановка політичних сил на регіональному рівні. Якщо попереднього скликання в обласній раді було представлено 13 політичних сил, то нині — 6. Це теж має значення, адже зрозуміло, що легше шукати порозуміння з представниками меншої кількості партій. 

Більш сприятливим, порівняно з попереднім періодом, стало бюджетне законодавство для області. Змінилося загальногромадянське тло. Нині професіоналізуються структури громадянського суспільства. і тенденцію до такого спостерігаємо не лише в Україні, а й в усьому світі. Громадські організації працюють професійніше, оскільки їх активісти отримують заробітну платню від різноманітних фондів або ж від менеджменту благодійницької діяльності. Це має також важливе значення. Поступово стирається межа між ними та політичними партіями. Як і ті, вони входять в конкурентне поле з органами влади і більш професійно опонують їм. 

Змінилося настільки багато, що навіть важко порівнювати нинішнє і минуле скликання. Ріка — це не береги, ріка — це вода. Береги залишилися ті самі, а вода — інша. Начебто обласна рада та сама, стіни адміністративної будівлі ті самі, процедури ті самі, але наповнення інше, час не той.

- Тобто вам легше працювати у цій каденції?

— Легше працювати з тієї точки зору, що маю ще більший досвід, аніж мав тоді. Адже довелося навіть працювати на урядовому рівні. І тепер, відстоюючи інтереси області, вже знаю, як і до кого підійти, які документи подати тощо. Легше й тому, що вже вдруге працюю на цій посаді і не потрібно було додаткового часу, аби вникати у справи, вивчати механізми бюрократичної машини, як треба взаємодіяти з виконавчим апаратом, як шукати порозуміння з депутатськими фракціями тощо. 

- З огляду на те, що перед тим, як вдруге очолити обласну раду, ви працювали віце-прем’єр-міністром України, чи не затісно вам у нинішньому кріслі?

— Та не затісно. Питання не в посадах, а в можливостях реалізувати свій потенціал. Робота голови обласної ради дає більше задоволення, ніж робота віце-прем’єр-міністра України. Тому що вона предметніша, конкретніша, тут є можливість напрацьовувати ідеї і відразу їх реалізовувати. 

Перебуваючи на посаді віце-прем’єра, я радше виконував координаційні функції для розв’язання низки проблем на стику групи різних міністерств і відомств. При цьому був позбавлений механізмів нормотворчості, а отже, і не мав можливостей контролювати втілення у життя тих ідей, які пропонував. Тут маю кращі можливості: пропоную депутатському корпусові свої ідеї, обгрунтовую їх і, отримавши згоду, реалізовую.

- Все ж, як ви розповідали, вам за час роботи на посаді віце-прем’єр-міністра вдалося закласти основи сучасної інформаційної політики України в умовах війни...

— Це було складно робити. Вважаю, що вдалося зробити досить багато. Проте судити про це можуть ті, хто розуміється в нюансах того, що ми робили. І це стосується не тільки інформаційної політики, а й політики національної пам’яті, героїзації учасників російсько-української війни, нових світоглядних підходів до виховання молодого покоління в українській школі, порятунку української книги, реанімації українського кіно тощо. Принаймні я намагався закладати фундаменти того, що змогли б робити надалі мої наступники. І дивлюся, що в багатьох випадках вони таки це продовжують.

- У нашій країні виконавча гілка влади завжди домінувала над системою місцевого самоврядування. Чи задоволені ви нинішньою співпрацею між обласною радою та облдержадміністрацією, що в ній змінилося порівняно з минулим скликанням?

— Перша частина питання — світоглядна. Як політолог знаю, що домінування виконавчої гілки влади — це класична ознака авторитарного режиму. Загальновідомо, що в усі роки незалежності у нас домінувала виконавча гілка влади. Й досі нічого так і не змінилося. Авторитарний режим у нас завжди був і є: більш ліберальний, менш ліберальний — залежно від особи першого керівника держави. А це, на превеликий жаль, не дає можливості місцевому самоврядуванню повноцінно розвиватися і ставати самодостатнім. Якщо виконавча гілка влади домінує, а самоврядна влада від цього страждає, то це відповідно накладається і на локальний рівень — на відносини між місцевими органами виконавчої влади і самоврядуванням.

Після року праці можу сказати, що задоволений тим, як нам вдається побудувати максимально конструктивну співпрацю і спільно вирішувати актуальні соціально-економічні питання. Попри об’єктивні ускладнені обставини нам у наших відносинах вдається витримувати паритет. На жаль, законодавство не надає переваг місцевому самоврядуванню і натомість надає їх виконавчій владі. Але нарікати на погане законодавство й на складні умови праці — це не вихід. Вони ніколи не будуть ідеальними. Слід в нинішніх умовах робити все можливе, аби на високому рівні тримати авторитет місцевого самоврядування.

- У 2010 році, коли вас вперше було обрано на посаду голови облради, у нашому інтерв’ю ви стверджували, що органи місцевого самоврядування нерідко є лише придатком до виконавчих структур влади, що система самоврядування має бутафорний характер. А бутафорне самоврядування тягне за собою й бутафорну демократію. Чи є нині істотні зміни у самоврядуванні з огляду на впровадження в країні децентралізаційної реформи, яка передбачає передавання на місця повноважень, ресурсів і відповідальності?

— Наразі немає радикальних змін, а є лишень декларації про їх можливе запровадження. Поміркуйте самі, а що насправді змінилося у функціонуванні обласної ради? Нічого! Вона як не мала, так і не має свого виконавчого органу. Обласна рада може приймати рішення, проте не може повноцінно проконтролювати їх виконання облдержадміністрацією. Якщо рішення обласної ради не збігаються з точкою зору Кабінету Міністрів чи Президента держави, то їх, як і раніше, вкрай складно втілювати у життя. 

Так, відповідно до закону облрада начебто має контрольні функції, але реально скористатися ними в умовах, коли депутати працюють на громадських засадах, неможливо. Те саме стосується і виконавчого апарату обласної ради. Як він у складі 30 працівників і маючи суто технічне призначення організаційно обслуговувати депутатський корпус може повноцінно контролювати величезну облдержадміністрацію з-понад 500 осіб у своєму складі і зі спеціалізованою структурою галузевих департаментів та управлінь? Тобто жодних позитивних змін  місцеве самоврядування на рівні району чи області поки що не зазнало. У зв’язку із процесом добровільного об’єднання громад про такі зміни більш-менш умовно можна говорити на базовому рівні громади. Та й вони поки що мають точковий характер. Для того, аби стимулювати процес добровільного об’єднання, держава пропонує нині фінансові преференції тим громадам, які об’єднуються. Перші громади, які пішли на таке об’єднання, їх отримають, а далі для інших їх не буде. 
Всі красиві декларації під час президентських і парламентських виборів про те, що буде ліквідовано систему державних адміністрацій і натомість районним і обласним радам повернуть право створювати свої виконавчі органи, через які вони зможуть втілювати в життя свою політику, так і залишилися деклараціями. Всі розуміють, що треба реформувати місцеве самоврядування, але є намагання зробити це так, аби насправді не відбулося радикальних змін — реформувати нічого, по суті, не реформуючи. 
Ніхто в державі не хоче втрачати вертикалі впливу на суспільно-політичні й соціально-економічні процеси, оскільки від неї залежить власна політична доля тих, хто мав би такі реформи здійснювати. Тому на нині і парламент, і Кабінет Міністрів, і Президент намагаються провести таку реформу місцевого самоврядування, щоб і надалі тримати його під  своїм контролем. 

- Днями на Форумі місцевого самоврядування, який проходив в Івано-Франківську, ви зазначили, що розвиток держави багато в чому залежить від успішності добровільного об’єднання територіальних громад. Як би ви охарактеризували процес об’єднання громад в Україні загалом і на Прикарпатті зокрема?

— Я говорив це в контексті головної тези, яку намагався донести учасникам форуму, що розвинуте місцеве самоврядування — це лакмусовий папірець демократії. Якщо ми говоримо про рух до європейських цивілізаційних принципів, то маємо говорити й про те, що Європейська хартія місцевого самоврядування чітко вказує, що саме воно є основою будь-якої демократії. До того часу, поки наше ставлення до місцевого самоврядування буде половинчастим, доти воно не розвиватиметься і ми не будемо мати жодної демократії.

Процес добровільного об’єднання громад повинен бути не декларативно добровільним. У нас розпочали децентралізацію, образно кажучи, поставивши воза перед конем. Він стартував без достатньо напрацьованої нормативно-правової бази для функціонування об’єднаних громад. Як функціонуватиме освіта, охорона здоров’я вторинного рівня? Яка доля спортивних, музичних чи художніх шкіл, що нині є на територіях потенційних об’єднаних громад? Чи вважатимуть ці громади за доцільне їх зберегти і фінансувати? Може, й ні. Але ж на системі таких шкіл побудовано державну політику відбору талановитих дітей! Або ж протилежна ситуація: коли, наприклад, буде утворено Долинську ОТГ, то Долинська районна лікарня обслуговуватиме тільки цю громаду чи й інші громади колишнього району? А якщо так, то на яких умовах? Ці запитання досі залишаються відкритими. 

Торік на Прикарпатті об’єдналося тільки три громади. і це лакмусовий папірець добровільності. Обласна рада тепер принципово голосує за зміни до перспективного плану тільки за наявності доказів добровільності. Якщо громади хочуть добровільно об’єднатися, то їм потрібно надати таку можливість. Але якщо чиновники теоретично малюють схеми, а люди на це не погоджуються, то обласна рада ніколи не дасть на такі схеми своєї згоди. 

Хоча думаю, що процедуру добровільної згоди протягом наступного року буде завершено і вищі державні органи влади якимось одноразовим актом остаточно визначать адміністративно-територіальний устрій. Тому вважаю, що громадам нині потрібно робити добровільний вибір, поки для цього є час. 

Процес об’єднання громад дуже складний і неоднозначний, його не можна форсувати, якщо прагнемо вибудувати організацію адміністративно-територіального устрою не формально і на 3—5 років, а фундаментально і на далеку перспективу.  

- У партії «Свобода», де ви є заступником голови з ідеологічних питань, критикують нинішнє об’єднання громад, мовляв, такий процес передбачає занепад малих сіл і т. п. Чи погоджуєтеся з таким міркуванням?

— У «Свободі» критикують методику, підходи, декларативну добровільність і адміністративний вплив на процес, проте не критикують потреби об’єднання громад.
«Свободівці» критикують те, що адміністративними центрами об’єднаних громад чомусь повинні обов’язково стати теперішні і колишні районні центри. Для інших населених пунктів, які також хотіли би стати таким центром, виникають величезні складнощі. Також «свободівці» критикують і той підхід, що в адміністративному центрі, як правило, має бути сконцентровано надання всіх послуг. Це справді може призвести до того, що малі села почнуть занепадати. Так, адміністративно управлінські інституції, можливо, мають бути в центрі об’єднаної громади, але чому опорна школа не може бути в іншому населеному пункті, який належить до ОТГ? Для того, щоб громада повноцінно розвивалася, її жителі мають визначати, де буде опорна школа, лікарня чи спортивний комплекс. Методика є недосконалою, і через неї може постраждати багато сіл. Звісно, об’єднання громад потрібно провести, оскільки наша держава не настільки багата, аби утримувати понад 12 тисяч нинішніх сільських рад, 80 відсотків яких є дотаційними. Але провести його слід з розумом і без шкоди для автентики українського демографічного і соціально-культурного простору.  

- Як відомо, Івано-Франківська обласна рада максимально йде назустріч громадам. П’ять років поспіль громади області отримують кошти з обласного бюджету на вирішення соціально-економічних проблем у рамках Обласного конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування. Скільки грошей передбачено цього року для реалізації проекту й чи є багато охочих взяти участь у цих змаганнях?

— Це дуже важливе напрацювання обласної ради попереднього скликання, яке підтримує і нинішній депутатський корпус. П’ять років тому ми запровадили цей проект, суть якого в тому, аби лідери громад не ходили з простягнутою рукою за грішми на вирішення проблем, а самі долучалися до їх розв’язання шляхом залучення коштів місцевого бюджету, ресурсів громади, спонсорів. Таким громадам обласна рада допомагає. Без перебільшення, аналогічного досвіду в Україні немає, ми лідери й вже можемо вчити інших. Торік у конкурсі було 97 переможців із 160-ти учасників і на реалізацію проектів, яка здійснювалася впродовж цього року, з обласного бюджету було заплановано 12,2 млн. грн. 

А цього року на конкурс було представлено аж 404 проекти від 243 громад. Відповідно до підсумків роботи експертної комісії та висновків ради конкурсу маємо вже 133 переможці. і три чинні ОТГ, які є в нашій області, також брали участь у конкурсі, і серед переможців є і їхні проекти. Відповідно, нинішні переможці втілюватимуть у життя свої проекти уже наступного року, і для цього в бюджеті має бути заплановано 22,4 млн. грн. Відтепер будемо переходити до проектів розвитку за напрямами, які передбачатимуть створення робочих місць, започаткування малого бізнесу тощо. Будемо модифікувати цю конкурсну систему, але суть залишатиметься такою ж — стимулювати людей до самостійного пошуку шляхів вирішення проблем. 

- Все ж, пане Олександре, з огляду на те, що ви головний ідеолог «Свободи», яке місце займають у вашій роботі в раді ідеологічні питання?

— Відповідь на це запитання має декілька аспектів. Я маю достатній управлінський досвід, аби розуміти, що, працюючи на керівній посаді, повинен діяти в інтересах усього депутатського корпусу і громади загалом. Політикою в партійному сенсі можу займатися в позаробочий час.

- Тобто поблажок і преференцій для представників фракції ВО «Свобода» нема?

— Насправді ніхто із нас не є стовідсотково об’єктивним, ми підсвідомо суб’єктивні, бо такою є природа людини. Але принаймні я свідомо не допускаю такого. Намагаюсь бути об’єктивним і головою обласної ради для всіх. А на дозвіллі, коли маю творче натхнення, можу дозволити собі поміркувати над питаннями розвитку ідеології українського націоналізму і того, якою вона повинна бути на сучасному етапі. 

Якщо у ширшому аспекті відповідати на це запитання, то насправді ідеологія має величезне значення у житті будь-якого політика, урядовця чи чиновника. Чому?
Бо ідеологія — це не тільки партійно-політична система поглядів. ідеологія — це світогляд, це система цінностей. Ми як нація і держава  не можемо рухатися не знаючи куди. А щоб рухатися у конкретному напрямку, потрібно мати певну систему цінностей. Якщо ми хочемо впорядкованої, української національної, цивілізованої, європейської, соціально захищеної держави, то повинні чітко артикулювати таку систему цінностей і впроваджувати її у своїй управлінській діяльності. Я коротко назвав головні аспекти свого особистого світогляду, і він збігається з ідеологією «Свободи». Тому я і належу до цієї політичної сили. і тому намагаюся втілювати в життя ці принципи як у своїй партійній, так і в державно-управлінській діяльності. Вважаю, що в сьогоднішній час перспектива за таким націоналізмом, який не тільки захищає національно-культурні маркери української нації, себто її ідентичність, а й дбає про її соціальний захист. 

- Як оцінюєте нинішню суспільно-політичну ситуацію в Україні? Чому не працюють реформи, які впроваджує державна влада? Чи варто очікувати найближчим часом нових президентських і парламентських виборів?

— Ситуація насправді дуже складна. і це запитання передбачає багатоаспектну відповідь. Але якщо як призму погляду на неї оберемо український парламент, який у суті своїй мав би бути політичним зліпком, своєрідною міні-моделлю суспільства, то бачимо, що він таким не є і не відображає нинішньої суспільно-політичної ситуації в країні.

Наприклад, найбільша парламентська фракція — це «Народний фронт», який нині просто не присутній в українському політичному просторі. Тому ця фракція не представляє нічиїх інтересів, окрім своїх особистих. Нині суспільство і Верховна Рада — це дві паралельні площини. А влада, яка не чує суспільства, не може впроваджувати потрібні для нього реформи. Тому і маємо або імітацію реформ, або ж псевдореформи чи реформи половинчасті. Навіть з юридичної точки зору нинішній парламент не чинний, оскільки в ньому відсутня визначена українським законодавством та парламентська більшість, яка повинна нести відповідальність за стан справ у державі. Ну, а якщо відсутня відповідальність, то яким може бути стан справ?.. Натомість в парламенті є ситуативна більшість як інструмент вирішення вузькопартійних і корпоративних інтересів. З огляду на це потенційно дострокові парламентські вибори можливі. 

- Проте саме Революція гідності створила можливість для вибору чинної влади... 

— Революція дає можливості, а хто і як їх використовує — це вже тема іншої розлогої розмови...

газета Галичина