Коли Росія перейде на гривні
Кремль може вдатись до методів неконвенційної економічної війни, опробуваних нацистською Німеччиною та КНДР
У класичній стратегії Сіда Мейера Civilization III гра за світове панування для геополітичних невдах закінчується чудовою заставкою: покритий синцями й добряче пошарпаний герой вислуховує глузливі коментарі від успішніших супротивників.
Читаючи повні захвату й ентузіазму коментарі відомих і не надто коментаторів щодо сумних перспектив путінського режиму (нафта впала, рубль обвалився, «Новоросію» злито), починаєш уявляти щось подібне. Проте ця ейфорія оманлива: капітуляція – розкіш, якої Кремль просто не може собі дозволити. Зміна курсу – в будь-якому сенсі – означає кінець як для самого Путіна, так і для його оточення. Причому досить скорий.
По-перше, тому що «Русскій мір», попри дедалі більшу віртуалізацію поза межами Росії, в ній самій є цілком реальним. Халявна й безкарна велич – традиційний фетиш російської цивілізації. Систематичне зловживання пропагандою завело її надто сильно, і це лібідо потребуватиме розрядки незалежно від потенцій влади.
Стосунки між Путіним та Росією нині нагадують злягання богомолів. Переповім, що пише про цей процес The New Scientist: в ідеалі самець заскакує самиці на спину, міцно вчіплюється, злягається та зіскакує. Та варто йому послизнутись, як він опиняється в зоні досяжності щелеп і легко може втратити голову. Проте разом із нею він втрачає нервову систему, яка наказує йому припинити злягання. А брюшні нерви, що керують зляганням, лишаються неушкодженими. Тому, обезголовивши самця, самиця отримує все, що він може запропонувати.
Тож, розвиваю алегорію: голову Путіну вже затисло. І відсутність оргазмів, хоча б віддалено подібних до кримнашівського екстазу, стане лиш свідченням його немічі. А з охочих далі понести «бремя русского человека» вже шикується черга.
По-друге, попри те, що нинішній російський режим у своїй риториці дедалі більше наближається до лівої диктатури, ВВП лишається покровителем великого капіталу – що було красномовно доведено прийняттям думою «закону Ротенберга». Ця внутрішня суперечність радше рано, ніж пізно, дасться взнаки: пройти між Сцилою революції та Харибдою двірцевого перевороту можна тільки згодувавши олігархів люмпенам, а тих, своєю чергою, мобілізувавши на будівництво світлого майбутнього. Тобто, вповні відбудувавши радянський устрій сталінського зразка. Переспів монархічної моделі «Православие, самодержавие, народность» альтернативою, звісно, не стане. І хоча дискусії про роль кріпацтва у збереженні російської ідентичності зараз виглядають як відвертий епатаж, а повернення до царату взагалі утопічно, цей білий шум в принципі легалізує модель одноосібного правління, давно вже де-факто закріплену. З останнього: росіяни загалом змирилися з ініціативою Путіна щодо скасування прямих виборів у регіонах. Після фактичного перетворення суб’єктів федерації на сатрапії, перехід до призначення губернаторів, мерів та депутатів місцевих рад – цілком логічний крок в подальшій архаїзації системи державного управління. Сенс очевидний: мінімізація політичної активності суспільства має слугувати ще одним запобіжником для захисту системи. За цих обставин некеровану революцію знизу в теорії можна замінити контрольованою зміною еліт при збереженні загальної структури влади. «Цар хороший - бояри погані», чи то, по ситуації, «бояри хороші, цар наволоч» - чим не російське ноу-хау кольорової революції?
По-третє, Росія стрімко проїдає свої запаси. За словами голови Центробанку РФ Ельвіри Набіулліної, десять днів підтримки рубля на плаву коштували її відомству $6 млрд. з золотовалютних резервів. В грудні доведеться віддавати ще $35 млрд за зовнішніми зобов’язаннями. На початку жовтня ЗВР становили $454,7 млрд., у Фонді національного добробуту було $83,2 млрд., в Резервному - $90. Стабільні валютні надходження можливі лише в разі, якщо нафта коштуватиме бодай $100, а вона продовжує дешевшати. За цих обставин перехід до планової економіки виглядає питанням часу. А там уже й до програми «газ в обмін на продовольство» за іракським зразком недовго.
З іншого боку, світове співтовариство зовсім не зацікавлене в колапсі Росії: зона нестабільності розміром в 1/8 частину суші й сама по собі була би загрозою планетарного масштабу. А маючи ядерну зброю – й поготів. Відповідно, і Захід, і Китай будуть змушені якщо не гарантувати її цілісність, то, щонайменше постаратись забезпечити її мирний демонтаж – наскільки це взагалі можливо. А відтак, найпростіший спосіб запевнити прийнятне для Кремля майбутнє – це максимальне підвищення супутньої шкоди своєї поразки. Насамперед – в Україні.
Нині пошук історичних паралелей між нинішньою російською владою та диктатурами минулого став популярною розвагою. Іронія, однак, полягає в тому, що путінський режим – це режим-імітатор і компілятор. Очевидний брак креативу замінюється «копі-пастою». І це стосується як елементів культу особи (згадаймо, бодай, пісеньку про Путіна, здерту з маршу Гітлерюгенду), так і політики під проводом цієї особи. Зокрема в тому, що стосується грошей. Опинившись у ситуації, яка дещо нагадує обставини нинішьої Росії, нацистська Німеччина знайшла досить екзотичний вихід, запустивши в 1942 році операцію «Бернхард», метою якої була підробка грошей СРСР, США і – насамперед – Великої Британії. До кінця наступного року випускалося приблизно по мільйону фунтів щомісяця. Частина грошей – підробки найвищої якості – йшла на оплату імпортних операцій та міжбанківські розрахунки в нейтральних країнах. Дещо гіршими купюрами Берлін платив своїм агентам. Решту просто розповсюджували на британській території. До кінця війни було зроблено майже 9 млн. банкнот на загальну суму в £134 610 810. Це становило 15% всієї грошової маси в королівстві (один із задіяних в операції в’язнів, поліграфіст Адольф Бургер, говорив про 40%). Ефект для британської економіки був настільки катастрофічним, що після перемоги Британія наполягла на засекречуванні інформації про операцію, а до 1952 року Банку Англії довелося повністю поміняти банкноти номіналом до £5.
Аналогічно, за даними Мінюста США, Північна Корея в 1989 році налагодила випуск надзвичайно якісних фальшивих доларів. Щоправда, в Пхеньяну тут, вочевидь був зовсім інший мотив: міжнародна ізоляція позбавила країну доступу до іноземних валют, і замість поповнення резервів КНДР почала їх відтворення. За словами зятя північнокорейського прем’єра, що втік з країни 1995 року, обсяги виробництва сягали $8-$19 млн. на рік. Потім ці гроші диппоштою відправлялись до КНР та країн Близького Сходу, де вводились в обіг. Вашингтон надав докази цих махінацій 2005 року. Тоді ж серед причин зміни дизайну купюри номіналом $100 фахівці називали якраз корейські фальшивки. До речі, в серпні поточного року скандал вибухнув знов: американці звинуватили Пхеньян у тому, що той закуповує обладнання для налагодження випуску купюр уже нового зразка.
Але повернімось до наших реалій. Що заважає Росії вдатись до тих самих методів неконвенційної економічної війни? Насамперед – проти України? Згадки про намагання підробляти гривню в ДНР та ЛНР вже звучали. Проте кустарне обладнання не дозволяє масово виготовляти якісні підробки. Інша річ, якщо до справи долучиться союзний Московський монетний двір. За нинішніх обставин створення каналів для розповсюдження підробок взагалі не буде проблемою. З іншого боку, навіть не дуже велике перенасичення грошовою масою в Україні може призвести до катастрофічних наслідків. Достатніх, щоби з огляду на позицію західних партнерів Київ «почув Донбас» (читай – Кремль). Втім, у росіян лишається і доларова опція – на подальшу перспективу.
Олексій Кафтан, Еspreso.tv
