Китай вміє чекати. Чим загрожує Росії «Кримнаш»
Китай вважає несправедливими територіальні договори з Російською імперією: спочатку Айгунський 1858 року, а потім Пекінський 1860-го.Коли я в черговий раз чую «Крим наш, бо він історично наш», стає не по собі. Як житель тієї частини Росії, яку з тим же успіхом можна назвати «історично інша країна», я розумію, чим така логіка загрожує.
Моє рідне місто – Благовєщенськ на півдні Далекого Сходу. Амурська область, Єврейська автономія, Примор’я і Хабаровський край – землі загальною площею більше, ніж у дві України – стали російськими в середині XIX століття. Тоді Китай був змушений підписати з Російською імперією два територіальних договори, спочатку Айгунський 1858 року, а потім Пекінський 1860-го.
Ці договори Китай – і докомуністичний, і сучасний – вважає несправедливими. В Айгуні, містечку, де граф Муравйов-Амурський поставив підпис під договором разом із амбанєм Ішанєм, є присвячений цій події музей. Я не вірив розповідям про те, що в цей музей заборонений вхід росіянам, поки сам не з'їздив туди і не зіткнувся із забороною. Втім, в інтернеті є і розповіді про музеї, і відеозаписи того, що всередині. А всередині, окрім звичайних історичних експонатів, ілюстрації масових вбивств китайців у Благовєщенську в 1900 році і міркування про російсько-китайські договори. За версією того боку, Росія відібрала ці далекосхідні (а для Китаю північні) землі шляхом погроз відкрити другий фронт у той час, як Китай був охоплений Другою опіумною війною.
Усередині країни називаючи в підручниках Айгунський і Пекінський договори нерівними, на міжнародному рівні офіційний Китай не висуває жодних претензій до Росії. Але, наприклад, у Путіна в разі Криму між запереченням приєднання і його фактом пройшло менше двох тижнів. Росія володіла Кримом 170 років – з часів Катерини Другої і до його передачі Українській РСР. Через 60 років після цього країна скористалася своїм «історичним правом» на цю територію.
Китай володів тією землею, на якій я живу, рівно ті ж 170 років – від підписання Нерчинського договору в 1689-му і до нових домовленостей. З того часу пройшло ще півтора сторіччя – за історичними мірками теж дрібниця. А ще ж є російські Калінінград, Сахалін, Курили, частина Карелії... Тепер, після Криму, що перешкодить колишнім їх власникам використовувати ту ж логіку при слушній нагоді?
Я завжди скептично ставився до розповідей про сотні тисяч китайців у Росії, китайсько-російських весіллях, дітях, які говорять китайською, і картах, де Далекий Схід належить КНР. Цього насправді немає. Але моя впевненість у тому, що проблем з Китаєм у нас і далі не буде, серйозно похитнулася. Дуже складно залишитися «при своїх», коли твоя держава, яка повзе в бік третього світу, йде з великим сусідом зустрічним курсом. А те, що сталося з Кримом, ще послабило позиції моєї країни: так, виявляється, досі можна робити. Чекати ж мудра китайська цивілізація завжди вміла.
Приємно жити в упевненості, що, поки у Росії є ядерна зброя, вона буде тільки набувати, а не втрачати. Мені б, може, теж хотілося думати в рамках такої простої логіки. Але занадто часто в історії незламні начебто держави несподівано виявлялися вразливими, а зайво самовпевнені суспільства отримували дуже хворобливі уроки.
Євген Кузьмін – благовєщенський журналіст
Рубрика "Точка зору", Радіо Свобода
