Любов і яструби. Війна і голуби
Звернуся насамперед до тих, хто все ще дивується, як швидко й легко повернулися на Батьківщину взагалі, і в депутатський зал, зокрема, деякі народні обранці, котрі наприкінці лютого різко зникли з поля зору.
Зникли, як багатьом здавалося, надовго, якщо не назавжди. Вони не тільки повернулися, а й охоче демонструють усе ще гострі кігтики та чудово збережені ікла.
Засмучу тих, хто ще плекає ілюзії з приводу можливих дострокових парламентських виборів. Їх не буде. Досягнута принципова домовленість політичних еліт із приводу недоторканності цього скликання ВР до 2017 р. — одна з причин різкого осміління тих, хто церкву й прокуратуру мав би (на моє скромне розуміння) відвідувати трохи частіше, ніж парламент. Невідспівані політичні мерці не просто так перетворилися на закоренілих політичних нахаб.
Вони знову в грі. І в ціні. Умовно переможені не просто відчувають нерішучість умовних переможців. Потенційні втікачі й нереалізовані жертви щодня натикаються на рішучість тих, хто при владі (і тих, хто розраховує при ній найближчим часом опинитися), залучити їх на свій бік.
Їх намагаються купувати. Оптом і вроздріб. Кого поспіхом і за недорого, кого — грунтовно, з поправкою на падіння гривні та зростання сепаратистських настроїв. Їх страхають, — і це сприймається як знак уваги, а не як погроза. Хотіли б — давно б зачинили в камері і (або) прикрили бізнес. А не відкривали б папочку з компроматом і багатозначно б не запитували "Ну?" Їх відмазують і відмивають.
Для цього навіть знаходять формальні обґрунтування. Парламент — єдиний повноцінно легітимний орган. Держава, що стоїть перед загрозою війни, дефолту і розколу, потребує єдності. Єдності у вищому законотворчому органі. Єдності регіонів, інтереси яких представляють парламентарії з різними ідеологічними уподобаннями. Ви спостерігаєте єдність корпусу законодавців? Ви впевнені, що деякі "миротворці" не гасять регіональні проблеми запалювальною сумішшю?
Свідоме продовження політичного життя персон, котрі освячували "закони 16 січня" і заплющували очі (як мінімум) на викрадення та катування, винних у розвалі країни, — і акт несправедливості, і політична дурість. Гучно заявляти про необхідну кадрову чистку має право тільки та влада, яка здатна почати процес очищення з себе. Цей парламент повинен відповісти. Я наразі не про кримінальну відповідальність, такими питаннями мають займатися органи, які (Бог дасть) колись стануть компетентними. Я про політичну. Він не просто повинен, він зобов'язаний піти. Якщо він залишиться — не вимовляйте вголос слово "люстрація", права не маєте. Бо всенародні вибори були й залишаються найоб'єктивнішим інструментом люстрації доти, доки не скасована 5 стаття Конституції.
На Сході чи Півдні оберуть тих самих? Ось і побачимо. Народу вирішувати, не вам (читайте ту ж таки 5 статтю). Справдяться найгірші побоювання — ось і гаразд, буде менше ілюзій. Переглянемо своє ставлення і до необхідності люстрації. І до можливості горезвісної єдності як такої.
Хотілося б помилятися, але схоже, що люди, котрі обіймають високі посади і претендують на найвищий пост у державі, заграють з учорашніми супротивниками зовсім не заради вищих інтересів. Збереження старих корупційних схем і створення нової політичної "ширки", здається мені, цікавить їх значно більше, ніж усе інше. Кожен із реальних претендентів на перемогу в президентській кампанії вже водить хороводи навколо безсмертної як смертний гріх фракції комуністів, колишніх і нинішніх регіоналів, прикидаючи конфігурації можливої парламентської точки опори.
Є ще дві тези, якими намагаються обґрунтувати неможливість проведення позачергових парламентських виборів. Перша — немає законних підстав для розпуску парламенту, а тому він зобов'язаний проіснувати в недоторканному вигляді до 2017-го. Згоден. А ще згоден із тим, що відсторонення глави держави від посади рішенням парламенту так само не прописане ніде. А ще не згоден із тим, що вулицями різних міст ходять різні озброєні люди, які інколи (для різноманіття) захоплюють адміністративні будівлі і звертаються до сусідніх держав по допомогу, у тому числі військову. Хоча для цього немає законних підстав. А ще згадаю такі небездоганні, з правової точки зору, випадки, як третій тур президентських виборів 2005-го, оголошення дострокових (хай і таких, що не відбулися) парламентських виборів 2008-го та скасування Конституції рішенням КС 2010-го. Я не закликаю грубо порушувати право і підмінювати законність доцільністю. Просто вважаю лицемірством свідомий вихід за рамки правового поля, коли це політично вигідно, і нескінченні посилання на нього, коли чогось відверто не хочеться робити. І ще (для сміху) я б, за порадою деяких юристів, звернувся до Конституційного суду із запитанням: чи не є формальним приводом до перевиборів Ради фактична зміна формату її повноважень. Адже обирали її за однією Конституцією, а живе вона нині — за іншою.
Теза друга — держава гостра потребує реформи Конституції. Процедура внесення змін до Основного закону, як відомо, вимагає попереднього схвалення і остаточного голосування на двох чергових сесіях. Хочемо якнайшвидшого коригування Конституції — чіпати Раду не можна.
А ми хочемо? Я б посперечався з тими, хто анонсує таку потребу як доконаний факт. Погана Конституція? З власного досвіду знаю, що найголосніше про вади Основного закону кричать ті, хто має кепську звичку його регулярно й грубо порушувати. Незалежно від того, яка саме редакція на даний момент є чинною. Найактивніше ратують за її якнайшвидше й радикальне оновлення ті, хто її, у кращому разі, не дочитував до кінця, а в гіршому — не розгортав зовсім.
Ті, хто розуміє, про що говорить, і знає, що робити, говорять тихо й по суті. І діють неспішно. Конституційний процес любить неспішність не менше, ніж гроші — тишу.
У нинішніх політичних умовах переписувати Конституцію — те ж саме що затівати капітальний ремонт будинку в умовах наближення повені. Чинна Конституція аж ніяк не ідеальна, але в ній, як на мене, немає нічого такого, що не могло б почекати до кращих часів.
Поспішний конституційний процес сумнівний із багатьох причин.
Перша. З приводу масштабу, форми та характеру можливих змін немає єдності навіть серед професійних експертів і всередині фракцій. Процес обговорення ще як слід і не розпочався. А стрімкий Арсеній Петрович уже якісь слухання оголосив на 14 квітня.
Друга. Немає єдності навіть у питанні, необхідність вирішення якого визнають усі, — реформа місцевої влади та місцевого самоврядування. Специ давно говорили, що перші кроки до реальної децентралізації можна здійснити шляхом модернізації законодавства. Не чіпаючи поки що Основного закону, але напрацьовуючи поправки до нього. Можна сперечатися, федералізація — це добре чи зле. Але суперечка під дулом автомата малоконструктивна. У нинішній ситуації, в обмін на чиюсь лояльність (або під впливом чийогось натиску), федералізація може стати конституційною нормою. У переддень можливої війни це нагадує невиправдано поспішну хірургічну операцію хворого з температурою за сорок. Може не встигнути дожити до зцілення.
Третя. Тема негайного реформування Конституції виникала коли? Правильно. Під час "плідних" перемовин "трійки" з Януковичем. Вимогу розпочати відповідний процес було вписано у невизнаний Майданом договір від 21 лютого з чиєї подачі? Правильно, Росії та Заходу, які саме в цьому питанні продемонстрували рідкісну одностайність. Хто зараз наполягає на реформуванні Конституції? Вони ж. Перша — голосно й настирливо, другий — неголосно, але наполегливо. То визначмося: реформа Конституції — усвідомлена необхідність чи нав'язана ззовні операція? Може, ми нарешті якось самі, га? А коли сусіди або союзники хочуть давати поради (приймати чи не приймати які — наша внутрішня справа), то нехай спочатку перші відведуть війська, а другі — нададуть обіцяну допомогу.
Четверта. Досвід свідчить, що нічого доброго поспішний конституційний процес в умовах кризи і у форматі відвертого політичного торгу не обіцяє. Туди можуть закласти такі міни, що не виживе ніхто. А якщо ця метушня з непередбачуваними наслідками ще й є ціною за політичне довгожительство одіозних персонажів, то таке взагалі неприйнятне.
П'ята. Якщо вже на те пішло, то хто сказав, що консервація цієї каденції ВР — гарантія швидкого (я вже не кажу — ефективного) реформування Конституції. Що це — не на роки? Вони що, підвищені зобов'язання на себе брали, гарантовані терміни встановлювали?
Я не вірю в дружбу зі стерв'ятниками. Не вірю в любов між яструбами і кроликами: перші рано чи пізно з'їдять других, природа візьме своє. Якщо, звісно, хижак не опиниться в клітці. Не вірю, що в закоренілих голубах миру прокинеться коли не войовничість, то хоча б інстинкт самозбереження.
Вибори — такий-сякий шанс провести природний відбір у цьому заповіднику…
