Маленьке місто серед великої війни

«День» побував у Дружківці, яка найменше на сході України постраждала від бойовиків «ДНР», і дізнався, хто і як там сьогодні допомагає 237 переселенцям із Горлівки та Донецька

«Візьміть яблучка білий налив, дуже смачні», — говорить нам пастор Федір із церкви «Світло Євангелія» в Дружківці. Під опікою церкви сьогодні перебуває п’ять родин переселенців, а це 14 людей із Горлівки.

«Ми завжди допомагали малозабезпеченим родинам. Час від часу возили їм додому їжу, куплену на гроші наших парафіян. Багато чого дозволити собі не можемо, але десяти родинам раз на місяць допомагаємо. Після того, як почали відбуватися військові дії, до нас звернулася міська влада і запропонувала взяти участь у допомозі переселенцям. Ми погодилися. Спочатку ми допомагали родинам зі Слов’янська і Краматорська. Тепер — переселенцям із Горлівки. П’ять родин ми розселили в Реабілітаційному центрі (який уже рік як не працює), деяким родинам продовжуємо возити пайки з продуктами, — розповідає Пастор. — Наші можливості обмежено. Але ми допомагатимемо чим зможемо, доки будуть сили».

За словами Пастора, їхня допомога безпосередньо залежить від парафіян і їхніх пожертв церкві. Хтось приносить помідори зі свого городу, хтось гроші. Але фінансове становище парафіян сьогодні не найстабільніше: заводи не працюють, роботи немає. «Найстабільніша група парафіян — це, звичайно, пенсіонери», — говорить він.

МІСТО САМЕ НЕ ПОСТРАЖДАЛО, КІЛЬКА ПОРОЖНІХ СНАРЯДІВ ВПАЛО НА СТАРІ ШКІЛЬНІ ТАБОРИ. В МЕРІЇ КАЖУТЬ, ЯКБИ ВИБУХНУЛИ — ТО ЗБИТКИ БУЛИ Б КОЛОСАЛЬНІ. АЛЕ НЕ ВИБУХНУЛИ. МІСЦЕВІ ЖИТЕЛІ ВІРЯТЬ, ЩО ТЕПЕР ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ

«Євангельські традиції — це творити добро і допомагати людям. Ви напевно пам’ятаєте історію про доброго самарянина, який надав допомогу нужденному, який стрівся йому на дорозі. Ми повинні діяти так само», — продовжує Пастор. Але навіть якщо допомога парафіян зменшуватиметься, Федір запевняє, що допомагатимуть хоча б тим, що росте у них на городі і в саду. Нас він пригощав кисло-солодким білим наливом.

За його словами, є церкви, які також прагнуть допомагати переселенцям. Наприклад, Церква Святого Миколая в Дружківці організувала обіди для переселенців, де щодня вони можуть безкоштовно харчуватися. Те, що дійсно могло б допомогти сьогодні, — це координаційна рада всіх церков, яка могла б займатися систематизацією інформації щодо бойових дій, потреб переселенців і, можливо, координувала б свою діяльність із владою. Таким чином, сила допомоги збільшилася б у рази.

ХРИСТИНА НЕЩОДАВНО ЗАКІНЧИЛА ТЕХНІКУМ, ОТРИМАВШИ ПРОФЕСІЮ ШВЕЇ. У ДРУЖКІВКУ ПРИЇХАЛА З ГОРЛІВКИ — ПОДРУГА ЇЙ СКАЗАЛА, ЩО У ЗВІЛЬНЕНИХ МІСТАХ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ ДОПОМАГАЮТЬ. ЗАРАЗ ДІВЧИНА ЖИВЕ В КІМНАТІ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ, МІСЦЕВІ ПРИНОСЯТЬ ЇЙ ПРОДУКТИ, МІСТО НАЧЕБТО ПООБІЦЯЛО ФІНАНСОВУ ДОПОМОГУ

Що ж до моральної та психологічної підтримки, пастор коментує: «Не всі готові бути відвертими. Адже люди приїхали не з простих умов. Вони чотири-п’ять днів переховувалися в бомбосховищі. Вони в такій емоційній напрузі, що на кожен шерех здригаються».

«У християн завжди був термін «лікування душі». Можливо, ми не надаємо ту допомогу, яку надають психологи, але ми завжди готові базувати нашу допомогу на співчутті, розумінні. І якщо людина захоче відкритися — ми завжди готові вислухати», — продовжує він (центр психологічної допомоги відкрито при міськраді). До речі, коли ми чекали на пастора Федора, він читав свою проповідь про добро і співчуття.

У самій Дружківці за станом на сьогоднішній день розселили 237 осіб, з яких 77, — діти. Зараз це донеччани і горлівчани. Окрім того, тут розселили 200 вихованців Торезького психоневрологічного інтернату з дитячим відділенням, яких переселили сюди після обстрілу. До цього тут приймали людей із сусіднього Слов’янська та Краматорська. Зараз ці люди практично всі повернулися до себе додому.

ЦЕРКВА «СВІТЛО ЄВАНГЕЛІЯ» В ДРУЖКІВЦІ, В ЯКІЙ СЛУЖИТЬ ПАСТОР ФЕДІР, СЬОГОДНІ ОПІКУЄТЬСЯ П’ЯТЬМА РОДИНАМИ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ (14 ЛЮДЕЙ) З ГОРЛІВКИ. «НАШІ МОЖЛИВОСТІ ОБМЕЖЕНІ. АЛЕ МИ ДОПОМАГАТИМЕМО, ЧИМ ЗМОЖЕМО, ПОКИ БУДУТЬ СИЛИ», — КАЖЕ ПАСТОР

У Дружківській міській раді зазначають: люди допомагають, хто чим може. Хтось несе продукти, хтось гроші, хтось готовий надати тимчасово житло. Була навіть жінка, яка варила борщі і приносила у відрах. Є деякі невеликі компанії, які надавали допомогу продуктами, великі заводи допомоги не надавали.

«Наші люди дуже чуйні. Готові допомагати всім, що є. Проте сьогодні як ніколи гостро стоїть проблема продуктів харчування. Нам їх вистачить на два дні, а що далі? Адже у нас і грудні діти є. Потрібні ще й речі для дітей», — коментують у міськраді.

Дружківська міська рада відразу оголосила про те, що готова допомагати переселенцям. Всю інформацію можна отримати на сайті або прийти до міськради особисто. Так вчинила і Христина з Донецька. Вона виїжджала з Горлівки під обстрілом, залишивши там бабусю і дідуся. Брала з собою все найнеобхідніше: документи і декілька суконь. Всі речі залишилися в Донецьку на зйомному помешканні, куди дівчина переїхала нещодавно.

«Я виїжджала з Горлівки електричками — тоді ще можна було. Мені знайома сказала, що у вільних містах допомагають. Коли їхала, проспала свою станцію, вийшла лише в Слов’янську, довелося повертатися. Коли вже була тут, то відразу зайшла до міськради і мені дівчата відразу допомогли», — говорить наша співбесідниця.

Христина нещодавно закінчила технікум, отримавши професію швачки. Тут вона намагається влаштуватися асистенткою швачки, щоб отримувати хоч якісь гроші. Поки Христина мешкає в кімнаті школи-інтернату. Їй приносять продукти, обіцяли фінансову допомогу.

«Зі мною мешкає жінка з Горлівки. Вона перукар. Нещодавно я дивлюся, вона підстригла сусідку, та їй дала за це 30 гривень. Добрий заробіток. У моєму випадку неможливо носити з собою швейну машинку», — говорить переселенка. Христина сподівається, що скоро все закінчиться, і вона повернеться до Донецька.

Варто сказати, що тут міськрада робить усе, що в їхніх силах: по можливості переводять пенсіонерів сюди, щоб безпосередньо за місцем вони змогли отримати свої гроші. Те ж саме стосується і інших соціальних виплат. Допомагають працевлаштовувати, хоча в самому місті є проблеми з працевлаштуванням.

Та і що стосується патріотичного духу, то тут про це говорить багато що. Попри те, що все залишилося тим самим: головна вулиця Леніна, на якій стоять заводи, БК, міськрада, пам’ятник загиблим у Жовтневу революцію і Другу світову війну, веде на майдан, на якому стоїть Ленін. Спочатку вулиці навіть повітрям заводським дихати неможливо —  гар. У центрі, звичайно, трохи легше, а може, звикається.

Місто саме не постраждало, декілька порожніх снарядів упало на старі шкільні табори. У міськраді говорять, що якби вибухнули — то збитки були б для міста колосальні.  У центрі висять гасла: «Все буде добре. Все буде добре», «Україна — це знання», «Україна — це любов» і інше. Голуби літають, коти плутаються під ногами. У кав’ярні в самому центрі міста сидять чотири жінки років сорока, говорять про бізнес. З колонок канонічно звучить «Wind of change» («Вітер змін» — англ.) групи Scorpions. На тлі Леніна, звичайно, звучить це трохи дивно, але, може, все ж таки?..

Газета День