Мешканці Івано-Франківська непокояться: що буде з гаражним кооперативом №15?
Протягом 20 років гаражно-будівельний кооператив № 15 сплачував податки до Івано-Франківська, аж поки не довідався, що потрапив до Тисменицького району. Чиновники узгоджують межу та займаються відписками, а мешканці непокояться: що буде з гаражами?
Заручники ситуації
Як каже голова кооперативу Наталія Максімова, вони створили гаражне об’єднання ще у 1993 році. Спершу там було 1,5 га, потім попередній голова кооперативу частину землі віддав, залишилося 0,8358 га. «То були землі запасу міської ради, – розповідає Максімова. – А у 2001 році рішенням міськвиконкому нам видали державний акт на право постійного користування землею».
За законом, кожна земельна ділянка повинна мати кадастровий номер. Натомість у 2010 році «гаражникам» видали тільки довідку про присвоєння та сказали виготовити проект уточнення межі. Проект вони зробили, але далі людей «ощасливили» звісткою, що тепер їхні гаражі знаходяться в Угринові. Тоді вони звернулися за кадастровим номером до Тисменицької райради. Але й тут не достукалися. «Нам сказали, що землі нам видала не уповноважена особа, тобто міськрада, виявляється, є не уповноваженою особою, – продовжує Наталія Максімова. – Як так? Ми живемо 20 років, вважаємо, що ці землі Івано-Франківська, платимо податок на землю і за стільки років нема ніяких претензій від Угринівської сільради?!».
У кооперативі № 15 є 210 гаражів, але це ще не все, бо поруч є кооператив № 16, вони теж несподівано «переїхали» на Тисмениччину. Свідоцтва на нерухомість має лише половина власників гаражів, тож решті є за що переживати. Особливо, коли врахувати, що недавно голові кооперативу прийшов лист від сільського голови Угринова, де той, посилаючись на закон, говорить, що громадяни набувають права власності «в межах повноважень, визначених кодексом, або за результатами аукціону».
Наталія Максімова обурена: як в одну мить державний акт став клаптиком паперу?! Адже без кадастрового номера він не дійсний. І навіть попри те, що їх звідти ніхто не виганяє, спокою нема. Припускає, що сільський голова Угринова може захотіти опротестувати рішення Івано-Франківської міськради, а тоді – хтозна.
«У нас є інформація, що там будуть будувати житло, а на території гаражів хочуть прокласти дорогу, – каже Максімова. – Місто таким чином нас просто збувається, відповідають, що ми можемо судитися. А навіщо нам судові витрати? Нашої провини там нема, тому хай вони між собою розберуться, а нам видадуть кадастровий номер».
Давня українська проблема
Як каже т.в.о. начальника управління земельних відносин Микола Іванчишин, державний акт на право постійного користування землею є діючим. Проте тоді ще не було встановлених меж, а отже цю ділянку умовно відносили до міста. Тепер, нарешті, погодили.
«Межа – це давня українська проблема, – говорить Іванчишин. – Навіть Київ не має межі. Тільки 3 % населених пунктів України мають встановлені межі. Але межа не затверджується частково, тільки в цілому. Оскільки й досі не завершена епопея із Загвіздям, то ми не можемо затвердити межу».
Нині місто погодило межі і з іншими селами, каже Іванчишин, і дивна ситуація виникла не тільки тут. Тепер половина радіозаводу – в Угринові, а половина – у Франківську, аеродром «розірваний» між містом і Крихівцями, завод «Позитрон» опинився у Вовчинці, а обласна лікарня – у Загвізді.
«Місто розвивалося, і при радянській владі ніхто нікого не питав про межі, – говорить перший заступник міського голови Зіновій Фітель. – Будували й не питали. Аж у 2008 році ми заговорили про це, коли проектний інститут почав розробляти межі».
Як тільки межі затвердить голова Загвіздя, документ треба буде підписати голові Тисменицької РДА. Потім затвердить облрада, а далі – Верховна. Аж тоді Івано-Франківськ матиме свої межі. Дивина та й годі. Межі між містом та Угриновим залежать від Загвіздя.
«Ми вже все погодили із Загвіздям, – переконує Фітель. – У нас тепер є технічна проблема в тому, щоб ми довиконали зобов’язання перед Загвіздям. Вони хотіли від нас погодження маршруту і ремонт дороги. З маршрутом вирішили, а щодо дороги, то область, район і місто знайшли вихід як зробити, але нема асфальту…».
А асфальту нема, як відомо, через казначейство. Почалося все з межі, а завершилося… казначейством. Отже, будуть гроші, буде асфальт, довиконають зобов’язання, поставлять підписи, затвердять межу – і все буде добре? На жаль, ні.
«Ніхто не буде забирати в людей землю, – говорить головний спеціаліст юридичного відділу МВК Михайло Боднарчук. – Але якщо людям треба документи для відчуження гаражів, то потрібно буде чекати не тільки узгодження межі Івано-Франківська, а й меж Угринова».
Як акцентує юрист, згідно з постановою КМУ, «кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону».
Вирішити коштом людей
«Ще 20 років тому від села відтяпали дві земельні ділянки, – коментує ситуацію голова Угринова Мирослав Вівчаренко. – Одна була спірна, а друга повністю наша, але місто віддало без сільради обидві».
Це він вважає проблемою. Адже податки не йдуть у село, а щоб там був порядок, каже, їздять та змушують кооператив прибирати…
Виходів із ситуації Вівчаренко називає два. Перший – кооператив добровільно здає свідоцтво на постійне користування у місті та виготовляє нове від Угринівської сільради. Другий – село повертає землю в судовому порядку, але це вони робитимуть після того, як місто затвердить межу. Угринів межу наразі «робити» не планує. Як каже Мирослав Вівчаренко, село межі погодило, але затверджувати – надто дорого.
«Земля має бути оформлена на сільраду, – говорить голова Угринова. – Але ми не можемо нічого в людей забрати, і їм нема за що переживати. Але й видати кадастровий номер ми не можемо, оскільки вони мають свідоцтво від міської ради. А місто не може цього робити, бо вони уже за межею міста. Тож треба спершу упорядкувати справу, а тоді займатися приватизацією».
«Гаражників» таке не влаштовує. Вони просто не вірять. Відтак планують отримати кадастровий номер таки на той земельний акт, який мають. На їхню сторону став депутат облради Сергій Адамович. Каже, це типова ситуація для України, коли помилки влади хочуть вирішити коштом людей. «Держава мала б думати, як вирішити цю проблему, адже у людей є державний акт і вони ні в чому не винні, – говорить депутат. – Замість того, щоб влада вибачилася за незручності, усі помилки покладаються на людей. І вони тепер мають витрачати свій час і гроші, аби привести все до ладу».
