На кого працюють газові тарифи?

Напередодні 1 жовтня Арсеній Яценюк вирішив зіграти роль «доброго прем’єра» і на засіданні уряду повідомив про те, що Кабмін встановлює «соціальну ціну на газ». «Гроші ми накопичуємо. Соціальну ціну ми встановлюємо — це 50% ринкової вартості газу. Ринкова вартість — 7 188 грн. На обсяг газу, який споживає домогосподарство до 200 кубометрів, Кабмін сьогодні приймає рішення щодо встановлення ціни, удвоє меншої — 3 600 грн.», — цитують заяву прем’єр-міністра інформаційні агенції.

Залишимо на його сумлінні такий термін як «ринкова вартість», в контексті цієї ситуації, але щодо іншого хочеться зробити кілька зауваг. Найперше, рішення про регулювання тарифів у енергетиці приймає Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Прикро, що глава уряду робить вигляд, що цього не знає. Як і про те, що таке рішення — про різні тарифи на газ для населення в опалювальний період та поза ним — цією комісією уже давно прийняті: ще у березні цього року. Ну а називати нинішню надвисоку ціну для побутових споживачів України «ринковою» — це просто вишукане знущання. Втім, відомо, що напередодні виборів з українськими політиками трапляються різні дива. Деякі втрачають пам’ять, інші стають дуже велемовними та щедрими. Втім, всі ці «дива» минають наступного дня після виборів, пише Галичина.

То яка ж у нас ціна «ринкова»?
Чим ближче країна наближається до зими, а значить, і до початку опалювального сезону, тим більшу тривогу викликає запитання: як будемо розраховуватися за спожите тепло чи спалений газ, який нині вже має захмарну ціну. 
Нагадаємо, що з 1 жовтня по 30 квітня встановлено ліміт споживання — 200 кубометрів газу на місяць, за який споживачі платитимуть за ціною 3,60 грн. за кубометр, а усе, що буде спожито понад цей ліміт, коштуватиме 7,188 грн. за куб. Зауважимо також, що за нинішнім курсом долара НБУ 21,6 гривні вартість тисячі кубометрів блакитного палива для українців становитиме 166,7 долара — у межах ліміту та 332,8 долара — за понадлімітне споживання. Для підприємств комунальної теплоенергетики газ у опалювальний період коштуватиме 2 934 грн. за тисячу кубів, або 135,8 долара. Підкреслимо, що, як повідомив буквально днями голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв, остаточна ціна на російський газ для України з урахуванням знижки у четвертому кварталі цього року становитиме 227,36 долара США за тисячу кубометрів, що на понад 105 доларів (або 46 відсотків!) за куб менше, ніж максимальна ціна для побутових споживачів в Україні (нагадаємо також, що саме за цією ціною спачують за газ громадяни, помешкання яких не обладнані лічильниками, цілорічно). Крім того, пригадаємо, що собівартість газу українського видобутку, яка стрімко зросла після відповідної постанови Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних тарифів до 1 590 гривень за тисячу кубометрів на початку березня 2015 року, становить 73,6 долара. 
Надмірні оптимісти навіть стверджують, що саме газ власного добування має йти на потреби населення та комунальної теплоенергетики, однак, як кажуть знавці реалій газового ринку, це далеко не так. Тому ще раз нагадаємо ціни на газ (скільки їх видів, які, здається, покликані лише заплутати споживача і не дати йому можливості зрозуміти, за що ж він стільки платить і, головне — кому): власний видобуток — 73,6 долара; населення в опалювальний період за нормою — 166,7 долара, для тепроенергетичних компаній — 135,8 долара, поза нормою та для громадян, що споживають газ без лічильника, — 332,8 долара за тисячу кубометрів. Ви вважаєте, що у такому порядкові цифр є хоч якась логіка? Наразі її важко відшукати, але ми спробуємо.

Підозри Ланового
У попередній публікації, яка стосувалась тарифів на газ та нинішніх рентних платежів для газодобувних компаній, ми згадували публікацію на цю тему одного з відомих українських економістів — Володимира Ланового. В тій частині, де він ставив під сумнів існування ренти у відносинах державних видобувачів газу, які продають його за фіксованою ціною державі. Виходило на таке, що країна сама свої ж підприємства обклала цим податком, а насправді таким чином лише збільшила у рази собівартість видобутку газу, який потім продають споживачам. Рента тут становить 70 відсотків, і наразі уряд не планує зменшувати цю цифру, на відміну від приватних видобувачів. На думку Володимира Ланового, таким чином здійснюється політика розширення імпорту, підтримки «Газпрому» і витіснення газу внутрішнього видобутку з українського ринку. Цьому сприяють такі фактори, як дискримінаційні податкові нововведення, зокрема, абсурдні ставки рентних платежів — до 70% витрат видобутку; бар’єри на шляху інвестицій та розконсервації розвіданих родовищ; обмеження входження нових компаній на ринок і сприяння монополістам; негласні корупційні стягнення з приватного бізнесу; відсутність державних заохочень до промислової розробки й видобутку сланцевого та інших нетрадиційних видів газу.
На думку економіста, уряд штучно завищує ставку рентної плати, що може мати одну мету: штучно максимізувати ціну на газ, добутий в Україні. Своєю чергою, максимізація ціни на газ внутрішнього видобутку може служити лише одній меті — зменшенню його споживання і видобутку. А зменшення власного видобутку газу — передумова збільшення його імпорту. Тобто керівництво уряду «має мету, що не відповідає інтересам зростання власної газової промисловості, розширення продажу всередині країни газу внутрішнього видобутку і фактично намагається зробити більш доступним для українського споживача російський газ», — вважає Лановий. Тож «внаслідок монополізації забезпечення газом і державного корупційного командування галузь стала продовженням російської труби: існує для задоволення потреб РФ, не має варіантів вибору джерел постачання, захищає російську ціну, не формує власних ресурсів розвитку виробництва». Бо уряд, кажучи, що він встановлює «ринкові ціни», при цьому такими називає ціни в Європі чи ті, які вимагає Росія. Намагаючись не помічати, що в Україні є своє виробництво і свій ринок, частка імпорту невелика і зовнішні ціни не можуть бути визначальними для встановлення цін внутрішнього ринку.

Несподіване підтвердження 
Не так давно газета «Дзеркало тижня» разом з консалтинговою компанією «Ньюфолк» провели круглий стіл з учасниками газового ринку, на якому обговорювали стан справ у галузі та найгостріші проблеми, котрі нині заважають її розвиткові, збільшенню видобутку українського газу та критичний стан справ, до якого призвели захмарні ставки рентної плати, що їх ввів уряд на початку весни цього року. Зокрема, зазначалось, що коли за перші вісім місяців 2014-го, до введення нових ставок ренти приріст видобутку власного газу в Україні становив 2,5 відсотка, то за той самий період 2015 року спостерігалось падіння на тих самих 2,5 відсотка. Начебто 300 млн. кубометрів (між іншим, за нинішньою ціною для побутових споживачів — понад 2 млрд. грн.) — це не надто багато в умовах країни, однак нинішні тенденції, за словами безпосередніх учасників ринку, спонукають говорити про цілеспрямовану атаку на власний газовидобуток. Для чого? — запитаєте ви. Враховуючи нинішні реалії та джерела постачання блакитного палива, висновок вкотре напрошується лише один: для стимулювання імпорту газу. А з огляду на обмежені можливості його закупівлі в Європі, ймовірно, йдеться саме про стимулювання закупівлі газу в Росії, котра нині веде неоголошену війну на сході нашої країни. 
Як зазначив під час згаданого круглого столу Олег Прохоренко, голова правління ПАТ «Укргазвидобування» (нагадаємо, що саме на це підприємство припадає основна частка видобутку українського газу), якщо державна політика не зміниться докорінно, ми і далі втрачатимемо власний газ. За його словами, крім падіння видобутку на близько 200 млн. кубометрів газу на територіях, які нині перебувають у зоні АТО, відбувається падіння видобутку в тих компаніях, котрі працюють за договорами про спільну діяльність з «Укргазвидобуванням». Ставка ренти у 70 відсотків просто убиває компанію. Нині на економіку підприємства впливають суттєво чотири фактори: ціна реалізації газу, світова ціна на нафту, до якої прив’язані ціни на нафтопродукти та зріджений газ, рівень ренти та рівень розрахунків з НАК «Нафтогаз України», яка отримує весь добутий газ. Лише за серпень нафта подешевшала на 20-25 відсотків. і компанія прораховує можливість своєї діяльності за умови ціни на нафту на рівні близько 30 доларів за барель. Відтак у ситуації, коли рента висока — 70 відсотків, ціна нафти низька, а розрахунки за отриманий газ від НАКу — на рівні 83 відсотків, після сплати усіх податків у підприємства на фінансування усієї капітальної та оперативної діяльності залишається близько 1,3 млрд. грн. А лише на виплату заробітної плати, оплату енергії, запчастин, транспортні послуги, хімічні реагенти, відсотки за банківськими кредитами потрібно близько 5,7 мільярда. і в цій сумі не враховано капітальних інвестицій, які підтримують видобуток на існуючому рівні. Відтак уже наступного року без буріння свердловин, без інтенсифікації видобутку підприємство може знизити добування власного газу до рівня у 12,4 млрд. кубометрів, тобто більш ніж на два мільярди з нинішніх 14,5 млрд. Для підтримання виробництва на нинішньому рівні потрібні інвестиції у 13,5 млрд. грн.
— Ми проводили розрахунки: якщо добуваємо 2,14 млрд. кубометра газу, то це коштуватиме державі 4,4 млрд. грн. (враховуючи тривалу амортизацію інвестицій, необхідних наступного року). Якщо ми не добуваємо цього обсягу, держава («Нафтогаз України») піде на ринок і купить такий обсяг за 12,3 млрд. грн. Це ми виходили з ціни на газ в 250 доларів за тисячу кубометрів. Державі в особі «Нафтогазу» все одно доведеться забезпечити ці 2,1 млрд. кубометрів. Виникає запитання: що краще — добути його в Україні, що дасть нам зарплати працівникам, завантажить замовленнями вітчизняні підприємства, чи забрати гроші у нас через ренту, а потім цей самий газ купити в Росії втроє дорожче? Збереження ренти в 70 відсотків — це додаткові витрати бюджету на закупівлю газу і посилення нашої газової залежності від Росії, — резюмував Олег Прохоренко.

Різна ціна
Чому для промислових споживачів газ дешевший, ніж для громадян? Цю тему активно обговорювали на засіданні Ради обласного об’єднання підприємців і промисловців «Ділові люди Прикарпаття» («Галичина» про нього докладно розповідала у публікації «Знати, за що платимо» у номері за 1 вересня ц. р.). Ось що сказав з цього приводу представник Асоціації платників податків України, керівник місцевої газодобувної компанії Ігор Вінтонюк:
— У двох словах скажу як економіст, звідки така ціна (на газ. — О. Б.). Є такий податок, як рента. Як нараховується рента? Від ціни НКРЕКП — 6 600 грн. без ПДВ. Я не кажу звідки вони беруть цю ціну, кажу звідки буду платити гроші.Торік наша компанія заплатила 3,8 млн. грн. ренти. В цьому році лише за сім місяців ми вже заплатили 10 мільйонів... Ми продаємо газ різним споживачам. Для держави ми не продаємо. Населенню газ поставляє НАК «Нафтогаз України», у них немає ніяких знижок. Це вони продають через облгази. Я продаю газ дешевше: не по 6 600, а і по 5 600, і по 5 200. Але ренту, що цікаво, плачу від 6 600. То в мене не 55 процентів ренти виходить, у мене виходить всі 70%. і ви хочете, щоб ще хтось розвивався за ці гроші? Тут ще дивишся, як зарплату заплатити, податки сплатити.
...і ще одне зауваження. Відомо, що уряд запропонував своє бачення зниження рентних платежів для газодобувних компаній. Є навіть відповідні проекти, економісти обговорюють певні ставки і те, наскільки вони зможуть змінити ситуацію у галузі. Втім, що цікаво, пропонуючи зменшити ренту для приватних компаній, уряд вважає за можливе залишити її на рівні 70 відсотків для основного державного газодобувача — ПАТ «Укргазвидобування», про що говорять і фахівці галузі, і окремі політики. Хочеться запитати ініціаторів такої ідеї: як вони думають, хто добуватиме тоді український газ, якщо державне підприємство уже нині говорить про неможливість нормально провадити свою діяльність? Немає сумнівів, що це будуть ті компанії, які сплачуватимуть менші податки. Але тоді не буде і тієї ціни, за якою державний газовидобувач продає газ «Нафтогазові України». Чи, можливо, це також робиться свідомо, з прицілом на перерозподіл газового ринку, а особливо — прибутків від нього?
Чимало приватних компаній добувають газ, використовуючи так звані договори про спільну діяльність. Нині начебто їх стимулюють перейти на укладення договорів про розподіл продукції, що, як показав досвід окремих країн, може позитивно вплинути на ситуцію з видобутком вуглеводнів. Однак важливою умовою для цього є передусім довіра інвестора, котрий має намір вкладати кошти на свій страх і ризик у добування нафти чи газу. А цієї довіри якраз і немає. Про що й говорили учасники ринку під час згадуваного круглого столу. Наприклад, Артур Сомов, фінансовий директор компанії «Карпатигаз»: «Нині газовий бізнес, я можу це сказати відповідально, не вірить державі. У будь-якій державній ініціативі починається пошук «де зарита собака», і навіть не собака, а цілий кінь. Напевно, це проблема всієї держави — чому не були вибудувані комунікації, принаймні із газовим бізнесом. Напевно, якщо буде коректне ставлення, то за якийсь час довіра повернеться. Але нині довіри газового бізнесу до держави немає. Це стосується і ситуації минулої зими, коли НАК «Нафтогаз України» виступила монопольним постачальником газу для понад сотні великих підприємств. Це  стосується і нашого особистого досвіду роботи при попередніх урядах».
Чому ж немає довіри — запитання риторичне. Згадайте хоча б те, скільки різних цін на газ нині є у державі. А придбати газ за найнижчою ціною, із тих, що ми згадали лише у цій публікації, та гарантовано продати його за найвищою — це ж просто золоте дно для миттєвого збагачення. І саме це буде приваблювати чиновників чи депутатів, від яких залежатиме те чи інше рішення у цій сфері.
Нагадаємо, що коли римський імператор Веспасіан обклав податком громадські туалети, його син Тит дорікнув йому, що такий спосіб наповнення державної скарбниці нечистий і мерзенний. Веспасіан тоді підніс до його носа монету та запитав, чим вона пахне. Так і народився вислів: гроші не пахнуть. Зрештою, як і газ, до того часу, доки до нього не додали одоранту...