Навіщо росіянам чорні ящики малайзійського Боїнга, або чому треба міняти Ложкіна

Епопея з чорними ящиками – це обвідний маневр. Насправді, записи розмов диспетчерів і льотчиків непотрібні для розслідування того, хто збив малайзійський літак

Не треба бути великим спеціалістом в питаннях авіації, щоб не зрозуміти одну просту річ – розшифровки чорних ящиків – це майже фількіна грамота. Спочатку ми почуємо нормальну розмову льотчиків, а потім в якийсь момент хтось із них скаже, що бачить ракету. А далі будуть матюки. І все. Смерть 295 людей.

Перед нами росіяни розігрують комедію з передачею чорних ящиків самим собі. Для чого? Перш за все для того, щоб потягнути час. Головне завдання Путіна – максимально виграти час. Його головна задача не допустити бліцкригу і максимально заговорювати ситуацію.

По-друге, як тільки ящики будуть передані російській стороні, росіяни максимально відкрито запросять представників всіх зацікавлених сторін і почнуть з ними розшифровувати записи. Їм важливо показати максимальну відкритість і по можливості зробити так, щоб комісія працювала саме на російській території (крім всього іншого люди мають слабкості – алкоголь, дівчата, дорогі ресторани).

І нарешті, по-третє, - треба відвести суспільну думку від чітких заяв про те, що ракета була випущена з російського Бука. А саме тому, треба переключити увагу на іншу, дотичну, але не таку дражливу тему.

Насправді ж, головне питання – це дослідження території падіння літака. Можна не сумніватися, що російські специ вже цим займаються і пробують знищити будь-які докази того, що ракета була російською. Саме тому терористи оточили місце падіння і нікого туди не допускають. Вже зараз можна припустити, що міжнародних спеціалістів допустять до місця трагедії тільки тоді, коли всі можливі докази причетності росіян будуть знищені. Так само, як Бук, з якого стріляли вже перетнув російський кордон.

Головна проблема України полягає в тому, що ми про це мовчимо. До кінця ми не розуміємо, хто відповідає за інформаційну політику. Так, ми трохи навчилися воювати з рашкіною брехнею на території України. Але при цьому ми не виходимо за межі України. Максимум – ми працюємо через дипломатичні канали. У нас немає ні спеціального інформаційного центру (звичайно ж засекреченого чи напівзасекреченого), який міг би оперативно видавати правильні посили як в Україні так і за кордоном. Зрештою, це не так дорого і коштує, але поки ті, хто відповідає за інформполітику в країні м'яко кажучи пробуксовують. Хоча нічого складного тут немає – треба змусити олігархів створити закритий фонд і найняти 20-25 толкових патріотично налаштованих людей. При цьому. Ці люди мають замикатися, як мінімум на першого зама глави АП і мати можливість супероперативно, на свій страх і ризик запускати ті чи інші інформаційні повідомлення. Для того, щоб організувати такий центр потрібен тиждень. Щоб відлагодити роботу – максимум місяць. Місяць, який ми вже втратили.

Власне, коли главою адміністрації ставав Борис Ложкін вважалося, що він стане таким центром. Але ним він не став. Не став ним, на жаль, і Ігор Гринів, який два тижні тому став заступником глави АП. Зрештою, про створення такого центру не говорить взагалі ніхто. Чому? Бо це занадто складно. Куди простіше ділити посади.