«Не хочу літати на будь-чому, я хочу керувати саме МіГами». Пам’яті найкращого льотчика ЗСУ Антона Листопада

Орієнтовно 8 серпня він загинув. 15 серпня Антона Листопада поховали на рідній Івано-Франківщині.

Редакція hromadske висловлює щирі співчуття рідним і всім, хто знав Антона Листопада. У памʼять про нього ми публікуємо цей текст.

«Цікавився усім, що пов'язане з літаками»

На фотографії молодий підтягнутий хлопець у військовій формі ніжно приклав руку до військового літака. Цю «пташку», яка несла його до хмар, Антон Листопад любив, наче рідну людину.

Він із дитинства мріяв літати. І хотів бути саме військовим льотчиком, як тато. 

«Антон часто розповідав нам про свого батька, він пишався тим, що його тато — льотчик. Тоді в Антона ще були вагання: він думав, чи йти йому за батьком, чи пов'язати своє життя з комп'ютерною технікою, бо це йому також добре вдавалося», — розповідає друг юності Олександр Коваль. 

З Антоном вони познайомилися, коли їм було 14, та разом гуляли у дворі. Поруч із вулицею, на якій мешкали хлопці, був аеродром — там вони проводили багато часу.

«Антон цікавився усім, що було пов'язане з літаками: відвідував тренувальні бази, розглядав конструкції літаків, вивчав їхню комплектацію», — розповідає Олександр. 

І в 16 років, каже Олександр, його друг вже остаточно вирішив, що буде льотчиком. 

«Ми ще почуємо про Антона Листопада»

Після 8 класу Антон вступив до Івано-Франківського фізико-технічного ліцею і навчався там з 9-го по 11 клас. До ліцею Антон прийшов із широко розплющеними очима та кучерявим чубчиком, згадує Оксана Савчук, наставниця та класна керівниця Антона. 

«Він був доволі скромним, навіть трохи відлюдькуватим, а на другому курсі почав більше проявляти себе. Любив ходити з групою у гори, був товариським і ввічливим до дівчат, завжди готовий прийти на допомогу», — розповідає пані Оксана.

На одній з краєзнавчих практик, каже директор ліцею Мирослав Янишівський, серед усіх другокурсників йому запам'ятався саме Антон: «Він був досить працьовитим та відповідальним. Щось у ньому було таке, що вирізняло з-поміж інших, — цілеспрямованість». 

Тоді директор почав розпитувати про Антона у пані Оксани, і вона йому відповіла: «Я впевнена, ми ще почуємо у майбутньому про Антона Листопада». 

«Мама не схвалює, але змириться» 

Мама Антона не хотіла, щоб він йшов слідами чоловіка.

«Напевно, вона переживала за батька, який також був військовим, ще й син вирішив йти служити. Якщо військовий — отже, його постійно не буде вдома, а він у неї один», — каже пані Оксана. 

Тож у 2008 році після закінчення ліцею Антон вступив не на льотчика, а до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Та провчився там два роки і покинув навчання: мрія стати військовим льотчиком не відпускала. 

«Казав, що мама не схвалює все одно, але змириться з його рішенням. Він переживав, що може не вступити одразу до авіаційного, тому вирішив піти на два роки в армію», — розповідає пані Оксана. 

Службу проходив на Полтавщині. А вже після неї подався до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Щоби вступити туди, потрібно було пройти медичний огляд, а в Антона були проблеми з носоглоткою. І тоді він пішов на дві операції, видалив аденоїди.

«Антон упевнено йшов до своєї мети. Казав: “Я не хочу літати на будь-чому, я хочу керувати саме МіГами”», — згадує пані Оксана. 

У 2018-му Антон закінчив авіаційний та почав працювати за спеціальністю у Збройних силах. У 2019-му його визнали найкращим льотчиком Повітряних сил ЗСУ. 

Хлопець брав участь у бойових діях на Донбасі, а з початком широкомасштабного вторгнення росії знову пішов на фронт. 

7 серпня президент Володимир Зеленський особисто вручив Антону Листопаду орден за мужність III ступеня за виявлену мужність, відвагу та професіоналізм у роботі. 

А вже 8 серпня (орієнтовно) політ Антона перервала війна. Ровесник незалежної України не дожив до свого 31-річчя трохи більш як місяць.