Немає ніг – треба вчитися жити без них. Історія воїна, який проходить реабілітацію у Франківську

"Під питанням було, чи я зможу взагалі сидіти. Я був як піддослідний зразок», – розповідає Артем Передерєєв. Спочатку воїн користувався кріслом колісним майже лежачи. Поступово, поетапно його підіймали: «товсту подушку клали, товсту спинку». Тепер він готується до протезування. Каже: лікарі не гарантують, що воно можливе. Але сподівається, що технології йдуть вперед – і все вийде.

Історію захисника розповіли на сторінці КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.

У Центрі фізичної та реабілітаційної медицини обласної лікарні Артем почав щоденно займатися спортом: жим лежачи та інші вправи. "Зараз відпрацьовую стояння на руках, а далі хочу навчитися ходити на руках. Це мені допомагатиме, особливо якщо я десь не зможу проїхати кріслом".

«Я був готовий до того, що все може статися. Немає ніг – треба вчитися. Жити треба якось. Тому упадницького настрою ні спочатку не було, ні зараз. Це як нове випробування: вчитися жити далі».

Артемові 35. Він з Миргорода на Донеччині. Захищати Україну пішов у квітні 2024. Воював у складі третьої окремої штурмової бригади. На війні втратив обидві ноги. Висока двостороння ампутація.

Сталося це, коли виконував бойове завдання на Харківщині: «FPV-дрон залетів під ноги. Евакуювали побратима з позиції й по дорозі назад треба було перебігти через поле, невелика ділянка була відкритого простору. А в мене вже трошки слух був пошкоджений, я пізно почув наближення дрона, і він вибухнув у мене під ногами майже. Глянув – ноги червоні, литку вирвало…»

Доки не втратив свідомість, встиг сам накласти турнікет. Каже: паніки не було. Побратими надали допомогу, наклали турнікети. Вивезти не могли довго, близько семи годин, і «цього було достатньо, щоб ноги довелося відрізати».

Перші півтора місяці потому Артем майже не пам’ятає: «Спочатку я в комі лежав. А далі під препаратами, під знеболюючими. Там спалахи спогадів».

Воїна оперували та відновлювали у Харкові, Києві, Львові. З київського періоду має чіткий спогад: «Я намагався встати з кушетки. А виявилося, що немає ніг, і я полетів з цієї кушетки на підлогу».

Першою, кого побачив Артем, прийшовши до свідомості, була його дружина. «Головне сім’я була зі мною, дружина майже протягом 3-х місяців майже не відходила від мене. Сюди як перевезли, вже я зміг сам себе обслуговувати, більш самостійним став, – я відправив її додому, щоб була з дочкою, бо дочці теж треба щоб мати була поруч».

«Навіть коли свій дім буде, я не хочу сильно для себе там підлаштовувати, я хочу щоб звичайні були умови. Єдине - щоб проїхати кріслом можна було, а далі буду привчати себе користуватися всім в нормальних умовах. Можна все зробити, якщо є бажання».

Артем ділиться й тим, як навчився ходити до вбиральні чи митися, як підсовує стільчик, як з усім вправляється, навіть коли немає пристосувань. Головне, розповідає, щоб крісло проходило в дверний отвір. «Можна пристосуватися. Тільки треба більше часу. Трошки подумати, як це зробити. Відпрацювати техніку. І далі вже йде легко. Допомога на початку потрібна, а потім звикаєш. Мені цікаво коли з труднощами стикаюся – подивитися, чи зможу».

В Івано-Франківську Артемові сподобалося. «Настільки, що я збираюся сім’ю перевезти, це зараз на першому місці у мене, де осісти». Будинок Артема в Мирнограді зруйнований. Та чоловік знову не впадає у відчай: «Мій дім там, де моя сім’я».

Артем любить поміркувати та поспілкуватися на філософські теми, обмізкувати думку з різних сторін та почути, як це бачать інші люди. Тому втішився можливості бувати в просторі "Мрія Дія" де «затишно, можна поспілкуватися на цікаві теми, розвантажитися в домашній атмосфері». Навіть поліпити вареники, як вже це робив. І подумати про майбутнє: «Треба буде працювати, я не звик сидіти без роботи. Записатися на курси хочу. Руки лишилися – можу руками щось робити».

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!