Нюанси станиславівської філокартії
Збирачі старовинних поштівок по-справжньому закохані у своє хобі. Вони можуть годинами розповідати про пожовклі раритети власних колекцій. Звичайний, на перший погляд, клаптик паперу може приховувати багато таємниць.
Франківські колекціонери повідали «Репортеру» про деякі цікаві поштівки із видами старого Станиславова.
Видавці були зацікавлені у тому, щоб їхні листівки добре продавались, тож ставили перед фотографами завдання знімати найгарніші куточки Станиславова. До останніх, без сумніву, належала площа Міцкевича. Однак на поштівці № 1 ту красу не дуже й побачиш, бо весь передній план – то суцільні дерева. Цікаво, що поблизу немає будинку, з балкону якого працював би фотограф. Схоже, аби зробити цю світлину, йому довелось вилізти на дерево. Але видавцю Шраєру кадр сподобався і в 1914 році він видав поштівку. Ще й повторив наклад у 1915 і 1918 роках, щоправда, у чорно-білому варіанті.
У 1899 році вийшла серія листівок із видами нічного Станиславова. Найбільше їх надрукував видавець Фердинанд Піалек. Тут представлена картка (2) із початковою частиною вулиці Сапіжинської (Незалежності).
Однак існує поштівка, виготовлена з того самого негативу, де надворі – білий день (3). Річ у тім, що наприкінці ХІХ століття кілька видавництв закупили партію синього паперу, на якому листівки вийшли темні. Тоді штучно домалювали місяць і… настала ніч.
А ось ця знимка додаткових пояснень не потребує, всі й так впізнали вілли у парку Шевченка (4). Однак, якщо ви прийдете в парк, то побачите зовсім іншу картинку – вілли будуть ті самі, лише стоятимуть вони у зворотному порядку. Це пояснюється звичайним «проїздом» видавця Клампфера. У 1912 році він помилково перегорнув негатив і при друці вийшло дзеркальне відображення вілл у липах.
Наступна поштівка цікава насамперед не картинкою, хоч на ній показаний станиславівський вокзал ще до перебудови (5). Головна її родзинка – текст внизу, а точніше загадка, якою мовою він написаний. Достатньо одного погляду, аби зрозуміти, що то не кирилиця й не латиниця. Спочатку колекціонери «гришіли» на есперанто, але там використовується латинський алфавіт. Івано-Франківський рабин Мойше Лейб Колесник висловив припущення, що то жахлива суміш івриту та ідіш. «Я ніби впізнаю окремі букви, але жодного слова не можу розібрати, – каже рабин. – Складається враження, що писала якась напівграмотна людина».
Однак історик архітектури з Єрусалиму Сергій Кравцов стверджує, що то й не іврит, і не ідіш: «Напрям письма зліва направо, знак оклику стоїть праворуч від фрази. Євреї пишуть навпаки».
Втім не виключено, що то може бути вірменська мова. Станиславів мав невелику, але впливову вірменську громаду. І хоча на початку ХХ століття більшість її членів сполонізувалась, дехто ще пам’ятав мову предків.
Поштівці № 6 добряче дісталося – у неї відрізаний верхній лівий кут. Колекціонер Зеновій Жеребецький пояснив, що там була марка, яку хтось відрізав. Але навіть у понівеченому вигляді листівка досить цікава. На ній зображений похорон кустоша Василя Богоноса у Станиславові. Траурна процесія рухається теперішньою стометрівкою. Знимка не датована, однак історик церкви отець Микола Григорук дослідив, що Василь Богонос народився у 1831 році, висвячений у 1856-му, а помер 17 жовтня 1907-го. Кустошем він був протягом 1905-1907 років. Що таке кустош? Словники дають кілька тлумачень. Це опікун бібліотечних, архівних чи музейних збірок. Також так називали смотрителя кустодії – маєтків, що підпорядковувались церковній адміністрації. Схоже, останній варіант вірогідніший, оскільки навряд чи на похорон скромного архіваріуса зібралась така величезна кількість священиків.
Якщо ви гадаєте, що фотошоп вигадали в еру комп’ютерів, то глибоко помиляєтесь. Наступні поштівки є тому яскравим підтвердженням. Усі вони виконані з одного негативу і зображають перехрестя вулиць Сапіжинської і Третього Мая (Незалежності й Шашкевича). На виданні Філіпа Шварца у правому куті бачимо чоловіка у капелюсі.
На поштівці Вайденфельда від нього лишилася тільки голова, а на листівці 7.3 дядько зникає остаточно.
Колекціонери мають кілька пояснень таким метаморфозам. По-перше, листівки з людьми значно краще продавались, тож їх штучно тулили на перший план. Існують персонажі, які мандрують поштівками Станиславова, Тернополя, Львова та інших міст. Також видавці зважали на авторське право. Якщо ти використав негатив конкурента, наліпив на нього кілька фігур, то це вже мистецький колаж, а не банальний плагіат.
P. S. Коли стаття вже була написана, надійшла відповідь з Єревану від знайомого фотографа Арташеса Мартиросяна стосовно тексту на поштівці № 5: «Лише поодинокі елементи нагадують вірменський алфавіт. Але це не так. Є навіть кілька візерунків, схожих на пару вірменських літер. Втім на цьому подібність вичерпується».
